Головред Texty.org.ua: Скорочення фінансування – ще більша проблема, ніж криза кадрів

Інститут масової інформації продовжує серію бліцінтерв'ю з керівниками медій, які входять до Білого списку. Про мобілізацію, створення мовної моделі для розпізнавання маніпуляцій та пропозиції рекламувати гемблінг представниця ІМІ Валентина Троян поспілкувалася головним редактором Texty.org.ua Романом Кульчинським.

Скільки людей працює наразі в редакції? Чи відчуваєте ви кризу кадрів?

Зараз у редакції “Текстів” працює близько 15 людей. Відчуваємо кризу кадрів: люди йдуть в армію і замінити їх ніким. Хтось іде, хтось приходить, хтось працює на пів ставки. У війську зараз п’ятеро людей, і шостий – у процесі (оформлення в армію. – Ред.). Частково ці люди замінились інтернами, які самі прийшли. Один інтерн прийшов по проєкту, і ми його собі залишили, інший хлопець сам захотів проходити інтернатуру. Зараз на пів ставки працює. І ще один зараз прийшов: проситься на інтернатуру. Подивимося, що він уміє, чи в нього буде виходити. Може, його теж візьмемо. 

Які інновації впровадила редакція за останній рік?

Тут така інновація: хоч би не закритися. Ми створили алгоритм, а саме адаптували мовні моделі, навчили їх розрізняти дезінформацію в українських телеграм-каналах. Це досить складна програмістська робота. Можливо, будемо далі використовувати її для того, щоб аналізувати дезінформацію в українських телеграм-каналах. Ну, не дезінформацію, а маніпуляції, тому що мовна модель не перевіряє факти, а дивиться структуру мови й каже: тут маніпуляція, а тут – ні. Це алгоритми, якими можуть користуватися наші фахівці. У відкритий доступ ми її не викладали. 

З якими основними викликами зіткнулася редакція цього року і як ви їх вирішуєте?

У нас дуже сильно скорочується фінансування. Це більша проблема, ніж криза кадрів. Тому що в нас є такі донори, як NDI і NED. Вони закривають приблизно половину фінансування “Текстів”. Вони й досі є, але інші донори, інші гранти, інша половина бюджету – це завжди було щось невеличке, і останні пів року цього немає. В принципі, це найбільший наш виклик. 

Фінансування стало радикально менше. Ми це вирішуємо тим, що робимо комерційні замовлення з аналізу даних, створення інтерактивних проєктів. Але це відвертає увагу від журналістської роботи. Це нелегко продати, але однаково це нас підтримує. У нас немає спеціальної людини, яка продає та супроводжує клієнта. Іноді люди до нас приходять і кажуть: “Зробіть нам це”. Ми зараз на цьому виживаємо. Якби не такі пропозиції, ми б уже наполовину скоротилися. 

Раніше можна було податися на щось, якщо воно відповідало нашому спрямуванню. Тепер такого немає. Раніше було дуже різне фінансування. Останній великий грант був, який закінчився, а нового ми не знайшли, – це ми проводили для ОБСЄ семінари з відкритих даних. Теж своєрідне замовлення, але воно було, і воно закінчилося. До цього фонд “Відродження” підтримував невеличкі проєкти. Ще хтось приходив з невеликими проєктами. Посольство США підтримувало з більшими проєктами. Останній рік, якщо відкинути ОБСЄ, жодних журналістських грантів – ні великих, ні маленьких – ми не отримали. 

Чи допомагає в розмові з донорами те, що ваша редакція в Білому списку?

Донори оголосили конкурс для медіа з Білого списку. Ми на нього подалися, чекаємо результатів. Але там же конкурс, я думаю, такий: покращити свої спроможності, щоб продавати й заробляти гроші. 

Скільки у вашої редакції джерел фінансування, окрім названих NDI та NED?

Ми консультувалися з людьми, які займаються рекламою в медіа. Вони кажуть: “Ви можете продати рекламу тільки гемблінгу, і інших таких варіантів заробити в українських медіа немає”. Ми гемблінг продавати не будемо. Ми придумали концепцію, що ми будемо розвиватися в YouTube і будемо на ньому якось заробляти. Але, в принципі, це однаково не той грант, який би нам хотілося. Ми б хотіли грант на створення контенту. Я розумію донорів: їм хочеться, щоб медіа почали заробляти, щоб не тільки на грантах жили. Але зараз це практично малореально, якщо ти не женешся за клікбейтом, не женешся за великою аудиторією, щоб продати рекламу гемблінгу. Вижити нормальним медіа без донорської підтримки практично нереально.

Що, на вашу думку, потрібно змінити або вдосконалити, щоб українські медіа могли працювати ефективніше? 

Якщо ми говоримо про донорську підтримку, то очевидно, що українська журналістика без неї не виживе. Донорам треба концентруватися на тому, щоб вони фінансували створення контенту. І не тільки про антикорупцію. Бо на антикорупційні гранти гроші йдуть великі, а ми не спеціалізуємося на антикорупції. Є й інші медіа. Життя українського суспільства – це не тільки антикорупція. Отже, перше – це донорське фінансування для створення контенту різними типами редакцій. Не тільки регіональними, а й центральними теж. Якісного контенту. Друге (що треба змінити або вдосконалити. – Ред.) стосується української держави, яка стала дуже закрита. На запити відповідають дуже рідко. Або відповідають незрозуміло. У владі склалася така культура, що стало не заведено або вони бояться спілкуватися з пресою. Навряд чи це зміниться до закінчення війни, скажімо так, чи до нових виборів. А вибори можливі після війни.