Кримінальна відповідальність за порушення проти журналістів – час змінювати акценти

Фото – Depositphotos

У Верховній Раді України 17 грудня було зареєстровано законопроєкт №6443 про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо вдосконалення захисту журналістської діяльності. Його розробив Інститут масової інформації на основі багаторічного практичного досвіду з моніторингу правопорушень проти журналістської діяльності та особливостей у їхньому розслідуванні. Нагадаємо, що з початку 2021 року ІМІ зафіксував 197 випадків порушень свободи слова, 99 випадків перешкоджання, 24 побиття, 18 випадків обмеження доступу, 16 випадків кіберзлочинів, 13 погроз та вісім випадків цензури. Водночас кількість доведених до судового рішення справ становить трохи більш ніж 10% зафіксованих випадків порушень проти журналістів та їхньої законної професійної діяльності. Фахівці ІМІ зазначають, що окрім суб’єктивних причин, які впливають на загальну ситуацію (неналежний професійний рівень правоохоронців, корупція тощо), є також об’єктивні причини, які ускладнюють розслідування правопорушень проти журналістів. Зокрема, відсутність у законодавстві України можливості реагувати на ті чи інші порушення.

Окрім збільшення розмірів покарання за правопорушення проти журналістів законопроєкт 6443 передбачає низку більш принципових змін.

Одним зі значних видів впливу на діяльність журналістів є кібербулінг, тобто цькування журналістів у зв’язку з їхньою професійною діяльністю за допомогою соцмереж та інших подібних засобів комунікацій. Чинне законодавство України має прогалину в цьому, про що ІМІ вже неодноразово згадував. Адже кібербулінг хоч і є одним із засобів тиску на журналіста, а отже перешкоджанням його журналістській діяльності, проте на практиці не призводить до правових наслідків. Саме для виправлення цього ІМІ запропонував внести в частину другу статті 171 Кримінального кодексу України пряму згадку про те, що тиск на журналіста може вчинятися, зокрема, із застосуванням засобів електронних комунікацій. 

Іншою проблемою в правовому регулюванні є випадки насильства проти журналіста. Чинна редакція частини другої статті 345-1 Кримінального кодексу України передбачає настання відповідальності за спричинення побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв’язку з веденням цим журналістом законної професійної діяльності. Однак насильство проти журналіста може не супроводжуватися фізичним болем, і взагалі в цьому разі не варто міряти заподіяну шкоду рівнем тілесних ушкоджень. Бо злочини проти журналістів – це не злочини проти фізичної особи, проти її життя і здоров’я, це інший вид: злочини, які завдають шкоди всьому суспільству через намагання припинити журналістську діяльність і поширення суспільно важливої інформації. Тому реагувати держава має не на те, наскільки боляче було журналісту, а на сам факт насильства проти журналіста. Ступінь заподіяння ушкоджень має лише підсилювати відповідальність. Саме заради цього ІМІ запропонував змінити частину другу статті 345-1 Кримінального кодексу України, передбачивши кримінальну відповідальність за насильство загалом, за застосування фізичної сили, навіть якщо це не призвело до навіть мінімальної шкоди здоров’ю. 

Також ІМІ неодноразово фіксував випадки, коли для зупинення роботи журналістів їх захоплювали й утримували, блокували пересування, закривали в приміщеннях тощо. Одним з найгучніших випадків було захоплення і утримання журналістів "Схем" тодішнім керівництвом Укрексімбанку. Хоча розслідування інциденту відбулося швидко, проте обвинувальний акт до суду передано за статтею 171 Кримінального кодексу України, тобто як за кримінальний проступок, тоді як цей випадок становить значно більшу небезпеку, ніж просто ненадання інформації, та має бути зарахований до злочинів. Тому ІМІ пропонує внести зміни до статті 349-1 Кримінального кодексу України, передбачивши суворішу кримінальну відповідальність за незаконне позбавлення волі журналіста. Ця норма також може захистити журналістів від неправомірного ув’язнення силовими структурами з метою приховати суспільно важливу інформацію.

Однією з найбільших проблем в розслідуванні правопорушень проти журналістів є постійне намагання слідчих органів встановити статус журналіста і нехтування питанням, чи здійснювалася власне журналістська діяльність. На жаль, правоохоронні органи продовжують практику розподілу суспільства на "касти", одні з яких мають певні привілеї і, відповідно, додатковий захист від держави, а інші не мають. Однак правопорушення проти журналістів виділено в окремі норми кримінального законодавства не через особливий привілейований статус журналістів, а через важливість для суспільства їхньої журналістської діяльності. Саме журналістська діяльність опиняється під загрозою, і саме в захисті журналістської діяльності є інтерес суспільства. Тому головне – з’ясувати не наявність в особи посвідчення журналіста, а саме ведення ним журналістської діяльності: саме пов’язаність правопорушення зі збиранням, одержанням, створенням, поширенням, зберіганням або іншим використанням інформації з метою її поширення на невизначене коло осіб через друковані засоби масової інформації, телерадіоорганізації, інформаційні агентства, мережу Інтернет. Переорієнтування правоохоронних органів зі статусу журналіста на діяльність журналістів дозволить окрім іншого зменшити кількість справ, в яких особи використовували статус журналіста для реалізації якихось своїх особистих потреб або з іншою метою, не пов’язаною з журналістикою. Також такі зміни дозволять посилити захист громадянської журналістики, коли особи поширюють суспільно важливу інформацію, не маючи спеціального статусу, як, наприклад, відбувається в Криму у зв’язку з діями окупаційної влади проти кримських татар.

Будь-який закон, як би він добре не був виписаний, не працюватиме, якщо спеціально уповноважені органи не застосовуватимуть його, причому свідомо і заради захисту суспільства, а не вузьких інтересів певних осіб. І все ж таки покращення якості законів може і має зменшити кількість правопорушень, зокрема спрямованих проти поширення суспільно важливої інформації, проти журналістської діяльності.

Нагадаємо, в ІМІ працює правова гаряча лінія, на якій надають консультації досвідчені медіаюристи Роман Головенко та Алі Сафаров за телефоном 050-44-77-063. Запитання можна також надіслати на електронну пошту ІМІ [email protected].