Якщо вам не подобається, коли вас знімають журналісти
Миколаївщина за результатами постійного моніторингу Інституту масової інформації порушень прав журналістів в Україні за результатами дев’яти місяців 2017 року посіла друге місце за кількістю випадків порушень свободи слова – їх сталось тут одразу 17. Попереду лише Київ та Київська область, і це зумовлює проаналізувати причини такої великої кількості зафіксованих порушень саме в Миколаєві та області.
Одразу кидається в очі те, що в більшості випадків порушень свободи слова в Миколаєві в якості нападників на журналістів виступали звичайні фізичні особи, тобто не представники влади, не посадовці, не силовики, а просто громадяни, які перешкоджали діяльності журналістів на фоні того, що їм не подобалось, що вони їх знімали на фото чи відео.
Громадяни вважають, що якщо вони не бажають, щоби їх знімали журналісти, то вони повинні зупинити зйомку. І в чомусь вони праві, і їх в цьому захищає закон. Журналісти ж впевнені, що коли вони на роботі та виконують свою журналістську діяльність, проводячи фото- та відеозйомку в публічних місцях, то роблять вони це законно, і не можна перешкоджати їм в цьому. І вони також праві, і також захищені в цьому сенсі законом.
І той факт, що різні закони захищають одних та інших, призводить до законодавчого, правового конфлікту, який потім у результаті випливає в реальний та фізичний конфлікт. У чому ж справа, спробуємо розібратись.
А справа в тому, що застарілі норми законодавства про інформацію, журналістську діяльність та норми цивільного кодексу часто суперечать одна одній. І на сьогодні процес фото- та відеозйомки людей журналістами настільки погано врегульований законодавством, що це найчастіше стає причиною такої невтішної статистики з порушенням свободи слова.
Основоположна в цьому питанні стаття 34 Конституції України каже нам про те, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір. Ця ж стаття водночас регламентує те, що все це може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей і так далі.
Тобто державою кожному гарантується свобода слова, але водночас вона може бути обмежена, і, зокрема, для захисту репутації або прав інших осіб.
Ця норма стосується не тільки журналістів, але й усіх громадян в цілому. Що стосується спеціальних норм для журналістів, то маємо статтю 25 Закону України «Про інформацію», де йдеться про те, що під час виконання професійних обов’язків журналіст має право здійснювати письмові, аудіо- та відеозаписи із застосуванням необхідних технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом.
Виходить, що журналіст має право збирати інформацію при цьому використовуючи всі наявні сьогодні засоби запису. Але чи може журналіст знімати все що завгодно? Зокрема, людей, з якими у журналістів і виникають конфлікти на фоні їх зйомок.
Цей процес на сьогодні в Україні регулює лише одна норма – це стаття 307 Цивільного кодексу України.
«Фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. Фізична особа, яка погодилась на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя. Знімання фізичної особи на відео, в тому числі таємне, без згоди особи, може бути проведено лише у випадках, встановлених законом», - говориться в цій статті.
Іншими словами, згідно з цією статтею, якщо людина, навіть у публічному місці, де її згода на зйомку припускається автоматично (не хочеш потрапити у новини – не виходь на мітинг), підійшла до журналіста і заявила, що вона не дає згоди на те, щоб її знімали, то виходить, що журналіст повинен зупинити зйомку цієї особи.
Водночас видалити вже зроблені знімки при цьому журналіст не повинен – про це Цивільний кодекс нічого не каже. Тільки якщо ці знімки не стосуються особистого життя цієї особи. А яке особисте життя на мітингу, на місці ДТП чи на сесії міськради, наприклад?
Тому часто і виходить, що людина вимагає припинити зйомку, і на це вона право має, але надалі вимагає видалити вже зняті знімки, і на це вона права вже не має. Що ж стосується публікації цих фото, то стаття 308 Цивільного кодексу України каже нам, що фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи. Норма доволі чітка, але водночас дуже спірна – яким чином її виконувати журналістам кожного дня їх роботи? У той же час у цій статті не прописано, що журналіст чи будь-яка інша людина, яка веде зйомку, повинна спитати дозволу на її публікацію. Тому і виходить, що якщо людина сама не надала згоди, а точніше сама не повідомила про те, що не згодна, значить публікуємо.
Що ж до всіх випадків, які стосуються суспільно важливої інформації, то там трохи легше розібратись.
Що таке взагалі суспільно важлива чи суспільно необхідна інформація. Законодавство каже, що якщо інформація є з обмеженим доступом, але якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає шкоду від її оприлюднення, то така інформація може бути зібрана та поширена.
Про це йдеться у статті 29 Закону України «Про інформацію». У цій же статті вказано, що предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України, забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов’язків, свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних чи юридичних осіб.
Тобто якщо взяти приклад нападу на знімальну групу програми «Скажите, пожалуйста» власником магазину «Сотка» в центрі Миколаєва Віктором Горбачовим, то в цьому випадку журналісти разом з головою Спілки споживачів України виявили велику кількість товару на полицях, термін придатності якого вже давно вийшов. Цю інформацію можна розцінювати як таку, що викриває введення громадськості в оману щодо свіжості товарів, та таку, що свідчить про можливість негативних наслідків від такої діяльності магазину.
«Власник приміщення чи певної території має право обмежити зйомку, але якщо є суспільний інтерес, то право зафіксувати таку інформацію в даному разі переважає право на приватність чи права власника. Тобто за наявності суспільного інтересу можна фіксувати як приміщення чи товар, а також і особу-порушника», - каже медіа-юрист Інституту масової інформації Роман Головенко.
У будь-якому разі, все це – теорія. Практика ж така, що ані нападник на журналіста, ані часто і самі журналісти не володіють розумінням цієї законодавчої бази, а діють більше інтуїтивно: журналіст впевнений, що може знімати все і всіх, той, кого журналіст знімає, у свою чергу, впевнений, що його не можна знімати, бо він не надав на це згоди. І закінчується це найчастіше нападом на журналістів, перешкоджанню їхній діяльності, нанесенням шкоди техніці і так далі.
І ось тут важливий момент – людина, якій не подобається, що її знімає журналіст, і яка обирає вирішення цього питання шляхом нападу на журналіста, повинна пам’ятати одну просту річ: журналіст дійсно може бути десь не правий у розумінні статей кодексів та законів (хоча знову ж таки законодавство в цьому питанні настільки спірне та погано прописане, що на місці точно важко буде зрозуміти, хто остаточно має рацію, а хто ні), але як тільки людина підіймає руку на журналіста, який веде законну професійну діяльність, починає хапатись за його техніку чи навіть бити його, все інше моментально нівелюється і переходить у площину Кримінального кодексу України, а саме статті 171 «Перешкоджання законній професійній діяльності журналіста».
Ви можете потім триста разів у суді доводити, що мали право вимагати не знімати, що журналіст порушив ваші права, але якщо цей самий журналіст сидить перед вами в синцях та набряках, то це все вже не має сенсу, бо ви здійснили кримінальне правопорушення.
Тому в усіх конфліктних випадках з приводу зйомок журналістами, де ви впевнені, що журналіст порушив ваші права чи інтереси під час здійснення своєї професійної діяльності, вихід один – іти в суд та доводити свою правоту, відстоювати свої права та інтереси і карати журналіста за допомогою права та закону. Тільки суд у таких умовах (нечіткої урегульованості законодавства) може і має розсудити, хто правий, а хто ні, хто на що мав право і хто що був зобов’язаний зробити в конкретному випадку.
Але, на жаль, практика каже про те, що громадяни частіше обирають шлях «розібратись на місці», а журналісти часто не вдаються до захисту своїх прав до поліції після нападу на них. На сьогодні правоохоронними органами Миколаївської області, згідно з інформацією від прокуратури Миколаївщини, розслідується лише одне кримінальне провадження за статтею 171 Кримінального кодексу України.
Це саме той випадок, який ми наводили у приклад, щодо нападу Віктора Горбачова на знімальну групу в його супермаркеті «Сотка». В усіх інших випадках журналісти, вочевидь, не бажаючи витрачати час та сили на відстоювання себе перед своїми кривдниками, не звертались до поліції з відповідними заявами.
На перший погляд, це може призвести до думки, що в такому разі все ж таки можна вирішити питання зі зйомками журналістів «на місці» за допомогою сили, але все ж таки треба зважати на вже низку кримінальних проваджень за 171 статтею ККУ, які були доведені до суду та до покарання винуватих. Тобто можна «зіскочити», а можна й судимість заробити. Та і в будь-якому випадку, якщо ми в своїй же Конституції декларуємо про те, що Україна є правовою державою, то може почнемо вирішувати всі спори в правовому полі, а не за принципом «Хто сильніший, той і правий»? Тим паче, що, як видно з вищенаписаного тексту, людину достатньо сильно захищає закон в питанні її зйомок на фото чи відео.
Андрій Лохматов, регіональний представник ІМІ в Миколаївській області, для сайту "Преступности.НЕТ"
Матеріал підготовано в рамках Українського медійного проекту (У-Медіа), що виконується міжнародною неурядовою організацією «Інтерньюс» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).
Help us be even more cool!
