Як законодавець породив Термінатора: договори на висвітлення діяльності владних органів
Одним з досягнень ухваленого майже рік тому Закону України “Про медіа” вважали скасування низки інших законів, що вважали архаїчними й непотрібними (п. 32 Розділу Х “Прикінцеві та перехідні положення” згаданого закону). Серед них був і закон з довгою назвою “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації”. Але вбивство закону не вбило практики укладення договорів на висвітлення діяльності.
Як можна бачити в базі Prozorro та в інших джерелах, договори на висвітлення діяльності суб’єктів владних повноважень укладають і після втрати згаданим законом чинності. Затверджують програми на кілька наступних років щодо висвітлення діяльності різних органів місцевого самоврядування, інші програми, що передбачають висвітлення діяльності, продовжують напрацьовувати.
Частково це пояснюється непослідовністю законодавця, який, скасовуючи згаданий закон про порядок висвітлення Законом “Про медіа”, одночасно ним же (ЗУ “Про медіа”, пп. 38 п. 33 Розділу Х “Прикінцеві та перехідні положення”) “воскресив” договори на висвітлення. А саме – доповнив Закон “Про доступ до публічної інформації” згадкою про договори щодо висвітлення діяльності в контексті розміщення публічної інформації. Йдеться про види інформації, обов’язкової до оприлюднення суб’єктом владних повноважень, передбачені статтею 15 останнього закону. Перелік таких видів доволі широкий, що саме собою непогано, проте в поєднанні з висвітленням діяльності в медіа це дає змогу видати розміщення власного піару під виглядом оприлюднення публічної інформації.
З одного боку, договори на висвітлення діяльності посадовців – джерело доходу й підтримки для місцевих медіа в умовах знищеного війною ринку реклами. З іншого – це й ризик залежності медій від суб’єктів владних повноважень та ризик зловживання останніх у вигляді власного піару замість сумлінного інформування.
Значною мірою органи державної влади та місцевого самоврядування можуть і самотужки інформувати громадян через власні вебсайти, сторінки в соціальних мережах, що знижує потребу залучення медій з журналістським компонентом. Хоча, звісно, залишається частина людей літнього віку, які не користуються мережею Інтернет і не можуть бути охоплені інформуванням на вебсайтах та сторінках у соцмережах суб’єктів владних повноважень. Проте якщо вважати існування договорів на висвітлення діяльності суб’єктів владних повноважень меншим злом, то потрібні запобіжники від зловживань.
У часи дії Закону “Про порядок висвітлення діяльності…”, а зараз і поготів залишається неврегульованим питання маркування матеріалів, розміщених у медіа в порядку висвітлення діяльності владних органів – відповідний обов’язок у законодавстві не був передбачений як тоді, так і зараз. Але аудиторія медіа навіть із суто етичного погляду має бути поінформована, що той чи інший матеріал замовлено та оплачено за бюджетні кошти. Це не журналістський матеріал, створений медіафахівцем самостійно, на власний розсуд і відповідно до професійних стандартів журналістики. Доречним було б формулювання позначки, наприклад, “матеріал створено на замовлення такого-то органу” чи “матеріал створено за кошти такого-то бюджету”.
Тому в законодавця було два шляхи: або “вбивати” договори на висвітлення діяльності владних органів разом із законом, заборонивши їх узагалі, або врегулювати їх детальніше, зокрема обов’язково передбачивши маркування відповідних матеріалів як оплачених за бюджетний кошт тощо, наприклад дозволивши розміщувати за бюджетні кошти не звіти, а суто інформацію про права та можливості громадян, що можна реалізувати завдяки діяльності владного органу.
Натомість законодавець обрав якийсь химерний третій шлях, прибираючи закон, але не саму можливість укладати договори на висвітлення діяльності. Ці договори виявилися таким собі невмирущим Термінатором, у якого знищили оболонку людської подоби у формі закону, але цілком залишився внутрішній скелет, спроможний функціонувати. А із саги про Термінатора ми знаємо, що в такої проблеми є два шляхи розв'язання: або знищити цю машину якимось потужним засобом, або перепрограмувати її, змусивши служити людям.
Роман Головенко, медіаюрист Інституту масової інформації
Help us be even more cool!
