ГАРЯЧА ЛІНІЯ
на зв’язку 24 години
Залиште свої дані
і ми зв’яжемося з вами
дякуємо за звернення

Або ж зв’яжіться з нами:

info@imi.org.ua

050 447 70 63

Підтримати ІМІПодай скаргу

Отримання доступу до інформації в особливих умовах

17.03.2020, 15:18
Алі Сафаров
©law.com
©law.com

Доступ до публічної інформації є однією із запорук безпеки суспільства. Особливо гострим це питання стає в ситуаціях надзвичайних подій, епідемій тощо. Своєчасність, точність і повнота поширення суспільно важливої інформації стає фактором, який може врятувати комусь життя.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації", доступ забезпечується за допомогою:

1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації:

  • в офіційних друкованих виданнях;
  • на офіційних вебсайтах у мережі Інтернет;
  • на єдиному державному вебпорталі відкритих даних;
  • на інформаційних стендах;
  • будь-яким іншим способом;

2) надання інформації за запитами. 

Перший спосіб – це зобов’язання розпорядників інформації: органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших розпорядників, визначених законом. Зокрема, саме на офіційних вебсайтах мають поширюватися зараз повідомлення, пов’язані з епідемією коронавірусу, карантинними заходами та іншою суспільно важливою інформацією, яка склалась у зв’язку з пандемією. Сторінки в соціальних мережах, зокрема у Facebook, навіть якщо вони є верифікованими сторінками посадовців чи органів влади і органів місцевого самоврядування, не відповідають вимогам закону як джерело публічної інформації.  

Другий є способом отримання інформації за ініціативою фізичних і юридичних осіб, зокрема журналістами і засобами масової інформації. Такий спосіб особливо актуальний для отримання термінової інформації про швидкоплинні обставини. Наприклад, в умовах епідемії коронавірусу.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядник інформації має надати відповідь на запит не пізніше ніж за п'ять робочих днів із дня отримання запиту. Але строк у п’ять робочих днів стосується лише звичайної інформації: якогось розпорядження міського голови, документа, що свідчить про організаційні питання в роботі органу влади тощо.

У разі якщо запит стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надано не пізніше ніж за 48 годин із дня отримання запиту – так каже частина друга статті 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації". Водночас клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше ніж за п'ять робочих днів із дня отримання запиту.

Оформлення запитів на інформацію регулюється статтею 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації". Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом, незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Будь-яка вимога обґрунтувати необхідність подання запиту, будь-яка вимога пов’язати запитувану інформацію зі сферою професійних інтересів запитувача є незаконною.

Відповідно до частини другої статті 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації", запит може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Додатково ця норма закону роз’яснена в Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016  № 10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації":

"10.1. Закон № 2939-VI не містить переліку способів ознайомлення запитувача інформації із запитуваною інформацією. Зважаючи на частину другу статті 34 Конституції України та частину другу статті 7 Закону № 2657-XII про те, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом, спосіб ознайомлення визначається самим запитувачем інформації. Винятком є випадок, коли розпорядник надсилає відповідь, у якій міститься відмова або відстрочка розгляду запиту. Для таких випадків законом передбачена обов'язкова письмова форма (частини п'ята і шоста статті 22 Закону № 2939-VI)".

Тобто саме запитувач визначає, у якому вигляді він хоче отримати публічну інформацію, і розпорядник не має права самостійно змінювати форму надання публічної інформації, наприклад замінюючи електронний документ паперовою формою або навпаки.

Відповідно до частини шостої статті 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації", для спрощення процедури оформлення письмових запитів особа може подавати їх через заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному вебсайті відповідного розпорядника. Зазначені форми мають містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо. Однак це не означає, що запитувач зобов’язаний користуватися саме цією формою і що подання запиту в іншій формі або в інший спосіб дозволяє не відповідати на запит.

Відповідно до частини п’ятої статті 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації", запит на інформацію має містити:

1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є;

2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;

3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі (письмова форма не охоплює електрону пошту, наприклад, тому, якщо запит надіслано електронною поштою, наявність у ній підпису не є обов’язковою вимогою).

Пленум Вищого адміністративного суду України в Постанові від 29.09.2016  № 10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації" розтлумачив щодо зазначення в запиті даних заявника:

"9.6. Вимога зазначати в запиті ім'я (найменування) запитувача є для розпорядника інформативною та не впливає на умови виконання ним вимог Закону. Обов'язок розпорядника надати інформацію (документи) на запит не змінюється залежно від особи запитувача та зазначення в запиті його імені, якщо підстави для обмеження доступу до такої інформації відсутні (стаття 19 Закону № 2939-VI).

Контактна інформація (поштова адреса чи адреса електронної пошти, а також номер засобу зв'язку) необхідна для того, щоб розпорядник інформації мав змогу надіслати запитувачу відповідь на актуальну адресу, а також для зворотного зв'язку із запитувачем (наприклад, для уточнення запитуваної інформації, повідомлення про відправлення відповіді тощо).

Якщо в запиті вказано контактну інформацію, якої достатньо для належного виконання розпорядником свого обов'язку, а саме надання відповіді на запит, то встановлення особи запитувача не має суттєвого значення для прийняття розпорядником рішення про надання інформації.

При вирішенні питання щодо того, чи надавати інформацію у відповідь на запит, будь-який розпорядник інформації повинен акцентувати увагу не на особі запитувача чи обставинах його життя, а виходити з того, що така інформація розкривається необмеженому колу осіб.

Більше того, законодавством у сфері доступу до публічної інформації не передбачено обов'язку розпорядника інформації ідентифікувати особу запитувача. Тобто запитувачу не потрібно додавати до запиту документи, що посвідчують особу (копію паспорта, ідентифікаційного коду), а розпорядник інформації не здійснює жодних дій з перевірки особи запитувача, наприклад звірення підпису із зразком, надсилання уточнюючих запитань тощо. Тобто запитувач може вказати будь-яке прізвище, ім'я, по батькові, і розпорядник не може і не повинен його перевіряти".

Таким чином, відмова в задоволенні запиту через невідповідність прізвища та імені, через адресу електронної пошти з дивною назвою тощо є неправомірною відмовою в наданні публічної інформації.

Відмова в задоволенні запиту можлива лише у випадках і порядку, встановлених законом. Частина перша статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлює виключний перелік випадків, коли розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту:

"1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону".

Відмова в задоволенні запиту обов’язково надається в письмовій формі.

У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:

1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;

2) дату відмови;

3) мотивовану підставу відмови;

4) порядок оскарження відмови;

5) підпис.

Додатково Пленум Вищого адміністративного суду України в Постанові від 29.09.2016  № 10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації" звертає увагу:

"6.2. З відмови в доступі до публічної інформації повинно вбачатися:

1) якому з перелічених у пункті 1 частини другої статті 6 Закону № 2939-VI інтересів (далі – правомірні інтереси) відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам);

2) у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв'язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (пункт 2 частини другої статті 6 Закону № 2939-VI);

3) чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (пункт 3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VI) (щодо визначення суспільного інтересу див. пункт 6.4).

Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї зі згаданих трьох підстав "трискладового тесту" означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова в доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Тому якщо під час розгляду справи в суді буде з'ясовано, що, відмовляючи в задоволенні запиту на інформацію, розпорядник не застосовував "трискладового тесту" або застосував його лише частково, то це є підставою для визнання такої відмови розпорядника протиправною. У такому разі суд також може зобов'язати розпорядника інформації повторно розглянути запит і надати на нього обґрунтовану відповідь із застосуванням "трискладового тесту" відповідно до частини другої статті 6 Закону № 2939-VI".

Випадки й особливості роботи з публічною інформацією бувають різними. 

Нагадаємо, в ІМІ працює правова гаряча лінія, на якій надають консультації досвідчені медіаюристи Роман Головенко та Алі Сафаров за номером 050-44-77-063. Запитання можна також надіслати на електронну пошту ІМІ info@imi.org.ua.

Матеріал підготовлено в межах проєкту з безпеки для журналістів Jmama

Сподобалася стаття? Допоможи нам бути ще крутішими!