Геноцидна риторика: переосмислення та покарання
У світі, який зараз переживає численні збройні конфлікти, маніпулятивне подання інформації відіграє ключову роль у формуванні думок, уявлень та переконань. Безкарні заклики до геноциду та агресивна дезінформація – це небезпечні інструменти, які відкривають двері для насильства та знищення людей за певною ознакою (наприклад, етнічною чи національною).
Геноцидна риторика: визначення
Геноцидна риторика – це спосіб сприяння або виправдання геноциду, який, відповідно до Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, є низкою злочинних дій, вчинених з наміром знищити повністю або частково національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку. Зокрема, до таких дій зараховують: убивства та (або) заподіяння тяжких тілесних чи психічних ушкоджень членам групи; умисне створення для групи життєвих умов, розрахованих на її повне або часткове фізичне знищення; застосування заходів, спрямованих на запобігання народжуваності в групі; примусове передання дітей з однієї групи до іншої.
Стосовно ознак такої риторики, Інститут масової інформації спирається на визначення з обвинувального акта щодо Фелісьєна Кабуги – руандійського олігарха, засновника Радіо тисячі пагорбів, якого прокурори Міжнародного кримінального суду звинувачують у використанні геноцидної риторики. Ми бачимо такі ознаки геноцидної риторики в російській агресивній пропаганді:
1. Прямі заклики до знищення або вчинення геноцидних діянь, наприклад ударів по цивільній інфраструктурі, викрадення українських дітей, знищення українців.
2. Використання евфемізмів, пом’якшувальних слів або висловів задля приховування того, що відбувається насправді, й применшування масштабу трагедії та суті воєнних злочинів. Заохочуючи до знищення тутсі, працівники Радіо тисячі пагорбів заміняли дієслово “вбивати” на “працювати” чи “братися за роботу”, в Росії так само розробили цілий новояз для опису нападу на Україну. Обумовлення нападу нібито потребою власного захисту (“якби не ми їх, то вони нас” / “нам не лишили вибору”) та повторенням певного історичного досвіду.
3. Дегуманізація групи-жертви. Руандійське радіо називало тутсі “тарганами, яких потрібно знищувати”. Російські пропагандисти називають українців “нацистами”, “щурами”, “глистами, від яких потрібно очистити територію”.
4. Сакралізація війни, спекулятивне використання релігійних наративів та богословських понять. Виправдання злочинів нібито добрими намірами, які благословляє релігія, церковні очільники, використання епітетів “священна війна”, у випадку росіян – “десатанізація бездуховної України”.
5. Ігнорування геноцидних закликів у промовах посадовців у ситуації, коли співробітники медіа мали б звернути на них увагу, розглядаються як потурання й підбурення до їхнього продовження.
6. Схвальне (або нейтральне) висвітлення в медіа вже вчинених діянь з ознаками злочину геноциду. В передачах руандійського радіо глорифікували насильство і напади на тутсі, святково відзначали вбивства, оспівували вбивць і заохочували до продовження.
7. Недотримання балансу в контенті медіа. Підбурення до вчинення геноциду може бути прямим, але водночас неявним; тобто необхідно враховувати контекст мовлення, якщо це не буквальні заклики до вбивств.
8. Варто також враховувати популярність медіа, на якому звучала геноцидна риторика.
9. Фінансування медіа, яке поширює заклики до геноциду, державою-агресором.
Геноцидна риторика має потужний вплив на суспільство, оскільки формує глибокі переконання та призводить до насильства та конфліктів.
Поширення геноцидної риторики
Геноцидна риторика може бути поширена різними способами, як ми побачили в діях РФ щодо України:
1. Російські медіа відтворюють геноцидну риторику у своїх матеріалах, часто це відбувається через використання заголовків та емоційно навантажені цитати, покликані посилити ворожість до українців та України. Зокрема, до геноцидної риторики вдаються фінансовані державою РФ інформаційні ресурси, які спираються на доктринальні документи Кремля і завданням яких є надавати інформаційний супровід війні та обслуговувати напад на Україну.
2. Політичні, релігійні та військові лідери РФ, державні посадовці, наприклад російські посадовці й політики активно використовують заклики до геноциду українців для завоювання підтримки своїх прихильників, створюючи образ “ворога” і виправдовуючи насильство проти України.
3. Соціальні мережі та інтернет: активно використовуються Кремлем, оскільки в інтернеті геноцидна риторика може поширюватися з більшою швидкістю, ніж через традиційні канали інформації. Приміром, соціальна мережа “Телеграм” стала для РФ місцем для поширення ненависті та дезінформації щодо України, що прямо призводить до насильства в офлайні.
Покарання за геноцидну риторику
Роль російських інформаційних ресурсів, державних органів та публічних осіб у спонуканні до агресії щодо українців повинна бути визнана юридично. Попереду ще багато роботи, оскільки поняття геноцидної риторики є відносно новим і потребує ретельного опрацювання. Що не викликає жодних сумнівів – то це ключова роль російської агресивної пропаганди в спонуканні до знищення українців і до ведення агресивної війни проти України. Всі співучасники цього злочину повинні постати перед судом і бути справедливо покарані.
Help us be even more cool!
