Масові затримання журналістів та звинувачення в шпигунстві: підсумки медіароку на окупованих територіях

Робота медіа та доступ людей до якісної інформації на окупованих територіях Луганської і Донецької областей дещо різняться від тих, що в Криму. Натомість є кілька спільних рис. І в Криму, і на Донбасі окупаційні адміністрації перешкоджають роботі українських журналістів, чинять на них тиск та унеможливлюють роботу українських медіа зокрема та іноземних незалежних медіа загалом.

Уніфікація “медіа” в ОРЛО

Торік угруповання “ЛНР” заявило про створення “Луганьмедіахолдингу”. До нього ввійшли шість телеканалів, дві радіостанції, 15 щоденних газет та 14 мережевих видань.

Як ідеться в розслідуванні “Реальної газети”, це черговий крок до уніфікації медіасередовища та оптимізації (насправді звільнення зайвих співробітників).

Незалежні медіа не мають можливості відкрито працювати на окупованих територіях. Медіа, які роблять матеріали про життя в ОРДЛО, працюють анонімно, а інформацію збирають завдяки небайдужим фіксерам або ж з відкритих джерел, які, звісно ж, потрібно ретельно перевіряти.

“Я думаю, там узагалі неможливо отримати будь-яку правдиву інформацію, коли це стосується цифр, результатів досліджень. Тобто те, на що журналіст може спиратися як на доказову інформацію. Навіть якщо звертатися до офіційних звітів, які є на сайтах окупаційної влади. До прикладу, звіт про видобуток вугілля. Як я можу перевірити, що ці цифри правдиві, а не збільшені”, – розповіла журналістка Анастасія (ім’я змінено з міркувань безпеки. – Ред.) у коментарі регіональній представниці Інституту масової інформації щодо окупованих територій Криму та Донбасу.

За словами журналістки, зробити на окупованих територіях Луганщини та Донеччини якісне опитування з будь-якого питання неможливо. По-перше, люди взагалі бояться говорити – хоч анонімно, хоч ні. По-друге, люди, які живуть на окупованих територіях, не мають довіри до представників будь-яких ЗМІ.

“Мені це нагадує часи, коли Радянський Союз доживав свої останні роки й усі сприймали телебачення і журналістів, як голови, що говорять”, – ділиться Анастасія.

Час від часу вона їздить на окуповані території. За її словами, ті люди, кого на окупованих територіях називають журналістами, виконують роль спікерів окупаційної влади. Матеріали місцевих медіа – це здебільшого привітання ватажків одне одного з якимись святами. Про розслідування та аналітичні матеріали не йдеться.

Сама ж Анастасія у своїх матеріалах намагається показати складний побут людей на окупованих територіях і пояснює – більшою мірою і через нього люди нікому не довіряють, бо відчувають себе покинутими.

“Навіть той факт, що понад рік у них не було російських вакцин говорить про ще, що їм сказали: “Помирайте як хочете. Ми вас рятувати не будемо”. Мабуть, тому вони й не довіряють нікому. Я не знаю, хто з місцевих журналістів говорив про це”, – каже журналістка.

Її матеріали ґрунтуються на спостереженнях за людьми. Як вона сама їх називає, тревел-блог:

“Я пишу нариси про те, що бачу. Я не прошу людей про спеціальні інтерв’ю, бо можуть не погодитися, а я не хочу їх “підставляти”. Я ж поїду, а вони залишаться. Тож це не буде справедливо з мого боку”.

У малих населених пунктах на окупованих територіях Луганщини та Донеччини люди часто не мають доступу до телебачення. Хоча дехто з них і має супутникові антени.

“Мене це дивувало завжди, бо родина може бути бідною, без гідних побутових умов, але з “тарілкою”. Вони можуть дивитись українське телебачення, але таких небагато. Вони дивляться і тих, і тих (і українське, і російське ТБ. – Ред.), але ще раз повторю – вони не довіряють телебаченню як такому”, – зауважує журналістка.

За її словами, на окупованих територіях приймачі ловлять українські радіостанції і люди їх слухають. З місцевих радіостанцій – “Спутник”, говорить Анастасія.

Відвідуючи окуповані території, Анастасія не розголошує, що має стосунок до ЗМІ та якихось українських громадських організацій. Але, за її словами, там не так багато людей. Тож, коли в маленькому населеному пункті з’являється нова людина, її все одно розпитуватимуть про те, хто вона, звідки та чим займається.

“Я намагаюся поводитися як місцева: нічому не дивуватися, поводитися спокійно”, – додає журналістка.

Анастасія дійшла висновку, що жителям окупованих територій було б цікаво дізнаватися про свої права та економічні можливості, про те, що спростили перетин лінії розмежування, новини про перепустки через лінію розмежування, “пенсійні” новини, як вони можуть закрити свої базові потреби. 

Психологічний тиск та дискредитація незалежних журналістів

Зазначимо, що бойовики “Л/ДНР” продовжують чинити тиск на українських та іноземних журналістів, публікуючи їхні дані на своїх інтернет-ресурсах, які можна назвати аналогом українського “Миротворця”. Дехто з колег воліє не обговорювати це і не давати коментарів з цього приводу, адже перебуває в пригніченому стані після таких публікацій.

Крім того, інтернет-ресурс угруповання “ЛНР” “Луганськінформцентр” час від часу пише про те, що українські та іноземні журналісти приїздять до військових на передову, щоб створювати фейки. Що так само можна розцінювати як дискредитацію українських ЗМІ для аудиторії на окупованих територіях.

Масові затримання представників медіа в Криму

Ситуація в медіасередовищі в окупованому Криму відрізняється тим, що журналісти можуть відкрито приходити на заходи й робити матеріали. Але у 2021-му російські силовики почали затримувати їх навіть за наявності журналістського посвідчення та підписаного редакційного завдання.

Незаконні затримання блогерів та журналістів у Криму були й тоді, коли вони приїздили на місця обшуків чи судових засідань

“Якщо в попередні роки люди могли збиратися під будівлями суду і журналісти робили про це репортажі, то зараз цих людей масово арештовують. Зокрема, і журналістів. І в чому є погіршення ситуації, у порівнянні з минулими роками, то це в тому, що, навіть якщо журналісти мають журналістські посвідчення, спеціальні жилети, де написано “Преса” і редакційні завдання, підписані редакцією, це все повністю ігнорується. Журналістів, як і інших учасників мирних зібрань, свавільно затримували й кидали за ґрати”, – говорить дослідниця Кримської правозахисної групи Ірина Седова.

4 вересня 2021 року в Сімферополі під час стихійного зібрання затримали щонайменше чотирьох журналістів та блогерів. Того ж дня окупанти затримали головного редактора газети “Авдет” Шевкета Кайбуллаєва. Всі вони прийшли на місце події, щоб висвітлювати цю інформацію.

Стрімер Айдер Кадиров та Ролан Османов вели пряму трансляцію в соціальній мережі. Їх також затримали.

“На їхньому відео чутно, що вони повідомляють працівникам “поліції”, що вони є журналістами, але це не подіяло. На них склали протоколи. І, коли Ролана Асманова намагалися запхати в цей автобус, як він нам казав, це було недобровільно. Є навіть відео, де видно, що його б’ють головою об цей автобус. Коли він перебував в автобусі, то казав, що до протестувальників застосовували абсолютно неправомірну силу. Просто хотіли залякати й подавити волю”, – додала Сєдова.

10 березня 2021 року в окупованому Криму силовики затримали позаштатного журналіста  проєкту “Крим.Реалії” (Радіо Свобода). Його звинувачують у тому, що він працював на українські спецслужби. Його катували та змусили обмовити себе. Нині Владислав перебуває в СІЗО Сімферополя. 

Ім’я Владислава Єсипенка внесено до резолюції Генеральної асамблеї ООН, яку було ухвалено в грудні 2021 року, з вимогою негайно звільнити його з-під варти. Росія ігнорує ці вимоги. 15 лютого 2022 року буде чергове засідання в його справі.

Окрім свавільних затримань як тиску на журналістів до них застосовувались адміністративні арешти. 

23 листопада російські силовики в окупованому Криму затримали п’ятьох журналістів: вони прийшли до ізолятора тимчасового утримання, щоб зустріти адвоката Едема Семедляєва, у якого добіг кінця термін адмінарешту. Журналістів затримали попри те, що в них були редакційні завдання. Двоє із затриманих були представниками громадської ініціативи “Кримська солідарність”. Затриманих на 10, 12, 13, 14 діб відправили під адміністративний арешт.

Крім того, упродовж року окупанти призначали штрафи журналістам, які висвітлювали стихійні мітинги.

3 грудня 2021 року стрімера Ролана Асманова оштрафували на 15 тисяч рублів. Начебто за порушення.

У коментарі регіональній представниці Інституту масової інформації щодо окупованих територій Криму та Донбасу журналістка Олександра Єфименко розповіла, що українські медіа не можуть отримати акредитацію в російському МЗС, щоб відкрито працювати в окупованому Криму. В усіх їй відомих випадках, коли журналісти подавали заявки до російського МЗС, ці звернення залишилися без відповіді.

“Ти ніби визнаєш окупацію для того, щоб мати можливість працювати й дивитися на те, що там відбувається. Але, так, деякі колеги були готові на це піти просто для того, щоб там залишалися незалежні журналісти. І, відверто кажучи, російське МЗС не відповіло нікому. Вони просто ігнорують запити”, – розповіла Олександра.

Сама журналістка 27 січня заявила, що тимчасово зупиняє відрядження до окупованого Криму через тиск. За словами журналістки, після її останнього відрядження на півострів, яке тривало з вересня до листопада 2021 року, про неї розпитувала російська поліція. Через тиждень після заїзду на півострів, коли вона відкрила вранці хвіртку власного будинку, їй під ноги випали дві червоні штучні гвоздики з чорною стрічкою. Олександра усвідомлювала, що це серйозне попередження, але те відрядження допрацювала.

“Вичавлювання” українських ЗМІ з медіаполя Криму

За даними моніторингу Кримської правозахисної групи, 11 популярних провайдерів у Криму блокують 26 популярних українських сайтів. Сигнал українських радіостанцій блокується на півночі Криму. Тенденція минулого року, зазначають у Кримській правозахисній групі, 34 радіочастоти на півдні Херсонської області повністю або частково захопили окупаційні органи Криму.

Валентина Троян, регіональна представниця ІМІ окупованих територій Криму та Донбасу 

Блог підготовлено в межах проєкту “Мережа медіаспостерігачів”, який виконує ІМІ за підтримки Freedom House.  Зміст блогу є відповідальністю ГО “Інститут масової інформації” та його автора й необов’язково відбиває позицію Freedom House.