Не лише скандальна PR-кампанія з фото українців: що варто знати про видання "Медуза"

Офіс німецького рекламного агентства Lure у Берліні розмалювали. На стінах – непристойні написи та малюнки чоловічих статевих органів. Про це 6 лютого повідомило українське медіа “Ґрунт”. Нескладно здогадатися, що “прилетіло” креативникам за співпрацю з російськими журналістами: якщо точніше, за PR-кампанію, яку Lure зробило для видання “Медуза” безкоштовно і в якій без дозволу використало фото та відео постраждалих від вторгнення Росії українців.  

25 листопада 2024 року “Медуза” повідомила про запуск рекламної кампанії, орієнтованої саме на західного читача. Метою, як стверджували у виданні, є підвищення обізнаності про виклики, з якими стикається російська журналістика в еміграції, та сприяння краудфандингу “Медузи”. Зверніть увагу, що видання не написало жодного слова бодай про намір підтримати українців. Якби щось подібне опублікували, можна було б поміркувати про “щирість” сказаного, але перейматися такими речами “Медуза” не стала. Натомість у проморолику для фінансової вигоди росіян показали фото та відео українців, які втратили рідних і домівки внаслідок воєнних дій РФ. Зокрема, фотографію Ярослава Базилевича з похорону його родини, яка загинула через удар Росії по житловому будинку у Львові 4 вересня 2024 року. Чоловік в одну мить втратив дружину і трьох доньок.

Логічно, що українці обурилися цинізмом “Медузи” та Lure: це видно з огляду на численні негативні коментарі та реакції в соцмережах під постами про кампанію. Зокрема, розголосу надала членкиня української громадської організації “Віче Берлін” Вікторія Фешак. На інцидент відреагували й у Міністерстві закордонних справ України. “Використовувати нашу трагедію для того, щоб викликати співчуття до росіян – це повна ганьба”, – зазначили в дипустанові. Згодом посол України в Німеччині Олексій Макеєв повідомив, що отримав листа від Lure. Агентство стверджувало, що “Lure видалило всі повʼязані з кампанією матеріали з мережі й проінструктувало партнерів невідкладно припинити їхню демонстрацію на будь-яких платформах”. 

2 лютого “Медуза” підтвердила, що вони з Lure припиняють кампанію. У так званих вибаченнях медіа зазначило, що “контент для відео був дібраний ретельно та цілком відповідно до вимог законодавства. Проте в ньому були зображення українців, які не дали дозволу на їхнє використання. Це була помилка, і ми глибоко про це шкодуємо”. Російські журналісти суперечать самі собі, адже відсутність дозволу, власне, і є прямим порушенням міжнародних норм. У статті 8 Європейської конвенції з прав людини йдеться про право кожного на повагу до свого приватного та сімейного життя. Ярослав Базилевич у коментарі The Kyiv Independent зазначив, що використання його фото в кампанії росіян є “неприйнятним”. Отже, дії “Медузи” та Lure можна трактувати як втручання в особисте та сімейне життя, що є порушенням Загальної декларації прав людини та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Нині доступ до рекламного ролика “Медузи” та Lure обмежено на YouTube. Утім, відео досі можна переглянути на офіційному акаунті видання в Instagram.

Це чи не перший інцидент із “Медузою”, який спричинив міжнародний резонанс. Питання щодо якості матеріалів цього видання та дотримання російськими журналістами етичних норм виникали й раніше – в українців. Натомість західні колеги не шкодували для “Медузи” слів вдячності та підтримки.

Так, 17 листопада 2022 року Комітет захисту журналістів (The Committee to Protect Journalists) нагородив російську медіаменеджерку, генеральну директорку видання “Медуза” Галіну Тімченко премією імені Гвен Іфіл за свободу преси у зв’язку з “надзвичайними та стійкими досягненнями” в цій справі. 

У день церемонії “Медуза” опублікувала традиційний дайджест, який веде щодня від початку широкомасштабного вторгнення РФ в Україну. Серед іншого премійоване видання поширило під виглядом “новини” кремлівську пропаганду: нібито визнання нідерландським судом провини Росії в катастрофі МН17 є “політичним замовленням”. Йдеться про перепост із державного телеграм-каналу “РІА Новини”, що посилається на російське МЗС, без жодного коментаря-пояснення “Медузи”, що ця інформація не підтверджується фактами, а джерело є сумнівним, адже вже давно перетворилося з дипустанови на генератор пропагандистських меседжів. І це лише одне з численних і систематичних порушень “Медузою” стандартів професійної журналістики.

Низка західних медіа в публікаціях позиціює редакцію “Медузи” як “незалежну” чи таку, що протистоїть владі РФ. Йдеться, зокрема, про The New York Times, The Guardian, DW (Deutsche Welle), The Washington Post, Reuters, AP (The Associated Press), Válasz Online.

Команда “Медузи”, своєю чергою, намагається підтримувати імідж “дисидентів” і, розповідаючи про наслідки кремлівського “закручування гайок”, як-от втрата рекламодавців, часто вдається до недоречних – тим більше на тлі війни – паралелей. Так, коли 26 січня 2023 року “Медузу” визнали небажаною організацією на території РФ, Тімченко заявила: “Ми помираємо не вперше, тому вже якось звично”. Раніше про готовність “поховати” видання вона говорила в травні 2021 року – незабаром після надання “Медузі” статусу “іноагента”.

Цікаво, що до спільної з Lure PR-кампанії “Медуза” воліла не називатися російським виданням і позиціювала себе як начебто незалежне міжнародне або ж латвійське медіа. Пояснювала це, зокрема, реєстрацією видання в Ризі й сплатою податків до скарбниці Латвії. 

Але наскільки “незалежною” щодо влади РФ є “Медуза” насправді? Чому видання, попри латвійську ліцензію, донедавна корилося російському законодавству? І як реноме “борців з режимом” допомагає “Медузі” відвертати увагу від грубих порушень журналістських стандартів та поширення кремлівської пропаганди? Про все це читайте в матеріалі журналістки Альони Нестеренко, підготовленому для Інституту масової інформації.

Що не так з образом “Медузи” в іноземних ЗМІ

Перед тим як переходити до контенту “Медузи”, розберімося, наскільки образ борців з режимом відповідає дійсності, або ж це більше піар і маркетинг з боку самого російського видання. Зокрема, розгляньмо, як “Медуза” вибудовувала бажану репутацію на прикладі її неймінгу і схеми фінансування, а також яку роль у сприйнятті “Медузи” відіграло свавілля російської влади та статус небажаної в РФ організації.

Проєкт “Медуза” запустили в жовтні 2014 року. Його засновники – російські медійники Галіна Тімченко, Іван Колпаков та Ілья Красільщік.

Поштовхом до створення власного медіа стало звільнення Тімченко з посади головної редакторки інтернет-видання Lenta.ru в березні 2014 року. Тоді у видання змінився власник: ним став наближений до Путіна російський олігарх Алєксандр Мамут. Він, за словами Тімченко, поставив умову працювати на Кремль, яку вона і низка працівників редакції відкинули, а отже були вимушені піти. Іван Колпаков був заступником Тімченко в Lenta.ru. 

Згодом після звільнення Галіна та Іван натрапили на пост Ільї Красільщіка, тодішнього директора з продуктів російського журналу “Афіша”. “Я вигадав медіа, воно має бути не в Росії, фінансуватися кількома людьми, тільки мені його нема з ким робити”, – писав Красільщік. 

Медійники вирішили осісти в Латвії через прозорість законодавства, відносно низькі ціни, значну частку російської діаспори. У латвійському реєстрі “Медуза” зареєструвалася 10 червня 2014 року як товариство з обмеженою відповідальністю Medusa Project. 

Отже, чому “Медуза”?

Вибір назви – “Медуза” – працює на вибудовування позитивного іміджу онлайн-видання. За легендою редакції, медіа хотіли назвати як багатоголове чудовисько з міфів Давньої Греції. “На місці однієї відрубаної голови в гідри відростала інша, тож назва мала б передавати здатність журналістів обходити блокування”, – пояснювала Тімченко. Утім, один із працівників медіа нібито переплутав гідру з медузою, і ніхто не помітив цього вчасно, а потім було вже запізно. Вірити чи ні цій байці, вирішуйте на власний розсуд. У будь-якому разі стратегія “Медузи” виграшна: використовувати неочевидний, нетотожний до медіасфери неймінг як привід зайвий раз наголосити буцімто на своїй неупередженості та готовності протистояти цензурі.

Хто фінансує “Медузу”?

Як про історію успіху засновники “Медузи” розповідають, що видання не має сторонніх власників чи співвласників, які диктували б, що як писати. Дійсно, за даними латвійського реєстру, єдиною членкинею ради директорів підприємства є Галіна Тімченко. Статутний капітал “Медузи” становив 2800 євро: 65% суми внесла Тімченко, решту – Колпаков. Утім, медіа не запрацювало б без залучення інвесторів.

Власних коштів, як згадувала засновниця “Медузи”, вистачило ненадовго. Тоді як до Риги вже переїхали 15 людей, здебільшого колишні працівники видань Lenta.ru та “Афіша”, із сім’ями. Російські медійники акцентують, що попри труднощі відмовилися від підписання акціонерної угоди з російським політиком Міхаілом Ходорковскім. Той, мовляв, збирався фінансувати “Медузу”, але незабаром зажадав тотального контролю над виданням. “Це були не просто суворі умови, це було знущання”, – розповідала Тімченко. 

Також “Медуза” вела перемовини щодо спонсорства з президентом інвестиційної компанії BMT Management Борісом Зіміним, але й вони зірвалися – в цьому разі причини достеменно невідомі.  

Зрештою, “Медуза” знайшла інвесторів, які, за словами Ільї Красільщіка, зацікавилися проєктом, бо, “якщо в країні не залишиться жодного незалежного видання, краще від того нікому не буде”. От тільки з цього моменту “незалежність” видання вже можна ставити під сумнів, адже імен своїх спонсорів “Медуза” не розкриває. Стверджує, це начебто непублічні люди з Росії та з-за кордону, які не мають стосунку до медіа та політики. “Ти не можеш розповідати про інвесторів і водночас не поставити їх під удар”, – виправдовується головний редактор видання Колпаков.

“Медуза” часто розповідає, що живе на краудфандинг, утім постає питання, яким є відсоткове співвідношення донатів та інвестицій від спонсорів.

Утім, видається, що іноземні ЗМІ воліють сприймати й висвітлювати діяльність “Медузи” виключно з позитивного боку, не заглиблюватися в деталі й не ставити критичних запитань. Причин може бути безліч: від бажання підтримати медіа, що нібито прагне до об’єктивності на тлі засилля в Росії відверто пропагандистських ресурсів, і аж до страху звинувачень у цензурі та упередженості щодо журналістів, які, мовляв, вимушено емігрували. 

Так, у квітні 2015-го інформагентство Reuters написало, що “Медуза” запустила новинний сайт, щоб “підтримувати вогонь російських незалежних ЗМІ”. І додало коментарі Тімченко про видання як “альтернативу” не тільки кремлівським ресурсам, а й тим, які лояльні до влади РФ через страх. Також у публікації йшлося про нібито бажання редакції бути “незручними для всіх” і “захищати інтереси людей”. Це дійсно так?

Насправді ж в образі “Медузи” як “борця за інтереси людей” свого часу розчарувалася навіть російська аудиторія

У червні 2019 року сталася резонансна “справа Голунова”, яку “Медуза” розцінила саме як “помсту” їхньому працівнику через журналістські розслідування. Показово, що більшість матеріалів “Медузи”, які становлять суспільний інтерес і які виділяє особисто головний редактор Колпаков, присвячені проблемам усередині Росії, як-от розслідування про насильство в школі для обдарованих дітей, а не зовнішній політиці Кремля. Тоді як у новинах і публікаціях про російсько-українську війну “Медуза” вдається до фейків та маніпуляцій.

Так, журналіст Іван Голунов зробив розслідування, зокрема, про розтрату бюджетних коштів московською мерією. Кореспондента “Медузи” Івана Голунова затримали в центрі Москви й звинуватили в спробі збуту наркотиків, у відділку поліції його побили й не давали зв’язатися з адвокатами та рідними. На сфабрикованості справи наголошували правозахисники та громадські активісти. Звільнення Голунова вимагали громадяни різних професій: кейс Голунова “дійшов” навіть до представників російського шоу-бізнесу. 

Галіна Тімченко розповідала, що зв’язувалася з російськими й західними ЗМІ для ширшого резонансу. Редакція “Медузи” оголосила про акцію 12 червня на підтримку Івана Голунова в Москві. Росіян закликали виступити проти свавілля правоохоронних органів, апелювали до того, що стаття, за якою затримали Івана, є “народною”. Тобто щороку тисячам у Росії підкидають наркотики й порушують справи. 

Звинувачення з Голунова зняли через п’ять днів після його затримання і відпустили за день до запланованого маршу. Відтак головред Колпаков написав пост, з якого випливає, що “Медуза” не так уже й переймається відстоюванням прав людини в Росії:

Позиція “ми відбили свого хлопця” обурила багатьох: і пересічних інтернет-користувачів, і публічних людей.

З критикою щодо “Медузи” виступили, зокрема, політик і блогер Міхаіл Свєтов, медіаменеджер Алєксандр Риклін, журналіст Владімір Гурієв, яких у ЗМІ часто позиціюють як росіян з “ліберальними” чи то “опозиційними” поглядами. Не будемо зараз зупинятися на тому, наскільки це сприйняття хибне чи ні. Втім, важливо розуміти, що всередині Росії в “Медузи” вистачає критиків. І це не лише маргінальні персонажі, як-от голова російської урядової організації “Ліга безпечного Інтернету” Єкатєріна Мізуліна, як пише The New York Times у статті від березня 2023 року. Подібні протиставлення свідчать радше про комплімент від західних журналістів, ніж про дотримання балансу в публікації.     

Історія з акцією на підтримку Голунова була не єдиною, коли “Медузу” широко критикували в самій Росії. У лютому 2020 року видання випустило суперечливий матеріал про нашумілу “пензенську справу”, більш відому як “справу “Мережі”.

Якщо коротко, ФСБ РФ звинуватила 11 активістів, членів організації “Мережа”, у нібито підготовці терактів для дестабілізації ситуації в країні та повалення російської влади. Як докази до справи долучили свідчення фігурантів, які визнали провину. Згодом активісти заявили, що обмовили себе під тортурами. Сімох учасників “Мережі” засудили від 6 до 18 років позбавлення волі. У період, відведений для подання апеляції, “Медуза” опублікувала матеріал, у якому йдеться, нібито деякі фігуранти “справи “Мережі” причетні до торгівлі наркотиками та вбивства одного зі своїх товаришів. 

Не будемо заглиблюватися в подробиці, але важливо наголосити, що в основі публікації не факти, а слова чоловіка, який назвався знайомим фігурантів “пензенської справи” й нібито провів власне розслідування. З ним, як пише “Медуза”, журналісти зустрілися біля будівлі ФСБ РФ на Луб'янці, де відбувався мітинг на підтримку членів організації “Мережа”. Також у матеріалі є свідчення інших людей, підтвердження яким немає, натомість – відсутня позиція сторони захисту. Критики “Медузи” обурювалися, що журналісти випустили “сирий і не надто доброякісний матеріал”.

Пізніше “Медуза” випустила роз’яснення, де визнала свою провину, що не поспілкувалася з адвокатами учасників “Мережі”. У редакції зазначили, що поспішили з публікацією через велику суспільну значущість версії з убивством, яку виклали в статті: “приховування фактів та обставин дозволяє силовикам продовжувати сфабриковану справу “Мережі” замість того, щоб розслідувати можливий і значно реальніший злочин”. У будь-якому разі, керувалася “Медуза” благими намірами чи бажанням набрати перегляди завдяки резонансній справі, це не скасовує факту, що журналісти порушили низку стандартів журналістики. 

“Незалежне міжнародне” медіа, що підкоряється РФ

Попри латвійську ліцензію і, відповідно, можливість та перевагу не коритися російському законодавству “Медуза” роками виконувала низку вимог РФ. Хіба що після блокування сайту “Медузи” на території Росії 4 березня 2022 року редакція підготувала поради, як обійти заборону за допомогою VPN-сервісів. 

Так, після надання “Медузі” статусу “іноагента” у квітні 2021 року, редакція сумлінно супроводжувала матеріали на сайті та пости в соцмережах інформацією про своє “іноагентство”, як того вимагають закони Росії. Сповіщення “знесли”, лише коли в січні 2023-го генпрокуратура РФ оголосила “Медузу” небажаною в РФ організацією. Новий статус означає тотальну заборону на ведення діяльності в Росії та загрозу порушення адміністративних і кримінальних справ проти працівників видання незалежно від наявності чи відсутності статусу “іноагента”.

До цього моменту “Медуза” була готова навіть видаляти публікації на вимогу російського суду. У травні 2021 року “Медуза” прибрала статтю Право на забвение Евгения Пригожина. Что хочет скрыть о себе ресторатор, обслуживавший президентов России, опубліковану ще 2016 року. Московський міський суд задовольнив позов керівника ПВК “Вагнер”, відомого за прізвиськом Кухар Путіна, і зобов’язав “Медузу” виплатити Прігожину 80 тисяч рублів. Публікацію визнали такою, що нібито “ганьбить честь і гідність”.

І, зрештою, “Медуза” послуговувалася кремлівською термінологією в матеріалах про тимчасово окуповані території України. Наприклад, називала російську анексію Криму “приєднанням”. Докладніше про решту некоректних термінів щодо війни РФ проти України, які легітимізують воєнних злочинців і які “Медуза” не припинила використовувати навіть після широкомасштабного вторгнення, – в окремому розділі далі.

Загалом, свою “законослухняність” перед російським законодавством видання пояснювало тим, що буцімто хвилюється за російських читачів і тих кореспондентів, які працюють безпосередньо з Росії. Також у 2021 році гендиректорка Тімченко зазначала, що, хоч “Медуза” зареєстрована і базується в Латвії, вона сама лишається російською громадянкою. 

Такі пояснення є зізнаннями в самоцензурі, що ніяк не можуть корелювати з позиціюванням себе як нібито незалежного ЗМІ. Щодо ж дотримання “Медузою” стандартів і наявних порушень – розберемося далі.

Подвійні стандарти чи толерування мовної експансії?

“На Украине”, “Белоруссия”, “Киргизия”, “Прибалтика” – ці та решту зневажливих форм прокремлівські інфоресурси використовують для поширення домінування РФ на інші країни, зокрема на мовному рівні, і підкреслення нібито привілейованості та вищості країни-окупанта.

Не гребує цими формами й “Медуза”. У серпні 2020 року медіа виступило з офіційною заявою, в якій ішлося про те, що кожен автор “Медузи” відтепер сам вирішуватиме, як називати держави, в яких живуть їхні читачі. Це рішення, мовляв, зумовлене модернізацією російської мови, а також “запеклими суперечками, які здебільшого не виходить розв’язати”: 

Мовне питання “Медуза” вже порушувала раніше і намагалася водночас всидіти на двох стільцях. У 2018 році до статті з фактами про своє видання “Медуза” внесла пункт, який можна трактувати кому як заманеться:

У цій же публікації зазначено, що “Медуза” реагує на сигнали читачів про друкарські помилки в матеріалах і назбирала вже понад 80 тисяч таких повідомлень, більша частина яких “не про “Беларусь” та “в Украине”, а про справжні друкарські помилки”.

(Втім, згодом “Медуза”, мабуть, передумала і почала вживати “в Украине”. Наразі видання використовує саме цей варіант. – Ред. ІМІ.)

Чий Крим, “Медузо”?

У низці публікацій “Медузи” про російську окупацію Криму пишуть, використовуючи пропагандистське кліше “приєднання”: 

• Владимир Путин выступил в “Лужниках” на концерте по случаю годовщины присоединения Крыма. Трансляцию его речи прервали на полуслове
• “Никто не верил, что это всерьез” Как присоединяли Крым: весна 2014-го глазами Москвы, Киева и Севастополя
• “Крым остался автономной территорией” Монологи жителей полуострова о второй годовщине присоединения к России

І річ не лише в термінології. На сайті видання під виглядом “новини” є анонс заходів у Москві, присвячених святкуванню російської анексії Криму, або, як пише “Медуза”, “з нагоди річниці приєднання”. Публікація є передруком із сайту мера Москви Сєргєя Собяніна. Тож замість інформації, скажімо, про перебіг російської окупації Криму аудиторії проводять екскурс у минуле “по-кремлівськи”:

Скриншот із сайту “Медуза”

Раніше, в березні 2015 року, “Медуза” опублікувала новину, що організація російського політика Міхаіла Ходорковского “Відкрита Росія” запускає спецпроєкт про Крим під назвою “Острів руський”. У публікації серед причин, які передували так званому приєднанню півострова вказано проведення “референдуму про входження до складу РФ”. Водночас не зазначено нічого про низьку явку цього квазіголосування та контроль виборчих дільниць військовими РФ.

А ось ще приклад заголовка новини “Медузи” від 11 серпня 2016 року, з якого теж випливає, нібито Крим – власність Росії, а не тимчасово окупована територія України. Інакше виданню варто було б указати, що інцидент стався на кордоні окупованого Криму та України або на кордоні Кримського півострова та материкової України.

Про путінського ставленика Сєргєя Аксьонова “Медуза” навіть після широкомасштабного вторгнення продовжує писати як про “главу Криму” або максимум використовує формулювання “глава анексованого Криму” (примітка: прикметник “окупований” у цьому контексті мені не зустрічався. Тобто якщо “Медуза” його й використовує, то не так часто, або ж почала робити це відносно нещодавно). Того самого порушення журналісти припускаються в разі цитування інших представників Кремля на окупованому півострові. Вказування їх нібито владою Криму є легітимізацією російських воєнних злочинців і загарбницької політики країни-агресора.

Натомість коректними є формулювання “кремлівський ставленик, що виконує обов’язки глави окупованого / анексованого Криму”, “підконтрольний Кремлю глава Криму”, “представник російської окупаційної влади” тощо.  

Окрім некоректного позиціювання російських ставлеників, грубим порушенням є те, що “Медуза” посилається на них у публікаціях як на нібито достовірні джерела інформації, цитує їх без розгорнутого беку і не зазначає, що вони вдаються до систематичної дезінформації та пропаганди. Та сама ситуація з цитуванням працівників кремлівських інфоресурсів. 

Я зафіксувала на “Медузі” низку публікацій сумнівної якості під виглядом “новин” і навіть ретрансляцію геноцидної риторики щодо України та українців. Виходить, що видання систематично зраджує свою редакційну політику. У кодексі етики “Медуза”, зокрема, заявляє, нібито не використовує “мови ворожнечі” й відмовляється поширювати, розпалювати чи виправдовувати ненависть до будь-якої групи людей.

Натомість до публікації з добіркою реакцій представників РФ та України щодо вибуху на Кримському мості 8 жовтня 2022-го видання внесло коментарі пропагандистів Скабєєвої, Сімоньян та Красовського, які прагнуть “помсти” через цей інцидент. “Жага відплати” – це типовий прийом кремлівської пропаганди, щоб спотворити реальність і поміняти місцями агресора та “жертву”. Крім того, заява Красовського – прямий заклик до знищення українців.

Скриншот із сайту “Медуза”

Також виправданням агресії Росії та “розмиванням” межі між нападником і постраждалою стороною є передрук заяви Путіна з пропагандистського агентства РІА Новини від 12 липня 2020 року. Цитую “Медузу”: “президент РФ Владімір Путін заявив, що причина погіршення відносин Росії та України – відсторонення від влади президента Віктора Януковича, а не приєднання Криму”. 

Ще один приклад кричущої маніпуляції – поширення на початку березня 2022 року заяви ексдепутатки Держдуми РФ Наталії Поклонської в дусі “щоб війна припинилася, треба просто перестати стріляти”. Колаборантка, яка працювала в прокуратурі після російської окупації Криму, закликала росіян та українців “виявити співчуття до світу, що “на волосині”.

А ось приклад фейку на “Медузі”: Путин рассказал о спасении Крыма от “катка националистов” – це передрук з федерального телеканалу “Росія-1” від 9 березня 2015 року. До публікації додали бек щодо перебігу російської анексії Криму, яку знов-таки називають “приєднанням”, а згадка про “референдум” має такий вигляд, нібито він відбувався в межах закону. Випереджаючи потенційні виправдання видання щодо термінології, варто наголосити, що інформація в беці не скасовує дезінформації Путіна, тобто виправдання окупації півострова “місіонерськими” цілями. “Кінцева мета була не в захопленні Криму і не в якійсь анексії, а в тому, щоб дати можливість людям висловити свою думку щодо того, як вони хочуть жити далі”, – цитата російського диктатора в публікації.

Між іншим, “Медуза” має таке собі ноу-хау – публікувати промови російського президента у форматі коротких переказів від першої особи і без будь-яких беків, уточнень чи спростувань фейків і маніпуляцій:

• “При чем здесь наша военная операция в Донбассе?” Путин выступил с (очень длинной) речью на форуме в Петербурге. Он обвинил США и Европу в мировой инфляции и продовольственном кризисе. Краткий пересказ
• “Мы всерьез пока еще ничего не начинали” Что сказал Путин о войне на встрече с депутатами Госдумы. Максимально коротко
• История страны глазами российской власти. Кратчайший справочник

Ймовірно, ті читачі, які мають певний рівень критичного мислення і широкий кругозір в історії та геополітиці, не заплутаються через публікації “Медузи”, в яких порушено стандарти достовірності, повноти інформації, відсутні контраргументи під заявами Кремля та провладних ресурсів. Утім, частину аудиторії такі матеріали можуть дезінформувати, і є неприпустимими.

Як “Медуза” висвітлює російсько-українську війну до і після 24 лютого 2022 року

Україна є в переліку країн, яких “Медуза” закликає донатити виданню особливо активно. У цьому списку також є Австрія, Великобританія, Німеччина, Канада, країни Балтії, США тощо. Мовляв, для громадян цих держав це безпечно, і “можна з високою впевненістю припустити, що Росія не зможе виявити донати, надіслані з карток, які були випущені в цих країнах”.

Припускаю, що частина українців дійсно вважають “Медузу” нібито неупередженим чи то опозиційним медіа. Адже на сайті періодично з’являються матеріали, яких не зустрінеш на провладних ресурсах РФ. Наприклад, інтерв’ю з рідними полонених українських військових окремого загону спецпризначення “Азов”.

Утім, усе залежить від глибини й періоду моніторингу, мети й частоти заходів на сайт, рівня критичного мислення кожного окремого читача. Грубо кажучи, ставлення тих, хто не є постійною аудиторією “Медузи”, до видання може формуватися залежно від матеріалу, на який вони натраплять.

Водночас видання припускається грубих і систематичних порушень у висвітленні російсько-української війни. Зокрема, йдеться про публікацію інформації на основі пропагандистських джерел, зокрема тих, які контролюються проросійськими заколотниками. Наведу приклад одного з таких матеріалів від 8 лютого 2015 року – ДНР рассказала об украинских диверсантах в российской форме. 

Скриншот із сайту "Медуза"

Від 2014 року “Медуза” пише про захоплені армією Росії та афілійованими збройними групами території Донецької та Луганської областей ніби про “самопроголошені”, а не підконтрольні Кремлю квазіреспубліки. “Медуза” не бере назви незаконних збройних формувань у лапки, проросійських заколотників кличе “ополченцями”, а російських ставлеників – “владою ЛДНР” чи “лідерами Донбасу”. До речі, “Медуза” продовжує послуговуватися кремлівською термінологією і після повномасштабного вторгнення РФ – хіба що подеколи бере певні формулювання в лапки.

Термін “сепаратисти” також некоректний, адже в Україні немає проблеми сепаратизму, натомість є пособники російських загарбників, які виконують їхні накази.

Крім постійних спроб легітимізації воєнних злочинців, можна натрапити також на їхню героїзацію “Медузою”. Візьмемо, наприклад, статтю від 26 травня 2019 року Пять лет назад в Донбассе началась самая кровопролитная война в Европе XXI века. “Медуза” рассказывает, чем она закончилась для лидеров сепаратистов. У публікації про російських загарбників та їхніх пособників уже традиційно розповідають ніби про легітимних представників влади, але ще й з компліментарними характеристиками. Так, розповідаючи про проросійського заколотника на прізвисько Гіві, журналісти “Медузи” зазначають, що він “був відомий хоробрістю та мав авторитет серед підлеглих”. У процесі підготовки матеріалу видання провело низку інтерв’ю з російськими ставлениками, представниками квазіреспублік і тими, хто толерує їхні злочини. Серед спікерів – російський публіцист Роман Манєкін, який 2014 року переїхав до тимчасово окупованого Росією Донецька і знайомий особисто з деякими воєнними злочинцями. Ось як Манєкін розповідає про російського бойовика на прізвисько Моторола: 

Скриншот із сайту “Медуза”

Між іншим, усіх спікерів “Медуза” не розкриває. Зокрема, розповідаючи про підконтрольного Кремлю ватажка незаконного збройного формування “ДНР” Пушиліна, видання посилається на “джерело “Медузи”, близьке до керівництва ДНР”. 

Також із цієї та низки інших публікацій незрозуміло, чи вважає “Медуза” Росію учасником війни на Донбасі. Вказано, що “українська армія протистояла сепаратистам самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, що мали неофіційну підтримку з боку Росії”. Річ у тім, що це принципова різниця, чи видання описує події на Донбасі як війну українських військових з армією РФ та пособників, чи буцімто як війну між силами однієї країни, частину з яких підтримує агресивна Росія. Так, на “Медузі” дійсно не зустрічається термін “громадянська війна” в публікаціях про бойові дії на Донбасі, утім варто звертати увагу не лише на формулювання, а й на суть того, що пише видання. 

У листопаді 2017 року “Медуза” опублікувала інтерв’ю з журналістом російського видання “Нова газета” Павлом Канигіним у форматі відповідей на “сороміцькі питання” про квазіреспубліки. Канигін починає, що на Донбасі триває війна між “сепаратистами та регулярною українською армією”. Далі додає, що 2015 року, під час боїв за Дебальцеве на Донеччині, “на боці сепаратистів дійсно воювали солдати з Бурятії, які називали себе військовослужбовцями російської армії”. Тобто з публікації складається враження, нібито російські військові воюють на Донбасі не на постійній основі, а епізодично підтримують так званих сепаратистів, що не є і ніколи не було правдою. 

Незадовго до повномасштабного вторгнення, 15 лютого 2022 року, “Медуза” відповідала на питання, чи визнає Росія квазіреспубліки й “чи буде війна”. З публікації може видатися, нібито до цього країна-агресор не була причетна до війни на Донбасі. 

Так, “Медуза” пише, що Держдума попросила президента РФ визнати “проросійські республіки”, і не дає жодних беків для спростування промови Путіна про нібито систематичні порушення Україною мінських домовленостей. Далі, відповідаючи на запитання, на яких підставах Росія взагалі може визнати “Л/ДНР”, медіа пише, що Кремль може послатися на “волевиявлення народу”, і згадує, що так само було в тимчасово окупованій Росією Абхазії. Водночас “Медуза” не пояснює, що йдеться про примус, а не про бажання людей.

Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну у 2022-му “Медуза” почала називати території Донеччини та Луганщини, які були окуповані Росією ще від 2014 року, “анексованими”. Водночас медіа продовжує не брати в лапки назви квазіреспублік і використовує формулювання “анексована ДНР” та “анексована ЛНР”. Тобто як? Виходить, “Медуза” вважає квазіреспубліки не такими, що підконтрольні Кремлю, а нібито суверенними державними формуваннями, в яких жили собі “ополченці”, а потім, після 24 лютого 2022-го, їх анексувала РФ?

Окрім того, сайт видання заполонили “новини” про нібито удари українських військових по об’єктах і території України, джерелом яких є “кремлівські бачки”. Публікації не підтверджуються доказами – інформацію пропагандистських ресурсів подають як “факт”. Публікації про обстріли є свідомою маніпуляцією, коли йдеться про бої на тимчасово окупованих територіях і спроби української армії вибити звідти росіян. 

• В Макеевке произошел взрыв. В ВСУ утверждают, что ударили по российскому складу, в аннексированной ДНР заявили об обстреле больницы
• Удар ВСУ по Макеевке. Украинские военные говорят, что атаковали склад; в аннексированной ДНР утверждают: под обстрел попали детские сады и больницы, пострадали 70 человек Четыреста девяносто седьмой день войны. Фотографии
• Украинские следователи осматривают очередную пыточную, устроенную российскими солдатами в оккупированном Херсоне. Донецк снова обстреляли ВСУ Триста пятнадцатый день войны. Фотографии
• ВСУ обстреляли оккупированный Мелитополь. В городе пропало электричество

Скриншот із сайту "Медуза"

Оціночні судження як стиль оповіді “Медузи”

Серед інших порушень “Медуза” продукує контент з оціночними судженнями, які подає замість фактів, і в такий спосіб маніпулює аудиторією. Взяти хоча б матеріал про представницю МЗС РФ Марію Захарову. 

Скриншот із сайту “Медуза”

Це компліментарна стаття про перипетії життя посадовиці: про її непросте дитинство, як вона тяжко і нібито без допомоги батьків-дипломатів будувала кар’єру, оцінки колег щодо високоморальних якостей Захарової і її фатальне розчарування в західній дипломатії...

Скриншот із сайту “Медуза”

А от у червні 2022-го “Медуза” видала статтю, яка може наштовхнути деяких читачів на думку, яким же “хорошим” є мер Москви Сергій Собянін. Видання побудувало на оціночному судженні всю статтю і намагається зрозуміти, чому ж Собянін нібито “зарився в роботу в місті” та намагається дистанціюватися від війни”. Далі “Медуза” розповідає про участь мера російської столиці в сумнозвісному концерті в Лужниках, про його поїздку до окупованого Росією Луганська, куди він, мовляв, не хотів їхати, за інформацією джерел “Медузи”, але “передумав” після зустрічі з Владіміром Путіним”. Журналісти також порівнюють Собяніна з петербурзьким губернатором-“урапатріотом” Алєксандром Бєгловим. 

“Одягнувся Бєглов для поїздки в Маріуполь і Донецьк відповідно – в мілітаристський костюм кольору хакі зі значком з літерою Z. Собянін під час поїздки до Луганська був одягнений у цивільне: костюм та багрове поло”, – резюмує “Медуза”.

Крім власних матеріалів з оціночними судженнями, “Медуза” поширює публікації такого штибу інших інфоресурсів. Ось передрук статті Московського центру Карнегі після надання Томоса Православній церкві України:

Під виглядом начебто аналітики центр оцінює захід, на якому п’ятий президент України Петро Порошенко, тодішній голова Верховної Ради Андрій Парубій та предстоятель ПЦУ Епіфаній повідомили про автокефалію української церкви. Серед основних претензій аналітиків Московського центру Карнегі: “ніхто з тих, хто стояв на сцені, не перехрестився і не прочитав Євангеліє”, Порошенко “не взяв благословення в нового предстоятеля своєї церкви” й сам не прочитав жодної молитви.

***

Підсумовуючи всі зазначені порушення, можна припустити, що, якби не флер “дисидентства”, навряд чи іноземні медіа ставилися б до “Медузи” так само поблажливо. Принаймні Комітет захисту журналістів, який нагородив видання премією за свободу преси, в анонсі заходу вказує не досягнення, які привели “Медузу” до перемоги, а те, що медіа “заснували 2014 року, після втечі до Латвії”.  

Очевидно, даються взнаки і потужний піар та маркетинг із боку російських журналістів, і відсутність у західної медіаспільноти ґрунтовних знань щодо ринку російських медіа та, зрештою, сліпа віра в те, що інфоресурс нібито є якісним апріорі, якщо “затаврований” російською владою статусами “іноагентства”, “небажаної організації” тощо.

Для того щоб уникнути неприємних інцидентів у майбутньому, міжнародній спільноті медійників варто нарешті почати проводити належні й детальні перевірки контенту, тим більше якщо видання мовить на території країн Євросоюзу, а не ставити певні ресурси в привілейоване становище.

Ще в жовтні 2022 року в процесі аналізу контенту “Медузи” я від імені Інституту масової інформації надіслала запит до російського медіа з проханням прокоментувати низку питань щодо його матеріалів і редакційної політики. Вони стосувалися формулювань, які використовує видання під час висвітлення ситуації на тимчасово окупованих Росією територіях України. А також – наскільки коректним, на думку “Медузи”, є передрук публікацій із кремлівських інфоресурсів і чим керуються російські журналісти, обираючи експертів та джерела для своїх матеріалів. Відповіді від “Медузи” так і не надійшло.  

Підготувала Альона Нестеренко для Інституту масової інформації