Небіж невістки й близький родич міського голови: як медіа Тернопільщини пишуть про смерть і до чого тут сімейні зв’язки

Смерть – завжди актуальна тема, такі новини масово читають. Навіть якщо не зводити все до цифр і справді мати бажання віддати належне достойним цього людям, факт залишається фактом: люди читають некрологи – медіа отримують перегляди. Тому в новинних стрічках регіональних онлайн-видань часто можна побачити новини про смерті педагогів, медиків, студентів місцевих вишів – повідомлення про це беруть з офіційних сторінок або громад у соцмережах. Тож, як про померлих пишуть регіональні медіа Тернопільщини, ми розбиралися, проаналізувавши 20 новинних сайтів за лютий-березень*.

У Польщі й деяких містечках західних областей України досі практикують так звані клепсидри – повідомлення про смерть. Зазвичай їх вішають біля церков або на деревах. Можливо, це не надто екологічно, втім інформативно – перехожі мають змогу дізнатися, кого втратила громада і коли відбудеться прощання. 

Зі стовбурів дерев ці повідомлення свого часу перекочували до газет, а звідти – в новинні стрічки онлайн-медіа. Клепсидри писали або родичі, або близькі до померлих люди, більш розгорнуті некрологи узгоджували з рідними. А як це відбувається на сайтах медіа: пишуть розгорнуто чи все ж обмежують короткими повідомленнями?

Онлайн-медіа обирають різні підходи до подання інформації, повідомляючи про смерть. Найчастіше в заголовках указують на рід занять людини, однак бувають випадки, коли акцентують на родинних зв’язках, особливо якщо покійний / покійна були сином або донькою відомої особи. Але наскільки етично зводити життя людини до її сімейного бекграунду, не розповідаючи про її власні досягнення?

Відома освітянка чи донька відомого краєзнавця?

26 лютого в Тернополі померла освітянка Ярина Ґерета. Вона багато років працювала в обласній школі мистецтв, що мала ім’я її батька Ігоря Ґерети, також працювала в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї і Державному архіві краю. Ігор Ґерета – мистецтвознавець, громадсько-політичний діяч, письменник і археолог – був справді важливою для краю людиною. І, хоча помер понад 20 років тому, Тернопіль його не забуває – про нього нагадують зірка на алеї в центрі й пам’ятник на одній з вулиць середмістя.

Місцеві новинні сайти про смерть освітянки переважно повідомляли за однаковою схемою – у заголовку обов’язково акцентували, чия вона донька. Втім некролог, навіть якщо це невелика новина на сайті, – це ледь не остання цифрова згадка про життя людини. Там має бути історія про цю саму людину. Виявилося, що не завжди.

Частина медіа зосередилася лише на тому, чиєю донькою була освітянка: Померла Ярина Герета, дочка відомого історика та археолога Ігоря Герети, Померла Ярина Герета, донька видатного тернополянина Ігоря Герети, Померла донька відомого мистецтвознавця з Тернопільщини – Ярина Герета, У Тернополі померла Ярина Герета, донька видатного Ігоря Герети. 

Деякі медіа суміщали в заголовку те, ким була за життя пані Ярина, і згадку про батька: Померла донька видатного тернополянина викладачка Ярина Герета, У Тернополі померла вчителька, донька видатного українця – Ярина Герета, Не стало знаної у Тернополі вчительки, доньки Ігоря Ґерети Ярини. 

Окремі медіа все ж акцентували на постаті самої пані Ярини. Зокрема, “Терен” зробив заголовок “Хай в мирі спочиває її душа”: не стало Ярини Герети, Суспільне – Померла освітянка з Тернополя Ярина Ґерета, “Наш день” – Тернопіль змалів на ще одну відому та гарну людину: померла Ярина Герета, Zaxid.net – В Тернополі від важкої хвороби померла освітянка Ярина Ґерета.

Втім, варто зауважити: хай би яким був заголовок, у тексті автори згадували про професійну діяльність пані Ярини й недугу, від якої її не стало. Кількома словами також писали й про діяльність її батька, у такий спосіб віддаючи данину його пам’яті. Хоча далеко не в кожному випадку місце для досягнень пані Ярини знаходили навіть у ліді до новини.

Не боєць чи військовий, а “близький родич міського голови”

В оглянутих онлайн-медіа трапляються доволі маніпулятивні заголовки, які стосуються загиблих на війні військових. Чи не в усіх регіонах намагаються хоча б кількома реченнями віддати належне полеглим: написати чи про факт загибелі, коли це вже офіційно, чи про дату прощання, чи про зустріч кортежу або факт поховання. Відвідувати всі похорони героїв можливо не завжди, однак у громадах пишуть майже про всіх загиблих на російсько-українській війні, тож згадують їх і в онлайн-медіа. Найчастіше на сайтах пишуть про кожного полеглого, однак окремі медіа, як, наприклад, “Суспільне. Тернопіль” чи “20 хвилин”, періодично роблять збірні матеріали про кількох загиблих, як тут: Війна забрала життя Захисників з Тернопільщини Володимира Серкізевича, Віталія Шаварина і Тараса Януша, На Тернопільщині провели в останню дорогу бійців Ігоря Прибулу й Богдана Беднарського. 

Також в окремих матеріалах у заголовках іноді використовують емоційні цитати, зазвичай з повідомлень громад, бо саме на них посилаються як на джерела інформації. Як, наприклад, у новинах із сайту 0352.ua: “Ще одне молоде життя обірвалося на самому злеті літ”: воїн з Тернопільщини поліг на війні, “Дзвонив щодня, вірилося, що все буде добре”: у Тернополі поховали полеглого бійця. Але переважно обмежуються іменами та прізвищами та вказують, з якої громади чи району був загиблий.

Утім, окремим авторам новин, очевидно, замало факту загибелі військових, і вони вдаються до “інтриг” у заголовках. Наприклад, на сайті Тернополяни повідомили про загибель бійця як про “близького родича міського голови”. Хоча буквально за годину до цього тексту новина про загибель цього ж військового вже була в них на сайті – з посиланням на міську раду.

Хоча чи варто дивуватися, якщо про загиблого 27 лютого на війні оператора безпілотних авіаційних комплексів бригади “Птахи Мадяра” Василя Ратушного навіть окремі загальнонаціональні медіа писали в заголовках як про брата загиблого раніше Романа Ратушного або як про сина письменниці Світлани Поваляєвої (На фронті загинув другий син письменниці Поваляєвої, брат Романа Ратушного). У заголовку “Главкома” не вказали навіть імені загиблого. Тож і окремі регіональні медіа писали досить схоже, як, приміром, у заголовку “Терену” – На війні загинув уже другий син відомої української письменниці – немає імені загиблого, зате відсилання до родинних зв’язків з відомою матір’ю.

Окремі тернопільські медіа взяли в стрічку і новину про смерть Зоряна Базилевича 1 березня. Хоча в новині немає прив’язки до регіону, а лише емоції – адже чоловік був прадідусем трьох дівчат родини Базилевич. Вони разом з матір’ю загинули під час обстрілу Львова російськими військовими силами в ніч на 4 вересня.

“На 95-му році життя помер Зорян Базилевич – прадід сестер Ярини, Дарії та Емілії Базилевич, які загинули через російський ракетний обстріл Львова”, – йдеться в новині.

Суспільний інтерес, зважаючи на трагедію родини, зрозумілий. Але хіба ця людина не варта ще кількох речень про своє життя? Ким був цей чоловік, яке життя прожив, невідомо. Але відомо, що, “як повідомили в пресслужбі Дому Франка, що у Львові, Зорян Базилевич був небожем невістки Івана Франка Ольги Франко з родини Білевичів”.

За кілька днів до цього, 2 березня, медіа писали про смерть дідуся братів Ратушних – пана Юрія. Знову ж таки в матеріалах журналісти обмежилися лише його віком – 93 роки, адже тільки це й повідомив у дописі про смерть свого батька Тарас Ратушний, на чий допис посилалися як на першоджерело. Зробило так, зокрема, Громадське: “Помер Юрій Ратушний – дідусь загиблих на війні Романа та Василя Ратушних”. Ким був пан Юрій за життя – не вказали.

Не позбавляти суб’єктності

Згадати в тексті про родинні зв’язки – нормально, але не треба робити на цьому акцент у заголовку і ліді, неначе це найбільше досягнення людини, пояснює дослідниця медіа Інституту масової інформації Яна Машкова.

“Українські медіа мають проблеми з етичним висвітленням смертей українців. Досить часто медійники намагаються використати імʼя відомої людини в заголовку і завдяки цьому зібрати більше переглядів. Такі практики далекі від етики, оскільки виникає питання, чи є тут повага до особистості померлої людини. Крім того, у такий спосіб медіа применшують власну історію людини, професійний шлях чи соціальну роль. Це позбавляє померлу людину суб’єктності, навішуючи ярлики належності до чиєїсь “дочки” чи “родича”, – пояснює експертка.

За словами Яни Машкової, журналістам варто памʼятати, що через бажання збільшити охоплення можна завдати неприємних почуттів родині й близьким, знецінити досягнення загиблої чи померлої людини. Крім того, не можна використовувати емоційну лексику, власні судження і маніпуляції, які можуть викривити сприйняття події.

Ідеальним варіантом є поєднання згадки родинних зв’язків з акцентом на життєвому шляху людини. Якщо життя чогось нас учить, то це того, що кожен заслуговує бути поміченим за власні вчинки, а не лише за прізвище чи належність до певної родини. А ще варто пам’ятати, що новина може бути чи не останнім цифровим слідом людини, тож він має бути якомога змістовнішим, щоб віддати достойну шану тим, хто пішов.

*Перепрошуємо родини за те, що імена ваших близьких згадано в тексті для ілюстрації етичності висвітлення новин про втрати в медіа регіону. Співчуваємо вашій втраті.

Ірина Небесна, регіональна представниця Інституту масової інформації в Тернопільській області