Про що мріють у кропивницьких "калідорах". Подкаст під час війни від Анастасії Зубової та Олени Горобець
Війна змінила країну. Те, що ще вчора здавалося важливим, необхідним, першочерговим, відійшло на другий план, оголивши нові потреби цього непростого часу. Окрім очевидних змін для пересічного українця змінилася й потреба в інформації. Її стали споживати масово, скролячи стрічки новин та раз по раз оновлюючи десятки телеграм-каналів.
У цей непростий час деякі журналісти обрали своїм фронтом цілодобове інформування суспільства про події в країні. Інші ж шукали нові шляхи, форми й змісти, щоб розгубленість і страх змінилися на впевненість і рішучість. Одним із проєктів, що зайняли цю нішу, стала серія подкастів “Мрії в наших калідорах” від студії “Що чути?” Анастасії Зубової. Ми розпитали журналістку про її медіапродукт, що вже встиг розійтися країною і потрапити до збірників Podcasts.nv.ua, MEGOGO Audio та iVoox.
– Анастасіє, чому, власне, подкаст? Звідки виникла така нетипова для Кропивницького ідея?
– У перші тижні повномасштабного вторгнення ми з колегою, Оленою Горобець, думали, як застосувати свої журналістські вміння і навички в цей період, чим ми можемо бути корисними. Проблема була в тому, що обидві працюємо на фрілансі, я займалася судовою журналістикою, розслідуваннями, Олена як продюсер планувала знімання своїх нових передач. І в один момент усе це було поставлене на паузу, бо адаптувати таке до потреб воєнного часу тоді було просто неможливо.
Тож ми вирішили, що для початку потрібно проаналізувати, чого потребує читач, про що пишуть, знімають колеги в нашому регіоні. Звісно, в перші дні це була суцільна новинна стрічка, яка оновлювалася чи не щохвилини. Особливою популярністю користувалися телеграм-канали й короткі повідомлення-новини з мінімумом слів, максимумом інформації. Великі передачі, глобальні тексти були не те щоб нецікаві українцям, на них просто не вистачало часу і сил як у читачів, так, власне, і в самих журналістів. І ми вирішили, що оптимальним варіантом донесення інформації є подкасти. Ми вже мали невеликий, однак цілком успішний досвід їхнього запису, тож вирішили спробувати.
– У Кропивницькому і області подкастерів до вас навіть не згадаю. Чи не було побоювань, що “не зайде”?
– Подкасти, як би це не дивно прозвучало, дуже зручний формат для перечікування повітряних тривог. Згадай, на початку всі годинами просиджували в підвалах і коридорах в очікуванні відбою чергової повітряної тривоги. Власне, з оцього очікування, якогось “коридорного” єднання і з’явилась у підсумку назва нашого проєкту “Мрії в наших калідорах”.
Ми якось і не думали на той момент про “не зайде”. Було бажання допомогти чимось, зробити свій вклад тими вміннями та навичками, які маємо. Підтримати, вселити надію, можливо надихнути, не дати зневіритись у цей важкий час.
Якщо коротко, тоді всі кинулись у волонтерство, поточні справи, сотні новин, а просто перекладати тексти з одного телеграм-каналу в інший, тільки регіональний, нам не хотілося. Тож ми вирішили, що аудіоформат зручний і підхожий для наших цілей. Адже крім власне прослуховування під час “сирен” подкасти можна слухати й просто після роботи, побічно займаючись якимось своїми хатніми справами.
– Як добирали спікерів для своїх матеріалів? На що орієнтувались?
– Ми розуміли, що, як і ми самі, наша аудиторія перебуває в невизначеності, розгубленості. Адже наш звичний світ розділився тепер на до і після. Тож критично важливим було показати людей, які організувалися, стабілізували себе емоційно, визначили конкретні цілі й пріоритети, йдуть далі. Ба більше, можуть повести за собою та вселити віру в те, що все, зрештою, буде добре.
Тому ми орієнтувалися на лідерів думок, які є своєрідними візіонерами, лідерами, людьми, яких хочеться слухати й хочеться почути. Кожен гість нашого подкасту є визнаним спеціалістом у якісь своїй сфері: хлібороб, театрал, підприємиця, полісменка, громадський активіст. Усіх цих людей, їхні імена, а головне, їхні справи знають на Кіровоградщині.
Ми почали з Єпископа Марка, представника Української православної церкви Київського патріархату, який відомий в області не лише як духовник, а радше як активний “українізатор” і людина, до якої дослуховуються та думку якої поважають, незважаючи на власні релігійні погляди. Поспілкуватися з ним, послухати роздуми про життя і нашу роль у цей непростий час – це як безкоштовний сеанс у психолога для всіх охочих. Власне, у цьому й була ціль проєкту – дати можливість інакше поглянути на час, у який нам усім судилося жити, дати нові орієнтири й показати моральних авторитетів, думку яких варто принаймні знати.
– Що далі? Чи буде продовження “мрій”?
– До початку війни в співпраці з House of Europe наша подкаст-студія “Що чути?” починала записувати серію матеріалів на судову тематику. Зрозуміло, що наразі це, м’яко кажучи, не актуально, тож з огляду на те, що ми з колегами вже більш-менш “знайшли себе”, вирішили продовжити умовну лінію, задану “мріями”, і записати ще сім випусків, об’єднаних темою євроінтеграції України.
Тут буде про те, куди ми рухаємось і навіщо, чому цей шлях такий непростий і як загалом впливає потенційне членство в Євросоюзі на рядового жителя області, країни. Як і раніше, нам у цьому допомагає місцеве видання “Гречка”, яке першим погодилося розміщувати наші “експерименти зі звуком”. Сподіваюсь, і надалі матимемо можливість співпрацювати в цьому напрямі.
– Наразі, коли новинний формат превалює над усіма іншими, чого, на твою думку, не вистачає українській журналістиці?
– Насправді всього вистачає, благо медійники продемонстрували, що українська журналістика згуртована і професійна. Просто кожен має вибрати собі нішу, де буде максимально корисним і працювати до нашої перемоги. Тільки так.
Довідково. “Мрії в наших калідорах” – проєкт подкаст-студії “Що чути?”, заснованої журналістками Анастасією Зубовою і Оленою Горобець. До проєкту ввійшли 10 епізодів-інтерв’ю з лідерами думок Кіровоградщини: Євген Скрипник – актор обласного театру ім. М. Кропивницького, режисер, фронтмен гурту “Ефір”; Сергій Трахачов – ресторатор, співкоординатор волонтерської ініціативи “Смачна варта”, президент Української ресторанної асоціації; Інна Тільнова та Світлана Буланова – учасниці етнопроєкту “Баба Єлька”; Андрій Домаранський – директор з розвитку книгарні “Є”; Олексій Цокалов – фермер, волонтер, активний учасник Євромайдану; Тетяна Лугинець – власниця кропивницького бренду одягу CHARWISH; Оксана Білоброва – волонтерка, речниця Патрульної поліції Кіровоградської області; Сергій Ткаченко – громадський діяч, амбасадор розвитку громад в Агенції сталого розвитку “Хмарочос”; Інна Жолобова – волонтерка, директорка Центру матері і дитини, голова кропивницького відділення Асоціації жінок України “ДІЯ”; Марк Левків – духовний наставник, Єпископ Кропивницький і Голованівський. Послухати подкаст “Мрії в наших калідорах” можна на платформах:
Help us be even more cool!
