Важкі теми, постійний потік новин, дедлайни, нестабільні умови роботи, блекаути й “фоновий” страх за безпеку. Усе це фактори, які миколаївські журналістки визначили як основні причини психологічного виснаження та вигорання. У цьому тексті Інституту масової інформації ми запитали в медійниць Миколаєва про те, чи відчували вони симптоми стресу або вигорання за останній рік та що їм допомагає зберігати ресурс і не “перегорати” під тиском щоденної роботи.
Як показало річне анонімне опитування Інституту масової інформації серед журналістів, психологічне виснаження та постійний стрес – це найбільший виклик для медіа в Україні. Так вважають 75,6% опитаних у грудні 2025 – січні 2026 року медійників.
Тривожність і вигорання блокують працездатність
У миколаївських редакціях про вигорання говорять як про конкретний досвід, який має фізичні й поведінкові прояви. Випускова редакторка МикВістей Аліса Мелікадамян описує це так:
“За останній рік я почала відчувати сильну тривожність і вигорання – для мене це два різні, але пов’язані стани. Вони блокують працездатність, викликають фрустрацію і відчуття постійного внутрішнього напруження. Найбільше “виносить” поєднання емоційно важких тем, постійного потоку новин про війну та відсутності відчутної паузи на відновлення”.
А журналістка “Суспільне Миколаїв” Валентина Гурова каже, що інколи межа виснаження стає помітною лише через реакції на людей поруч.
“Мені здається, що відчуття стресу вже вкорінилося в нас і ми далеко не завжди розуміємо, що близькі до зриву. Коли почала переходити все частіше в спілкуванні з колегами на підвищені та зриватися трошки на них, зрозуміла, що щось не так”, – розповіла Валентина Гурова.
Журналістка онлайн-медіа “Преступности.НЕТ” Світлана Стріла зізнається, що на її працездатність негативно впливає постійне порівняння себе з “більш продуктивними” колегами.
“Найчастіше відчувала постійну втому, сонливість і стан, коли складно генерувати ідеї навіть для знайомих форматів. Найбільше “виносить” постійне порівняння себе з іншими, особливо в моменти, коли відчуваєш, що менш продуктивна, ніж колеги”, – розповіла журналістка.
Що допомагає: спорт, вихідні від новин та походи на природу
У відповідях миколаївських журналісток повторюється проста логіка: щоб витримувати інформаційний і емоційний тиск, потрібні регулярні “виходи” з цього потоку – фізичні, побутові або інформаційні. Найчастіше вони говорять про рух і спорт як найшвидший спосіб скинути напругу. Аліса Мелікадамян каже, що її підтримують прогулянки і спорт, а інколи – саме “агресивний” спорт, який допомагає “боротися зі стресом”. Журналістка МикВістей Даріна Мельничук також називає спорт одним із ключових інструментів відновлення – особливо танці в колективі, де є і фізичне навантаження, і відчуття команди, і перемикання уваги з роботи на тіло та емоції.
Частина журналісток обирає практики, які допомагають уповільнитися та “заземлитися”. Журналістка сайту Преступности.НЕТ Світлана Стріла говорить, що її дуже виручає йога після робочого дня, а ще – свідоме обмеження телефону і новин після роботи, щоб розвантажитися.
Журналістки практикують “вихідні від новин” – дні, коли не читають новини й максимально обмежують контакт з інформаційним потоком.
Є й “побутові” способи відновлення – маленькі ритуали, які повертають відчуття нормального життя. Журналістка МикВістей Анна Гакман розповідає про приготування вечері, фільм, прогулянку як прості речі, що допомагають перемкнутися. Окремо вона називає керування авто: поїхати за місто, кілька годин дороги з музикою і можливістю побути наодинці із собою. А журналістка “Суспільне Миколаїв” Валентина Гурова додає ще один локальний рецепт – походи.
“Триматися допомагають рідні, регулярні заняття спортом, там можна залишити частину негативу. А ще минулого року ми з командою знайшли для себе чудову форму розрядки: на вихідні ми вирушаємо в походи по Миколаївщині”, – розповіла Валентина Гурова.
Команда Суспільне Миколаїв під час одного з походів, фото надала Валентина Гурова
Де межа між втомою і вигоранням: сигнали, які важливо не пропустити, та поради психологині
Ключова відмінність між звичайною втомою і вигоранням – у тривалості та наслідках. Втома може зникнути після відпочинку, сну, вихідних або зміни ритму. Вигорання ж проявляється як стан, що накопичується і впливає на працездатність, емоції, поведінку і мотивацію. Деякі журналістки вказують, що зрозуміти “ось воно” вдається не одразу.
Психологиня Світлана Дабагян під час тренінгу в Медіабазі Миколаїв звертала увагу на те, що організм часто сигналізує про перевантаження через фізичні прояви – і їх не варто знецінювати. Серед практичних кроків, які вона радить, – робити короткі перерви протягом робочого дня, щоб не доводити себе до виснаження, та підтримувати “базу” – сон, їжу, рух. Також вона рекомендує додавати практики релаксації (дихальні вправи, медитацію, йогу, масаж) і фіксувати свій стан – наприклад, через записи: виписувати негативні відчуття, щоб зрозуміти, що саме провокує стрес і як собі допомогти.
Психологиня Світлана Дабагян під час тренінгу у Медіабазі Миколаїв, фото з архіву Медіабази
Окремий важливий пункт – межі. Психологиня наголошує на вмінні казати “ні” завданням у стані перевантаження: це не слабкість, а спосіб зберегти енергію, емоційний баланс і не втратити контролю над власним ресурсом. А самі журналістки додають до цього ще одну чесну річ: важливо навчитися помічати перші сигнали виснаження і не ігнорувати їх: навіть мінімальні паузи можуть стати тим, що “не дає зламатися”.
Що можуть зробити редакції: підтримка, планування, підстрахування і доступ до психологічної допомоги
Відповіді миколаївських журналісток зводяться до спільного висновку: профілактика вигорання – це не лише про “особисту дисципліну”, а й про правила всередині редакції. Найчастіше вони говорять про підтримку, яка починається з безпечної комунікації.
Журналістки назвали важливими: можливість відкрито говорити про втому й навантаження, довіру в команді, прогнозоване планування та командну роботу редакції, яка готова підхопити в складний момент.
Ще один елемент – увага керівництва і доступ до допомоги. Валентина Гурова вважає важливою роль дбайливого шефреда, який вчасно помічає, що хтось “поплив”, і може залучити програму психологічної підтримки для редакції.
І, нарешті, те, про що прямо говорять самі журналістки: у команді має бути нормалізована думка, що звернутися по допомогу не соромно. Якщо ресурс на нулі, інколи найздоровіше рішення – терапія.
Катерина Середа, представниця Інституту масової інформації в Миколаївській області
