Комунікація рівня failed: як влада в Запоріжжі продовжує заважати журналістам працювати

Комунікація обласної, міської влади, посадовців у селищах Запорізької області з журналістами з початку війни, м’яко кажучи, проблемна. Періодично завдяки консолідованим зусиллям журналістів, зокрема за підтримки ІМІ, ситуація трохи змінювалася. Радше знімалася завелика напруга, десь посадовці щось враховували й трансформували. Але принципових змін у комунікації, яка б працювала і на інтереси журналістів (читай: аудиторії) і, власне, влади не відбувається. Ось три кейси, які наново загострюють нерозв'язані проблеми комунікації, які створює локальна влада в Запоріжжі.

ЗОВА: мовчання&ігнорування?

Останнім часом одним з найбільших показових провалів у комунікації ЗОВА з журналістами й громадою стало висвітлення масового обстрілу українських міст російськими агресорами 29 грудня 2023 року.

Зранку 29 грудня 2023 року російські військові обстріляли Запоріжжя, а ще Київ, Львів, Харків, Дніпро, Одесу, Конотоп. Це був один з наймасовіших обстрілів України за останній час. Крім Києва, Запоріжжя стало регіоном, де загинуло найбільше людей. Як повідомили ЗМІ, дев’ятеро людей загинули та 13 були поранені, двоє з них у важкому стані. Руйнувань зазнали об’єкти цивільної інфраструктури. Втім, щоб отримати хоч якісь коментарі щодо потужного обстрілу, в якому загинула така кількість людей, запорізьким журналістам довелося чекати кілька годин. Тоді як мери чи очільники ОВА Львова, Харкова, Києва, Дніпра вже надали всю оперативну інформацію про ситуацію в містах, у Запоріжжі панувала тиша. Все, що написав керівник ЗОВА Юрій Малашко у своєму офіційному телеграм-каналі після майже двох годин після атаки на місто, було “інформацію про кількість та наслідки ракетних ударів по території міста Запоріжжя та населеним пунктам Запорізької області буде оприлюднено після відбою тривоги. Не допомагайте ворогові, дотримуйтесь інформаційної тиші”. 

Інформація про перші наслідки атаки з’явилася тільки о 10.00 ранку. І це було запізно. Бо інформація про масований удар Росії по українських містах уже розлетілася ЗМІ України і світу, і Запоріжжя, яке стало другим за кількістю жертв, згадувалося в них дуже рідко. 

Журналісти говорять, що подібна комунікація влади – норма для Запоріжжя, що б не намагалися зробити медійники. Затягування надання інформації щодо результатів прильотів – стандартна практика посадовців. Причому, розповідають журналісти в приватних бесідах, ОВА отримує від військових інформацію одразу. Чому вони не озвучують її, коли йдеться про цивільні об’єкти й це є важливим з погляду привернення уваги до злочинів Росії проти цивільного населення Запоріжжя, невідомо. Одна з потенційних причин – чергові нові люди в управлінні комунікації, які не дуже розуміють, навіщо це потрібно. Однак вони працюють виключно за розпорядженнями керівництва, тож причиною є і застаріла проблема взаємодії влади й журналістів, коли влада сприймає останніх як щось зайве і недоречне. 

Втім, запорізьких журналістів знову чекають нові виклики. У ЗОВА новий керівник, від якого поки що невідомо, що чекати. Йдеться про Івана Федорова, мера Мелітополя. Він має неоднозначну репутацію, за два роки війни коментував забагато процесів, до яких не завжди мав стосунок, і верифікувати його слова часто було дуже складно. Тож, яким він буде керівником ОВА і як вибудує комунікацію з журналістами, стане відомо вже найближчим часом. На посаду голови ЗОВА президент його призначив 2 лютого. Це вже третій керівник області з початку повномасштабного вторгнення.

Запорізька міськрада: трохи невиразно

Незмінний в.о. мера Анатолій Куртєв – це окрема історія комунікації влади й журналістів. Пропустимо всім відому історію, як склалося, що він уже другий рік керує містом, і перейдемо одразу до комунікацій. За два роки повномасштабного вторгнення журналістам довелося поборотися з посадовцями міськради за доступ до інформації. Так чи інакше, але посадовці відкрили доступ до засідань комісій, сесій, документів на сайті. Однак продовжують, розповідають журналісти, формально дотримуватися закону про доступ до публічної інформації. Так, на нещодавній зустрічі представників і представниць медіа в Медіабазі.Запоріжжя журналісти розповідали, що вони часто отримують формальні відповіді на запити, які не містять відмови, але й інформації по суті також не містять. Відтепер, домовилися медійники, кожну подібну відповідь коментуватимуть медіаюристи, а також робитимуть їх публічними, щоб фіксувати порушення закону з боку посадовців.

Фантастичні пригоди у Воздвижівській громаді

Воздвижівська громада Запорізької області стала якимось показовим прикладом нерозуміння ролі журналістів з боку посадовців, їхнього опору і навіть тиску на медійників. Цей кейс трапився з журналісткою Запорізького центру розслідувань Анною Лєвєнцовою, яка наприкінці січня приїхала до громади зробити матеріал щодо ситуації з цінами в громаді й проблем громади, з якими зіткнулися за два роки війни. І почалося.

“Я приїхала до Воздвижівської ОТГ. У сільській раді зустріла заступника сільського голови та спеціалістку із землеустрою. У кабінеті представилася журналісткою, назвала своє ЗМІ й показала посвідчення. Пояснила мету приїзду. 

Заступник (Юрченко Віктор Володимирович) запевнив, що нічого не розкаже за громаду, бо на посаді місяць, і що я мала повідомити про приїзд заздалегідь, щоб він підготувався”, – розповіла журналістка.

Посадовець запитав, чи є в журналістки дозвіл від ЗОВА, і повідомив, що вона не має права приїжджати до сільради без дозволу ЗОВА і військового-супровідника. 

Втім, розповідає Анна, спеціалістка із землеустрою запропонувала свою допомогу, бо працювала в сільраді давно.

“Я дістала блокнот із запитаннями та ввімкнула диктофон. 

Ми говорили, як Воздвижівська ОТГ забезпечила селян перед опалювальним сезоном і чи є завищенні ціни в крамницях. Між нашою розмовою час від часу заходив заступник,  вимагав вимкнути диктофон і погрожував, що телефонуватиме в область, заявляв, що я не маю тут працювати. Після цього заступник уже прийшов з дільничним громади.

Поліцейський ставив питання, перевірив мене за базою і сказав, що я не можу приїжджати до них без дозволу ЗОВА і я маю йти. Коли я, зрештою, зібралася виходити, заступник сказав, щоб я видалила записи. На моє запитання чому відповів: “Ви там щось напишете, а в нас потім буде прильот”. Я відмовилась, але поліцейський змусив мене видаляти все, що є. Я стояла на своєму, бо про військові об’єкти чи адреси, де роздають гумдопомогу, ми не говорили. Мені важливо було почути, скільки людей і що саме мали змогу отримати. Але заступник та поліцейські наполягали, доки я не видалила записи”, – розповіла журналістка.

За словами медіаюриста ІМІ Романа Головенка, контроль за тим, щоб не було зафіксовано інформації з обмеженим доступом є тільки у військових, які мають право перевіряти суто фото і відео з військових об’єктів. Тож ані  заступник голови ОТГ, ані поліцейський не мали права ані перевіряти, ані вимагати видаляти записи в журналістки. 

Ця історія отримала своє продовження. Через кілька днів Анна Лєвєнцова знову повернулася до ОТГ. У неї вже були всі дозволи, вона погодила поїздку з військовими, отримала акредитацію, взяла захисне обладнання. Яким же було її здивування, коли вона отримала хвилю обурення від посадовців, що вона знову приїхала, і коли вони почали незаконно вимагати додаткові дозволи на перебування в громаді. У результаті журналістку протримали три години в очікуванні, поки не дозволили їй працювати. 

Тож, судячи з усього, комунікації з журналістами треба вчити не тільки обласну і міську владу, а, щобільше, локальну владу в селищах, де не звикли до уваги з боку журналістів.

Наталія Виговська, регіональна представниця ІМІ в Запорізькій області