Одне з найчастіших і водночас найскладніших питань у журналістській роботі – де проходить межа між правом суспільства знати й ризиком юридичних наслідків для редакції? У центрі цієї межі завжди стоїть поняття суспільного інтересу.
Саме суспільний інтерес дозволяє журналістам говорити про корупцію, зловживання владою, непрозорі рішення посадовців, використання бюджетних коштів – навіть тоді, коли це зачіпає приватне життя або шкодить репутації окремих осіб. Але водночас саме неправильне розуміння суспільного інтересу найчастіше робить медіа вразливими.
Суспільний інтерес ≠ цікавість аудиторії
Загалом у законодавстві та рішеннях ЄСПЛ (хоча там глибоко розкривають його зміст з огляду на аналіз конкретної справи) не можна знайти сталу дефініцію суспільного інтересу. Тож на практиці наявний певний дисонанс, адже як можна говорити про цей інститут, якщо відсутнє нормативне закріплення самого визначення? На думку Європейського суду з прав людини, суспільний інтерес зазвичай стосується питань, які зачіпають суспільство настільки, що воно правомірно може виявляти до них інтерес, – зокрема, тих, що впливають на добробут громадян або на життя спільноти. Це також стосується питань, здатних породити значну суспільну дискусію, що стосуються важливих соціальних проблем або хвилюють широку громадськість. Тобто поняття є широким, яке охоплює ледь не всі сфери суспільного життя людей.
Якщо ж говорити саме про медійну діяльність, то доволі поширена помилка вважати, що суспільний інтерес – це те, що “добре читається”, викликає емоції або обурення. Європейський суд з прав людини послідовно наголошує: інтерес аудиторії до сенсацій не дорівнює суспільному інтересу.
Суспільний інтерес – це не про скандал заради скандалу. Це про інформацію, яка:
- впливає на функціонування демократії;
- дозволяє суспільству контролювати владу;
- стосується використання публічних ресурсів;
- викриває корупцію або зловживання;
- має значення для прав людини, безпеки або добробуту громадян.
Саме тому критика влади, публічних осіб і посадовців має найвищий рівень правового захисту, якщо вона базується на фактах і сумлінній роботі журналіста.
Чому в Україні з цим виникають проблеми
Українське законодавство загалом декларує пріоритет свободи слова і доступу до інформації. Проблема в іншому: у законах немає чіткого визначення суспільного інтересу. Це залишає великий простір для формального підходу з боку судів.
На практиці це має такий вигляд: суд може буквально застосувати норму закону, не зваживши на контекст, статус публічної особи та значення інформації для демократичного контролю. У результаті журналіст, який діяв добросовісно і виконував свою суспільну функцію, опиняється під загрозою відповідальності.
Класичний приклад, про який в ІМІ вже писав, – частина четверта статті 296 Цивільного кодексу, яка формально обмежує можливість називати ім’я особи, щодо якої лише повідомлено про підозру. У випадку звичайної людини такий захист виправданий. Але коли йдеться про високопосадовця або публічного діяча, якого підозрюють у корупції, ЄСПЛ виходить з іншої логіки: суспільство має право знати, що його представник перебуває під слідством.
ЄСПЛ: широкий і функціональний підхід
Європейський суд з прав людини розглядає медіа як “суспільного сторожа”. Це означає, що журналісти мають право і навіть обов’язок інформувати про питання, які мають значення для демократії.
У своїх рішеннях суд неодноразово підкреслював:
- Політики та посадовці мають значно вужчі межі приватності.
- Репутаційні незручності для публічної особи можуть бути виправдані, якщо інформація стосується суспільно важливих питань.
- Від журналіста не вимагається доводити злочин, досить діяти сумлінно, перевіряти факти й не маніпулювати.
Проблема виникає тоді, коли національні суди ігнорують цей підхід і фактично вимагають від медіа виконувати функцію слідства або суду.
Воєнний стан: коли інтерес безпеки переважає
В умовах війни свобода слова може бути обмежена – і це відповідає міжнародним стандартам та Конституції (ст. 15 ЄКПЛ та ст. 64 Конституції України). Але й тут важливо розуміти межі.
Обмеження стосуються не всього підряд, а конкретних речей:
- переміщення військ;
- точного розташування об’єктів;
- персональних даних військових без їхньої згоди.
Навіть якщо інформація формально становить суспільний інтерес, але її поширення може зашкодити безпеці чи життю людей, журналіст має обрати інший формат, відтермінування або відмову від публікації. Це не цензура, а пропорційне обмеження, яке визнає і ЄСПЛ.
Методичка: алгоритм журналіста для обґрунтування суспільного інтересу
Розмежування між журналістикою та втручанням у приватне життя, між суспільним інтересом і цензурою ґрунтується не на політичній доцільності, а на закріплених юридичних критеріях.
Суспільний інтерес не є автоматичним прикриттям для “матеріалів задля цифр”. Він вимагає добросовісної поведінки журналіста. Що ретельніше дотримані професійні стандарти, то важче обмежити ваш матеріал і то сильніша позиція редакції в правовому полі.
Крок 1: визначте тему та її стосунок до демократії
Мета: чи працює ваш матеріал на те, щоб зробити суспільство поінформованим і здатним контролювати владу?
Червоний прапор: якщо матеріал працює лише на емоції, сенсаційність або цікавість аудиторії, він не створює суспільного інтересу і не забезпечується підвищеним правовим захистом.
Крок 2: застосуйте принцип добросовісності та перевірки
Обов’язок: суспільно значуща публікація не може виправдовувати поширення недостовірних фактів або маніпуляцій.
Вимоги: виконайте повну перевірку даних; забезпечте точність формулювань; посилайтеся на достовірні джерела.
Захист: якщо ви поширили недостовірну інформацію через сумлінну помилку та негайно її спростували, ваш захист буде сильнішим, ніж у разі свідомого поширення маніпуляцій.
Крок 3: проведіть тест пропорційності втручання в приватне життя
Ви повинні завжди враховувати пропорційність втручання в приватне життя особи.
| Хто є об’єктом публікації? | Наскільки суворо захищається приватність? | Правила для журналіста |
| Публічні особи/Посадовці (які мають владні повноваження) | Нижчий рівень захисту. | Втручання виправдане, якщо приватний факт має вплив на їхню публічну діяльність (корупція, зловживання). |
| Непублічні особи (не мають владних повноважень) | Вищий рівень захисту. | Втручання можливе лише тоді, коли особа неминуче стала частиною події суспільного інтересу, і тільки у мінімально необхідному обсязі. |
| Неповнолітні, Потерпілі, Вразливі особи | Найвищий рівень захисту. | Категорично заборонено поширювати інформацію, яка може призвести до їх ідентифікації та повторної травматизації. Захист цих осіб переважає. |
Важливо oцінювати весь контекст: достовірність джерел, спосіб подачі, тональність та пропорційність втручання.
Журналістський матеріал є виправданим і забезпечується найвищим правовим захистом, якщо він має на меті поінформувати суспільство і забезпечити його здатність контролювати владу, а подана інформація є точною, перевіреною та максимально обережною щодо приватного життя людини.
Свобода медіа – це не свобода від відповідальності, а радше навпаки: саме відповідальність та професійні стандарти гарантують високий рівень захисту для журналістів.
Суть суспільного інтересу полягає не в прагненні розкрити більше задля скандалу, а в прагненні забезпечити суспільству право знати те, що впливає на їхню свободу, добробут і безпеку. Дотримуючись цього широкого, заснованого на практиці ЄСПЛ розуміння, ви не лише захищаєте себе від юридичних претензій, але й зміцнюєте демократичну функцію медіа в найскладніші часи.
