“Суспільне Черкаси” 25 вересня презентувало документальний фільм “Перевезене дитинство”, який через історію багатодітної сім’ї показує дитячий досвід вимушеного переселення. Медіа показало, як журналісти працювали з дітьми та чутливою темою вимушеного переселення під час створення стрічки.
Про те, як виникла ідея фільму та які складнощі виникали під час його створення, представниці Інституту масової інформації в Черкаській області Єлєні Щепак розповіли члени команди мовника.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
За словами редакторки фільму Ніни Волощук, команда хотіла зберегти реальні свідчення дітей, чиє дитинство було вимушено упаковане у валізи та перевезене в безпечніші регіони чи за кордон.
“Це дуже чутлива і важлива тема про втрату, адаптацію та надію в умовах війни”, – зазначила Волощук.
Ідея створення проєкту зародилася в журналістки “Суспільне Черкаси” Анастасії Кашоїд. Її ціллю було зафіксувати цей момент історії не через суху статистику, а через живі дитячі розповіді.
Герої фільму
Пошук героїв став першим серйозним викликом. За словами журналістів, переселенці нерідко виснажені пережитим і остерігаються публічності.
Сім’ю для фільму допомогла знайти адміністрація сільради. Героями стрічки стали семеро дітей сім’ї Піяк, які переїхали з батьками з прифронтового селища Покровське Дніпропетровської області на Черкащину: Костя (16 років), Катя (15 років), Віка (12 років), Ілля (11 років), Вероніка (10 років), Ліза (вісім років) і Тарас (шість років).
Восьмим героєм став Матвій, який народився вже на Черкащині й з яким команда познайомилася вже наприкінці роботи над фільмом. Його народження автори сприйняли як символ надії на нове життя та дитинство без постійної втечі від війни.
Як проходило знімання
Загалом знімання тривало майже три місяці. Увесь цей час команда розділяла побут сім’ї, зокрема фільмувала клопоти після переїзду. Щоб зйомки були комфортними для дітей, редакції допомагала психологиня Наталія Гурець.
За словами авторки та сценаристки фільму Анастасії Кашоїд, батьки героїв одразу погодилися розповісти свою історію.
“Те, яким побачать цей документальним проєкт глядачі, і є відображенням героїв. Саме їхня щирість та безпосередність зробили його таким, яким він є: добрим та обнадійливим. Нам не треба було нічого вигадувати, просто фільмувати їхнє життя і думки маленьких героїв про новий дім і мрії, які тут зародилися”, – розповіла Кашоїд.
Щоб показати минуле дітей, команда запропонувала їм зобразити його в малюнках. Саме їх використали у фільмі замість архівних фото чи відео. У такий спосіб автори стрічки показали життя родини до і після через призму дитячого сприйняття.
Монтаж тривав майже місяць
Найскладнішим етапом став монтаж, який тривав майже місяць, розповів оператор-постановник та режисер Максим Ткаченко. “Спостерігати за нашими героями хочеться ще і ще. Те, як вони бачать цей світ. Нічого не хотілося вирізати”, – додав Максим.
За кілька днів після прем’єри стрічка зібрала на YouTube понад 3 тисячі переглядів. Також у переддень команда провела офлайн-показ у місцевій кав’ярні.
Редакторка фільму, шеф‐редакторка центрального хабу Суспільного і “Суспільне Черкаси” Ніна Волощук зазначила, що цією історією команда хотіла показати аудиторії, що дитинство під час війни не зупиняється.
“Цією історією ми хочемо сказати нашій аудиторії: дитинство під час війни не зупиняється, воно просто стає іншим. На жаль, стресовішим і складнішим, а наш обов’язок – бути опорою, дати можливість наступним поколінням не втратити такі важливі роки свого зростання і мати в цих роках хоча б трішки радості, навчитися мріяти й втілювати свої мрії в життя”, – зазначила Ніна Волощук.
Нагадаємо, у квітні Суспільне презентувало документальний фільм “Ранок, який не настав” – стрічку про російський ракетний удар по телевежі в Антополі поблизу Рівного, завданий 14 березня 2022 року.
