Журналістка-розслідувачка Наталя Рижкова: Журналістика – це публічний тиск, мобілізація уваги, суспільна відповідальність

Ми поговорили з однією з журналісток-розслідувачок та юристкою ІА Вчасно Наталею Рижковою про те, чому вона займається розслідуваннями, як війна вплинула на її роботу і чому вона продовжує писати про Донецьку область.

Окупація Донецька: життя на "до" і "після" 

Наталя Рижкова має юридичну освіту і, перш ніж отримати статус журналістки-розслідувачки, у 2014 році приєдналася до волонтерського громадського руху, ставши частиною ініціативи "Сильні громади Донеччини" від ГО "Центр UA".

"До цього я жила звичним ритмом – сім’я, робота, дім. Я була відірвана від того, що відбувалося в країні. Але коли довелося залишити Донецьк і починати все з нуля – прокинулася. Мене накрило питанням: чому я не була частиною змін? Чому я стояла осторонь, поки все це відбувалося?" – розповідає вона.

Наталя як юристка та адвокатка координувала діяльність організації "Сильні громади Донеччини" в Покровську, Мирнограді та Добропіллі. Команда "Сильних громад" займалася зміцненням місцевого самоврядування, аналізом прозорості органів влади, контролем декларацій посадовців, адвокацією реформ, тобто систематичною роботою над тим, щоб демократія на місцях була не просто словом, а щоденною практикою. Наталя вже має понад 16 років досвіду юридичної роботи в різних сферах. 

"Але в мені завжди було бажання писати. Ще до "Вчасно" я готувала матеріали для різних видань: юридичні пояснення для широкої аудиторії, тексти про захист прав громадян, історії з особистої практики. Наприклад, як мені вдалося домогтися ремонту під’їзду чи заміни ліфта від місцевої влади. Журналістика для мене не просто альтернативна діяльність. Це своєрідний відпочинок від формалізму права, спосіб реалізувати свої життєві принципи. Вона живіша, емоційніша, має миттєвий фідбек, чого іноді бракує в правовій роботі. Через тексти я доношу важливе – не лише факти, а й сенси", – розповідає журналістка.

Співпраця з ІА Вчасно 

Співпрацювати із сайтом Інформаційної агенції Вчасно як журналістка-розслідувачка Наталя почала у 2021 році. Тоді антикорупційним напрямом на сайті займався її колишній колега із "Сильних громад" Олександр Цахнів. 

Загиблий на війні журналіст-розслідувач Олександр Цахнів. Скриншот: сайт "Вчасно"

Він був сильним журналістом, чесною і небайдужою людиною. Після початку повномасштабної війни Олександр пішов на фронт. За інформацією ІМІ, він став 50-м журналістом, який загинув на війні, захищаючи Україну. 

"До цього я вже консультувала, перевіряла тексти на правові ризики, робила запити, захищала "Вчасно" від атак з боку ображених посадовців. Після загибелі Олександра Цахніва цей напрям дещо приглушився. Але приблизно півтора року тому мені написала Марія Давиденко (шеф-редакторка "Вчасно". – Авт.) з пропозицією долучитися до "Вчасно" як журналістка-розслідувачка. Юридична робота виснажувала, накопичилася втома, з’явились ознаки професійного вигорання. І тут – ця можливість. Наче все зійшлося. Рік був шалено інтенсивним – без вихідних, з робочим днем від восьмої ранку до пізнього вечора. Проте я не відмовилась, бо журналістика дає мені силу. Вона повертає відчуття впливу", – ділиться Наталя Рижкова.

Місцеві ради регіону: доступ до інформації ускладнений

У Донецькій області після 2014 року в період активної адвокації "Сильними громадами" та під контролем журналістів місцеві ради поступово навчилися бути відкритими, публікували рішення, звіти, бюджети, відповідали на запити. Але після повномасштабного вторгнення ця робота фактично відкотилася назад, розповідає Наталя Рижкова.

Розслідувачка Наталя Рижкова надихається роботою в журналістиці. Фото: фейсбук-сторінка журналістки

"Сьогодні багато сайтів місцевих адміністрацій (Донецької області. – Авт.) або не функціонують або містять лише мінімум інформації. Окремі громади взагалі повністю закрили публічний доступ до будь-яких документів, мотивуючи це безпекою, але водночас продовжують укладати контракти, витрачати бюджетні кошти", – наголошує журналістка-розслідувачка. Тож, говорить медійниця, на запити представники місцевої влади відповідають, але самостійно мінімально публікують дані. Це породжує нерівність у доступі до інформації.

"Зараз ситуація має вигляд як "хто в ліс, хто по дрова" – кожна громада тлумачить законодавство по-своєму. Одні взагалі закриваються від суспільства, інші намагаються балансувати між безпекою і прозорістю. У результаті виникає хаос, у якому важко контролювати витрати, ухвалення рішень і дії посадовців", – описує роботу журналістка і юристка.

На її думку, Україні зараз як ніколи потрібен чіткий, єдиний стандарт доступу до інформації для прифронтових і окупованих громад. Це мають бути встановлені правила гри – прозорі, обґрунтовані, з урахуванням безпекових ризиків, але й з гарантією громадського контролю. Бо без цього кожен далі діятиме на власний розсуд, а це – прямий шлях до зловживань.

Без погроз, але і без безпеки

Із прямим тиском чи погрозами, які б ставили під загрозу безпеку або перешкоджали роботі, журналістка Наталя Рижкова не стикалась. Втім, безтурботною цю сферу назвати не може. Ще до повномасштабного вторгнення траплялися звернення до редакції з вимогами надати пояснення щодо окремих публікацій. "У таких випадках ми завжди відповідали виважено, юридично грамотно, пояснюючи, що наша діяльність, а особливо антикорупційні розслідування, здійснюється виключно в межах чинного законодавства", – каже Наталія Рижкова

"У своїх матеріалах я використовую лише перевірену інформацію – офіційні відповіді на запити, відкриті реєстри, дані з офіційних сайтів. Завжди додаю посилання на джерела, документую кожну тезу. Кожен факт кілька разів звіряю перед публікацією. Адже антикорупційні розслідування – це не просто тексти. Це серйозна справа, де навіть одна неточність може мати негативні наслідки для редакції і фігурантів матеріалу. А ми, як відомо, не маємо права звинувачувати когось до рішення суду. Це принципова позиція", – ділиться підходами до роботи медійниця.

Стаття Наталі Рижкової про посадовця ДонОДА Сергія Натруса. Скриншот: сайт "Вчасно"

Попри юридичну обґрунтованість і відповідальність Наталя не може сказати, що почувається абсолютно захищеною. "В Україні вже були прецеденти, коли журналісти, що порушували чутливі теми, ставали об'єктами переслідувань, зокрема фізичних. І я насамперед хвилююся не так за себе, як за безпеку своїх рідних. Тому є матеріали, які я прошу не підписувати своїм іменем, – і це не страх, а обережність і відповідальність", – говорить вона.

Частину текстів Наталі підписано псевдонімами. Часто це питання безпеки – особливо коли зачіпаються сильні політичні гравці або "небезпечні" теми. "Я думаю про своїх близьких і не готова ризикувати їхнім спокоєм. Але з тих, що можу відкрито згадати, особливо виділяю матеріал "Чорні діри, в яких зникають бюджетні кошти: доля найскандальніших довгобудів Донеччини". Я проаналізувала велику кількість закупівель, вивчила десятки судових рішень, дослідила рух коштів, зібрала дані з відкритих джерел і з офіційних відповідей на запити. Мене цікавило не лише те, що не добудували, а й чому, хто відповідальний, скільки грошей пішло в пісок і що сталося з фірмами, які ці об’єкти будували. Там було багато фактів, структур, зв’язків, прізвищ – і жодного припущення без підтвердження", – згадує журналістка.

Розслідування Наталі Рижкової про найскандальніші довгобуди Донеччини. Скриншот: сайт "Вчасно"

Також журналістка розповідає про показову ситуацію, яка відбулася з нею під час роботи над черговою статтею. "Я підготувала статтю про одного з міських голів, який після початку війни перебуває в "простої", тобто формально відсторонений, але продовжує отримувати дві третини окладу з бюджету. Водночас щодо нього вже кілька років розслідується кримінальна справа. Коли ми у "Вчасно" почали привертати увагу до таких випадків – коли міські голови нічого не роблять, але стабільно отримують зарплату, – керівництво військової адміністрації звільнило цю людину. Наразі він намагається оскаржити звільнення в суді", – ділиться успіхами впливу на місцеву владу журналістка ІА Вчасно.

Усі факти в матеріалі були підтверджені судовими ухвалами та витягами з офіційних реєстрів. Очевидно, сама публікація викликала в нього сильне обурення, пояснює журналістка. "Посадовець записав емоційне відеозвернення з критикою нашого видання. Це також форма тиску – публічна дискредитація. Звісно, така реакція не вплинула на нашу позицію, але ще раз підтвердила: антикорупційна журналістика – це не просто тексти. Це про відповідальність, витримку, ризики", – резюмує Наталя Рижкова. 

Журналістика впливу

Журналістика розслідувань – це швидке емоційне вигорання, але для Наталі, навпаки, робота в цій сфері стала способом подолати як професійне, так і емоційне вигорання, яке вона відчула в юридичній сфері. 

"Тут я бачу результат своєї роботи. Це не щось абстрактне – це конкретні зміни після публікацій: оголошуються тендери замість прямих договорів, громади відмовляються від абсурдних закупівель, а кошти починають спрямовувати туди, де вони дійсно потрібні, – на оборону, підтримку мешканців, критичну інфраструктуру. Це надихає, але водночас я добре розумію, що ця робота – марафон, а не спринт. Варто на мить послабити контроль, припинити говорити вголос – і схеми повертаються. Вони трансформуються, адаптуються, вигадуються нові фірми, змінюються юридичні форми, тому дуже важливо тримати цей процес постійно у фокусі", – каже Рижкова і додає: якщо юриспруденція – це боротьба в рамках, то журналістика – це поштовх до зміни самих рамок. За її словами, коли журналісти починають систематично писати про зловживання, навіть ті, хто раніше не оголошував тендерів через воєнний стан, раптом знаходять на це і час, і ресурси. Так само – з нераціональними витратами. Публічність змушує переглядати підходи. Слово змінює реальність.

"Я вірю, що поєднання двох професій – юриста і журналіста – дозволяє робити розслідування глибшими та якіснішими. Бо я знаю, де і як ховають сліди. Знаю, який вигляд мають юридично правильно оформлені, але сутнісно корупційні дії. І можу це пояснити публічно, зрозумілою мовою – хоча з цим і бувають труднощі. Але навіть якщо виходить важкувато – мені важливо, щоб це було чесно, доказово і відповідально", – підсумовує свою роботу журналістка-розслідувачка онлайн-медіа "ІА Вчасно".

Юлія Гаркуша, регіональна представниця Інституту масової інформації в Донецькій області