Як вплинули 1000 днів повномасштабної війни на журналістів Волині

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну кардинально змінило роботу волинських журналістів. Чимало медійників у вільний від роботи час почали займатися волонтерством, долучатися до благодійних акцій для допомоги військовим, які захищають територію країни. Зараз журналісти продовжують працювати попри постійний стрес, нестачу сну через повітряні тривоги та вибухи. Через атаку Росії по енергетичній системі України медійники вже знають, як працювати, коли немає світла по шість і більше годин. Війна згуртувала журналістів Волині, бо треба було швидко орієнтуватись, про що можна писати, про що ні. Ключове правило "не нашкодь" стало основним. Журналісти допомагали одне одному, а також згуртувалися заради допомоги військовим. 

Погрози з Росії журналістам

Росіяни ведуть війну, застосовуючи психологічний вплив. Різними способами намагаються вплинути на журналістів та погрожують навіть через повідомлення на електронній пошті. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 25 лютого ІА Конкурент зазнало DDoS-атак з території Росії та Німеччини. Головний редактор сайту ІА Конкурент Андрій Лучик та його колеги кілька годин не могли зайти на адмінсторінку сайту.

Інші волинські медійники від початку року отримували погрози від росіян. Редакції сайту "Конкурент" та телеканалу "Конкурент TV", сайту "Волинь Online", Racurs.ua та редакції сайту газети "Сім’я і дім" надсилали на електронні пошти листи-погрози з Росії. У листах були "рекомендації" про висвітлення дій країни-агресора та її армії, а також "попередження" про відповідальність за написане.

Резонансне затримання на Волині

Перші вибухи 24 лютого пролунали в Луцьку перед сьомою годиною ранку на воєнному аеродромі. Після цього мешканці міста писали про те, що сталося, в соцмережах, читали новини, телефонували рідним. 13 березня Луцький міський голова Ігор Поліщук повідомив у відеозверненні, що воєнний аеродром у Луцьку повністю знищений через атаку росіян. 

Згодом, як виявилось, "здав" воєнний аеродром Ілля Сметанін з Луцька, який називав себе авіалюбителем. Він публікував у одній з груп у соцмережі "ВКонтакте" багато фото з аеродрому. Інформацію про літаки здавав росіянам. 5 липня 2024 року в Луцькому міськрайонному суді оголосили вирок Іллі Сметаніну. Суд визнав його винним у державній зраді (ч. 1 ст. 111 КК України). За інформацією Суспільного, вирок оголосили під час закритого судового засідання. Сметаніну дали 12 років без конфіскації майна. Ця тема стала настільки резонансною, що про це писали не лише волинські та всеукраїнські сайти, а й навіть світового рівня, наприклад The Economist. 

Закриті медіа Волині 

У перші дні після повномасштабного вторгнення медійники спостерігали загалом за ситуацією в місті, а також показували, як усе насправді: черги до банкоматів, до аптек, пусті полиці з хлібом, закриті базари та деякі магазини. Спочатку була невизначеність, що буде далі. Але з часом журналісти призвичаїлися до роботи в новому форматі. Телевізійники на відео переважно не показували блокпости, а назви міст на Волині були здебільшого закриті. Також важливі новини можна було послухати по радіо. Однак не всі медіа продовжили працювати далі. Фінансова нестабільність і брак кадрів ставали причиною закриття для редакцій. 

Волинська газета "Колос" призупинила діяльність на 2023 рік. Про це стало відомо з останнього номера газети від 22 грудня 2022 року. Причиною закриття стали фінансові труднощі. За інформацією Нацради з питань телебачення та радіомовлення України, у період із 2022 до 11 листопада 2024 року анулювали ліцензію ТОВ "Слово Волині", а також ПП "Інформаційна студія "Полісся TV".

Співзасновниця сайту "Громадське.Волинь" Марія Доманська розповіла в коментарі авторці тексту, що з лютого цього року перестав існувати сайт Hromadske.Volyn. "Громадське.Волинь" відігравав велику роль на Волині в часи Майдану та після. Це медіа не мало спонсора чи власника, редакція залучала кошти через гранти. 

"Ми написали сотні новин, реалізували різні медіапроєкти та робили резонансні ексклюзивні журналістські розслідування. У цей час Х нам вдалося вплинути на ситуацію в регіоні.У команді працювали журналісти з різним досвідом, але з однаковими цінностями. Проте поступово команда зменшувалася", – розповіла Марія Доманська. 

Марія Доманська. Фото: Facebook журналістки

З її слів, люди в редакції і на аутсорсі бажали більшої оплати праці, кращих умов роботи, кращої техніки (у реакції робили акцент на відеопродукті. – Авт.). Також журналісти хотіли мати юридичну підтримку і захист. За її словами, людям, які залишилися, доводилося поєднувати журналістську роботу і шукати кошти на існування медіа. 

"Внески громадян на час роботи нашого медіа були рідкістю. Культура донатів на корисні та незалежні медіа лише розпочиналася. Тому команда Hromadske.Volyn не справлялася з пакетом завдань і не витримувала конкуренції з приватними медіа, якими володіють місцеві бізнесмени. Були проблеми з орендою офісу, ламалася техніка, нову не було за що придбати. Зрештою, можна сказати, "ламалися" й люди, адже журналістська робота без нормованого робочого дня – це повне вигорання. Ресурс медіа знижувався. Активність медіа спадала. Відповідно, спадала і відвідуваність сайту", – зауважила вона. 

Марія Доманська розповіла, що, коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, сайтом фактично займалися лише дві людини. Ще два засновники "Громадського.Волинь", Михайло Шелеп та Дмитро Безвербний, час від часу долучалися до роботи в ролі консультантів. Згодом голова ГО "Громадське.Волинь" Дмитро Безвербний пішов до війська. Михайло Шелеп мав багаторічний контракт із великим проєктом у напрямі однієї з державних реформ в Україні. Марія Доманська також почала працювати в проєктах інших організацій і не бажала тягнути сайт самотужки в ролі і редакторки, і репортерки, і фандрайзерки. Тому засновники вирішили припинити роботу сайту. 

Нове крафтове медіа Луцька

Водночас у липні цього року луцький онлайн-журнал Misto.media запустив свій сайт. До цього редакція публікувала свої матеріали в Telegram, Instagram та у Facebook декілька місяців поспіль. Редакція називає свій медіапродукт крафтовим, бо створюють усе власними руками й у невеликих об’ємах. 

Частина команди Misto.media. Скриншот: Misto.media

Медійники вирішили не копіювати пресрелізи та новини інших, а публікувати лише власні тексти. Вони концентрують свою увагу переважно на місцевих темах, але готові братися за теми, які є цікавими й для жителів інших міст.

Команда Misto.media. Фото: сторінка Facebook Misto.media

Як "Медіа-кава" допомагає військовим 

Станом на 14 листопада 2024 року завдяки проєкту "Медіа-кава" вдалося зібрати понад 9 млн гривень на допомогу військовим. Про це повідомили в групі проєкту. Проєкт у фейсбуці "Медіа-кава" виріс із регіонального до міжнародного рівня. Завдяки благодійному аукціону можна придбати зустріч з відомими медіамейкерами та купити різні речі. 

Один з найдорожчих лотів "Медіа-кави" – кавування з журналістом "Української правди" Михайлом Ткачем – продали на аукціоні за більш ніж мільйон гривень.

Журналіст "Української правди" Михайло Ткач разом з ІТ-підприємцем Адамом Харламповичем, який заплатив 300 тисяч грн за кавування з ним. Фото: Facebook Адама Харламповича

У жовтні 2023 року п’ятеро учасників оплатили можливість зустрітися та випити кави з журналістом. Цього року завдяки участі Надзвичайного та Повноважного Посла України у Великій Британії, ексголовнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного проєкт "Медіа-кава" зібрав 1,1 млн гривень. Усі кошти з аукціону спрямують на допомогу бійцям Сил спеціальних операцій ЗСУ та інших підрозділів Сил оборони.

Журналісти, мобілізація, втрати

Деякі журналісти мобілізувались, щоб захищати територію від ворога. Наприклад, у травні 2023 року журналістка Вікторія Гаврилюк, яка раніше працювала на сайті "Волинські новини", закінчила навчання в Школі морського піхотинця. У цій школі вона була єдиною дівчиною у взводі. Зараз вона працює при зведеному загоні ударних БпЛА (безпілотних літальних апаратів). Дмитро Безвербний, який працював на сайті "Громадське. Волинь" мобілізувався. Журналіст із Луцька Олександр Зелінський долучився до Сил оборони в бригаді "Азов". Є й інші журналісти, які наразі мобілізувалися до війська, проте вони наразі не готові говорити про це публічно. 

Волинська медіаспільнота, як і багато інших колег у різних регіонах, теж зазнає втрат. У травні 2022 року на війні загинув Костянтин Кіц, який був оператором луцького телеканалу "Аверс". Костянтин Кіц з перших днів повномасштабного вторгнення рф в Україну пішов на фронт. За інформацією "Суспільне. Луцьк", 47-річний журналіст загинув 17 травня поблизу населеного пункту Яковлівка Донецької області. 

Наприкінці квітня 2024 року на війні загинув луцький відеооператор Юрій Сілюк, який воював на Донеччині. Юрій Сілюк загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Архангельське Покровського району Донецької області.

У травні 2024 року загинув на авдіївському напрямку військовослужбовець Олександр Машлай, який тривалий час був головним редактором громадсько-політичної газети, а згодом журналу "Правий поступ". 

Допомога журналістам важлива

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Інститут масової інформації почав надавати журналістам обладнання та бронежилети для роботи. Директор Центру журналістських розслідувань "Сила правди" Юрій Горбач у коментарі розповів про співпрацю з Інститутом масової інформації.

"Із 2022 року ми отримували технічну допомогу, яку мали змогу використовувати під час поїздок на схід та підготовки репортажів про те, як там воюють волиняни в різних військових формуваннях.У 2023 році отримали від Інституту масової інформації мінігрант на покращення технічного забезпечення редакції, придбали кілька ноутбуків, диктофони та інше дрібне обладнання, яке зараз постійно використовується в редакції і покращило взаємодію і роботу журналістів", – зазначив Юрій Горбач. Також він додав, що постійно на контакті з представницею Інституту масової інформації в регіоні. "Підказуємо їй теми, якісь теми вона нам підкидає. Регулярно співпрацюємо в контексті публікацій та передруків інформації від Інституту масової інформації та блогів регіональної представниці Інституту масової інформації у Волинській області", – розповідає він.

Журналістка Людмила Приймачук згадує, що початок повномасштабної війни зустріла в Луцьку. Вона користується павербанком і бронежилетом від ІМІ.

"За кордон я виїхала у квітні. Медіа, з яким я співпрацювала, тимчасово припинило випуски. Повернулась у вересні, коли робота газети відновилась. Їжджу як власкор від польського видання Kurier Galicyjski на прифронтові й деокуповані території, знімаю там сюжети та пишу репортажі. Була за 3 км від фронту в Оріхові Запорізької області, в самому Запоріжжі й Дніпрі буваю раз на місяць", – зазначила вона.

Журналістка і редакторка сайту "Волинь Online" Мар’яна Метельська розповіла, що не планувала виїжджати за кордон після повномасштабного вторгнення. 24 лютого 2022 року вона була в Луцьку, спала, як, мабуть, і більшість. Розбудили вибухи на Луцькому аеродромі. Мар’яна розповідає, що найбільший виклик після вторгнення Росії – це фінансовий, а згодом ще додалися проблеми з електропостачанням та опаленням. 

Мар’яна Метельська використовує павербанк від Інституту масової інформації. У неї під'єднаний інтернет, що працює без електроенергії.

"Павербанк дуже активно використовуємо, коли немає електроенергії. Він служить, щоб заживити роутер. Завдяки цьому можна продовжувати роботу. Як мінімум на день точно вистачає. Якби не було такої можливості, то робота просто була б майже неможлива, адже без інтернету не можна було б публікувати новини й узагалі мати звʼязок з аудиторією", – резюмує вона.

І до і після 1000 днів великої війни залишається важливим, щоб українських журналістів і надалі підтримували міжнародні партнери, адже від цього багато залежить. Зокрема, майбутнє незалежної України.

Мая Голуб, регіональна представниця Інституту масової інформації у Волинській області