Путіна дистанціюють від проблем Курської області. Як працює російська пропаганда

Російська пропаганда працює над тим, щоб у свідомості тамтешніх мас події в Курській області ніяк не асоціювалися не тільки з Путіним, а й загалом із Кремлем. В інфопросторі роль відповідального за ситуацію відіграє генерал-кадирівець. Він частіше за міноборони звітує про успіхи на полі бою. Втім, пропагандистам поки не змогли вигадати, як пояснити, що регулярні успіхи не сприяють помітному результату. Для таких висновків дає підстави огляд Інституту масової інформації щодо російських пропагандистських телеграм-каналів.

Російські пропагандисти вже другий тиждень “відбивають спробу вторгнення ЗСУ на територію РФ”. Так ситуацію на лінії боєзіткнення в Курській області описують у звітах російського воєнного відомства. Це формулювання тиражується кремлівськими медіа й численними z-блогерами та видається основним пунктом у вигаданій на цей випадок методичці. Але гасла, вигадані московськими пропагандистами, за традицією є беззмістовними. Адже чи можна два тижні “відбивати спробу”? Тим більше що кінцева воєнна мета операції залишається невідомою, а отже не можна стверджувати, що вона ще не досягнута. 

Втім, неоковирність головного меседжу не заважає пропагандистам підлаштовувати під нього свою реальність. Насамперед для цього вони розповідають про епічні перемоги російської армії. Вона щодня нібито знищує таку кількість української техніки, яку ЗСУ раді були б мати насправді. Постачальником цих оповідок є, звісно, МОР (міністерство оборони Росії). А поширювати їх, схоже, зобов’язали всіх бодай мінімально помітних z-блогерів та псевдовоєнкорів.

Очевидно, що арифметика не є сильним боком прокремлівських блогерів. 

“Ахмат” і строковики

Крім випадкових цифр, російська пропаганда створила обличчя “відбивання спроб”. Цю роль виконує кадирівець, командир відомого, зокрема в тіктоці, підрозділу “Ахмат” Апти Алаудінов. Його заяви та повідомлення щодо перебігу подій у Курській області заполонили як безліч акаунтів у соцмережах, так і ефіри російських державних телеканалів. На Алудінова серед інших пропагандистів посилаються і РИА Новости, і Володимир Соловйов.

Апти Алаудінов наполегливо просуває думку, що українські військові зайшли до Курської області там, де не було кадирівців, а потім “Ахмат” з’явився де треба й рішуче зупинив ЗСУ. Але не зупинився Алаудінов. Він, як виявилося, дійшов аж до самого Курська. Щоправда, не уточнюється звідки: із Суджанського району чи, можливо, з протилежного напрямку. Z-телеграм-канал “Сладков+” натомість робить наголос на популярності кадирівця, який ледве не дітям цукерки роздавати приїхав.

Скриншот з телеграм-каналу “Сладков+”

Алаудінов намагається триматися бадьоро, але місцями переграє, чим видає свою невпевненість. Невпевненість такого масштабу, що всі сподівання командира “Ахмата” зводяться до погроз ядерною зброєю. В Росії, схоже, цю компетенцію спустили на рівень кадирівців. Тим часом завдання з їхнього поширення виконують ті самі фігуранти. Серед них і Ольга Скабєєва.

Але поки Алаудінову не дали доступу до ядерної зброї, він неприховано розраховує на строковиків. У себе в телеграм-каналі він розмістив звернення до матерів солдатів строкової служби, які вимагали вивести їхніх дітей із зони бойових дій. Кадирівець заявив, що 18-річні мають воювати, адже “інакше навіщо ви й ваші діти потрібні цій державі?”. Втім, він одразу ж і заспокоїв матерів тим, що їхні діти, в разі загибелі, обов’язково потраплять до раю.

Z-блогери одразу ж кинулися кадирівцю на допомогу. Адже в полон до українських військових потрапила така кількість строковиків, що не може лишатися зовсім непоміченою в Росії. Зайві розмови та хвилі невдоволення Кремлю не потрібні, пропагандисти мають заговорити тему.

“Навколо строковиків стрибали та скакали, влаштовували для чоловіків дитячі ранки та інші атрибути дитячого садка”, – пише пропагандистський телеграм-канал “Старше Эдды”.

Тим часом пропагандистський телеграм-канал “Военкор Котенок” суть питання формулює точніше. “Головне завдання, що перед ним стоїть, – дати відсіч супротивнику. Якщо треба – ціною життя. Помри, але зроби”, – йдеться в одному з дописів. 

Водночас серед z-блогерів відбувається групова амнезія – вони зовсім не згадують про те, що понад два роки Путін переконував росіян, ніби строковики не братимуть участі в бойових діях. Тобто не ставилося перед ними завдання померти, їх не підготували й не озброїли для відсічі ціною життя.

Дискредитація та демонізація

Водночас із героїзацією кадирівців та знеціненням життів решти громадян Росії кремлівська пропаганда тримається багаторічного курсу на дискредитацію та демонізацію армії України. Котрий рік російські медіа та блогери-путіністи ялозять штамповані вигадки про звірства українських військових. 

Звісно, такі доробки пропагандистів не мають підтверджень, ані у вигляді фото чи відео, ані у вигляді посилання на достовірне джерело. Притому що вони не минають жодної можливості посмакувати кров’ю і фото чи відео із загиблими військовими поширюють без застережень. 

У здавна притаманній російській пропаганді парадоксальній манері, паралельно зі спробами налякати українцями, росіянам доводять, що, власне, до Курської області ввійшли не зовсім українці. Споживач кремлівських меседжів має знати – НАТО наближається.

Можливо, так легше виправдовувати бомбардування російською армією російських територій. Бо окремі z-канали, як-от “Поддубный |Z|О|V|”, так поспішають розповісти про перемоги, що неусвідомлено визнають факт таких бомбардувань. 

“ФАБ-500, випущений екіпажем Су-34, впевнено і точно прилетів по скупченню бойовиків київського режиму в прикордонному районі Курської області”, – радіє дописувач результатам “специальной военной операции”.

Наскільки російські ФАБи точні і як часто влучають саме в “скупчення бойовиків”, жителі курського прикордоння, найімовірніше, вже відчули. Так само як уже знають правду про те, хто зайшов до Курської області та як вони поводяться.

Журналісти в Курській області

Очевидно, що присутність медіа іноземних та українських на контрольованій українською армією території Курщини зараз і на майбутнє ускладнює роботу російським пропагандистам. Вони втрачають ґрунт для чергових вигадок про українців-людожерів. Тому пропагандисти вчинили спробу дискредитувати журналістів, які змогли побувати в Суджанському районі Курської області. Але за застарілою схемою, коли обвинувачуєш опонента в тому, у чому винен сам. Бо як інакше розцінювати, коли Марія Захарова говорить, що саме західні журналісти мають на меті маніпуляцію громадською думкою? Або як інакше розуміти, коли голова Спілки журналістів Росії Володимир Соловйов розповідає про законний порядок роботи на контрольованій армією противника території? 

Скриншот з телеграм-каналу “Соловьёв”

Можна було б припустити, що російські пропагандисти, які називають себе журналістами, забули, хто з них і скільки разів незаконно проникнув на територію України, окуповану лише тимчасово. Іноді це були цілі престури, організовані владою. Але ні, вони не забули. Принаймні кореспондент “Комсомольской правди” Олександр Коц пам’ятає про свої злочини.

У цьому разі голова Спілки журналістів Росії претензій не мав.

На межі істерики

Поряд з тим, попри всі зусилля репресивної системи, у російському сегменті телеграму ще можна зустріти рештки завзятих z-патріотів, які насмілюються піддавати сумніву якість інформаційної політики Кремля. Адекватність кремлівських рішень питань у них чомусь не викликає. Так, дописувач каналу “Zаписки Vетерана” намагається невдачі російської армії пояснити тим, що офіційна пропаганда український військових називає “бойовиками”, а не армією. 

Своєю чергою телеграм-канал “Два майора” ніби намагається відвести всі підозри та відповідальність якомога далі від Кремля, але насправді лише викриває недовіру між керівництвом МОР та російського генштабу. Ще й обвинувачує “офіційних державних спікерів” у дезінформуванні населення.

“Міністр оборони Бєлоусов лютує через “красиві доповіді” ГШ”, – йдеться в одному з дописів.

Але подібні випадки бодай якоїсь спроби подивитися критично на події в Курській області видаються поодинокими. На другому тижні бойових дій на території Росії переважна більшість російських самозваних воєнкорів та z-блогерів працює за тими самими методичками, що й державні ЗМІ та штатні пропагандисти. 

А в них тими ж днями більшість новин присвячена мандрам Володимира Путіна. Тому, як він добре провів час в Азербайджані та як розважався в Чечні з Рамзаном Кадировим і тамтешніми спецпризначенцями. Але серед того, що поширювала російська пропаганда, цікавим для України видається єдине: диктатора так збудили активності, що він необдумано назвав себе комбатантом.

Піхотинець армії-агресора має вигляд цілком законної цілі, хоч би й для ракетного удару. Тим більше що Дмитро Медведєв, який ще залишає за собою контроль над телеграм-каналом, визнав: Кремль жодним чином не зацікавлений у мирних ініціативах і має на меті лише знищення України.

“Жодних переговорів до повного розгрому ворога”, – пише він.

Але хто буде тим “розгромленим ворогом”? Є різні варіанти відповіді. Цю неоднозначність творчості Медведєва, сама того не розуміючи, викрила Ольга Скабєєва. Наприкінці другого тижня боїв на території Росії пропагандистка поширює відео із заявами президента України Володимира Зеленського.

“Атака на Курську область – це шлях до завершення війни на умовах України” – Зеленський вирішив пограти в шантажиста”, – пише вона.

Нібито уїдливий коментар Скабєєвої про шантаж жодним чином не спростовує того, що умови України є шляхом до миру і для Курської області. Те саме стосується й інших російських територій, де горять нафтобази.

Фото разом з підписом: “Священники допомагають гасити пожежу в Пролетарську, яку звичайні люди не можуть згасити вже чотири дні” – відбивають загальну ситуацію в прокремлівській інформаційній бульбашці. Тобто молитви пропагандистів мало впливають на “пожежу” в Курській області. 

Натомість російська пропаганда робить усе можливе, щоб дистанціювати не лише Путіна, а й загалом Москву від проблем Курської області. Водночас відповідальним за ситуацію призначено генерала-кадирівця, а ціною її вирішення визначено життя безіменних строковиків. Схоже, таким спрощенням картини подій та можливих наслідків Кремль сподівається виправити свою нездатність протягом двох тижнів вжити реальних заходів, щоб справді “відбити спробу вторгнення ЗСУ”.