Pussi Riot і Україна: меседжі від «Сегодня»

                У січні газета «Сегодня» опублікувала цикл репортажів про історію виникнення, акції та ідеологію московської групи Pussi Riot, засудженої за провокацію-виступ в храмі Христа Спасителя. Дівчата в масках зверталися до Богородиці з проханням звільнити Росію від Путіна. Як відомо, строк відбувають дві із чотирьох учасниць гурту: Надія Толоконникова та Марія Альохіна. Офіційно їх оскаржено в образі релігійних почуттів православних росіян та Російської Православної Церкви зокрема. Натомість вірогіднішою версією є образа саме Володимира Путіна, - пише Роман Кабачій у власному блозі на "Лівому березі".  

                Тепер інше, - навіщо київській газеті «Сегодня» було посилати свою журналістку Інну Золотухіну в тривале відрядження, замовляючи фактично журналістське розслідування, що в текстовому об’ємі займає шість шпальт в трьох номерах? Чесно кажучи, спершу така увага до засуджених росіянок нагадала мені інший репортаж іншої російськомовної щоденки в Україні – «Комсомольской правды в Украине», яка вислала журналіста на далеку російську Північ, аби довести, що бабця з плакату «Взнала, що син голосував за регіони…», жодного відношення до України не має, і навіть ніколи не бувала. Репортаж про Pussi Riot – такий собі привіт-попередження для креативних українців, що може бути за образу «честі та гідності».

                Що випливає з репортажу? Варто відзначити, що він досить фактологічно насичений та якісний. Лишень до чого він підводить? Що духовним «батьком» Pussi Riot був такий визнаний суспільством неадекват як Олександр Бренер (одна акція якого полягала в ходінні по Лобному місці в трусах з криками «Ельцин, уходи!», а інша «Людина-пес» – у водінні в такому ж вигляді подібного епатажника Олега Кулика по вулиці на повідку). Що чоловік Толоконнікової Петро Верзилов «уже давно повзрослел и четко знает, к чему необходимо стремиться в жизни» (що можна розцінити «знає як знайти спонсора на нові акції»), а попри ще й тішиться, що Надя в тюрмі: там, мовляв, вона набуде цінного досвіду. До того ж Петро пов’язаний з російською опозицією («не з тими людьми зв’язався»). Що дівчата з Pussi Riot далеко не ягнята і що в складі гурту «Война» вже робили подібні акції (як «Унижение мента в собственном доме»), а «между тем Бренер отделался легко [...], а активистки Pussi Riot оказались за решеткой на два года…», - читай «не лізь на рожен і буде тобі щастя». Що адвокати, які теж захищають постійно російську опозицію, не справилися із завданням, і дівчат засудили. А ось третя дівчина Катя Самуцевич обрала «правильного» (провладного) адвоката, і до тюрми не пішла. І взагалі «юристы нас использовали».

                Які меседжі мають отримати українці після прочитання репортажу ахметівської газети? 1) «Моя хата скраю, нічого не знаю» – найкраща тактика; 2) ідеалізму в чистому вигляді не існує, він проплачується спонсорами (опозицією); 3) опозиції довіряти не можна – «поматросіт і бросит»; 4) креативщики і епатажники – суцільні ідіоти, туди їм – в тюрму – і дорога; 5) що проти влади виступати – собі гірше. Що різні собі антивладні угруповання самі в собі є злом. І захищати їх, як це робили відомі російські та світові творчі люди – непотрібно.  

                Тільки ж в Україні ми змушені так само кидатися на захист – як не мови, так дубляжу чи радіо «Культура», як не протестувати проти маразму у діяльності «моральних комісії», так проти ідеї «закону про наклеп». І що, нам теж креативними методами це робити зась?

Текст: Роман Кабачій, для "Лівого берега".