Показуха для приїжджих

Не секрет, що більшість чиновників, держслужбовців, працівників виконавчих структур та правоохоронних органів у більшості своїй спираються на принципи, характерні для заляканого пострадянського суспільства, котре до того ж ще зовсім нещодавно було переважно сільським. Це "від гріха подалі", "моя хата скраю", "я начальник ти дурак", "заборонено все те, що не дозволено", приправлених повсюдним комплексом "всемогутнього вахтера" тощо. Пов’язано це також із надмірною централізацією владної вертикалі, принесеної нам із Росії та описаної генієм Тараса Шевченка в поемі "Сон". Яскравим прикладом до цієї ситуації був сніговий колапс у Києві, коли замість вчасно підготуватися до негоди та просто виконувати свою роботу, всі служби чекали на "отмашку" під час романтичної вечері головного начальника з дружиною у Відні.

Міліція у цьому сенсі старається чи не найбільше. Оскільки їм по уставу "положено" підкорятися начальству, то відіграються вони на простих смертних. Новини про випадки побиттів в СІЗО нерідко з наслідками каліцтва або й смерті уже перейшли в розряд традиційних. А "новини з полів", себто з вулиці, де міліція почуває себе завжди і в будь-якому випадку безкарною, може на свій розсуд пакувати громадян в автозаки, вигадувати різноманітні "приводи" для недопущення громадян до місць протестів вже до болі нагадують повідомлення із сусідньої Білорусі. Журналіст при цьому страждає чи не найперший, оскільки його завдання – висвітлювати, доносити правду з місця подій. І міліціонер "про це знає і цим користується".

Яка була мета пускати сльозогінний газ в обличчя Насті Станко минулого року на акціях біля "Українського дому"? Чому в Херсоні при штурмі спірної квартири міліція спокійно собі спостерігала, як б’ють журналістів представники одної зі сторін? Яке мали право сьогодні працівники ДАІ перепиняти авто журналістів, які рухалися на мирну акцію в "Межигір’ї", і працівники камер та диктофонів виходили та йшли пішки? Чому в Миколаєві міліціонер може просто-напросто заборонити зйомку центру міста журналісту "Української медіа групи", що готував репортаж про стан доріг? Більше того – "запрошувати" проїхати до відділка, оскільки "Ви не можете від цього відмовитися – не та ситуація". Чому в Глухові міліціонери та слідчі "всім колективом" приїздять в приміщення суду, де телегрупа НТН домовлена про зйомку та інтерв’ю із суддею, і вимагають "пояснити мету перебування у кабінеті судді"?

На цьому тлі презентація пам’ятки для міліціонерів (1 квітня!), скерованої на поліпшення контакту з журналістами у ситуаціях "при виконанні" і тих, і інших, виглядає як насмішка. Звісно, факт появи такої пам’ятки треба вітати – за умови якби знайшовся дійсно такий "непідкований" міліціонер, котрий, почитавши пам’ятку, відразу зрозумів, що – для прикладу – "більшість громадян дізнається про роботу міліції із засобів масової інформації, тому взаємодія з медіа – важливий напрямок у роботі правоохоронців", або ж "у разі скоєння протиправних дій відносно представників ЗМІ, забезпечити негайне прибуття до місць таких подій керівників ГУМВС, УМВС, міськрайлінорганів та відповідних підрозділів по зв’язках з громадськістю з метою здійснення контролю за дотриманням прав журналістів. Терміново [!!!] доповідати про такі події Міністру внутрішній справ України".

Але чомусь ми маємо справу із протилежними випадками. У тій же пам’ятці знаходимо тези, котрі евфемістично натякають міліціонерові, як він може вийти з вуличних акцій білим та пухнастим. "Слід розуміти, що кожен виконує свої завдання. Міліціонер діє виключно у межах чинного законодавства, журналіст – у межах того, що не заборонено Законом". І далі: "Міліція не повинна порушувати права журналістів. Журналісти не повинні заважати міліції виконувати свої обов’язки". Які обов’язки міліція виконувала сьогодні, пакуючи до автобуса мирних протестантів? Чому більшу загрозу "спокою" Нових Петрівців несли журналісти, авта яких перепинялися до дорозі, ніж стадо "гопників", викликане чи не з того кабінету, що й "Беркут"? Влада та міліція бояться свого народу і на очах цілого світу себе осмішують. Скільки б не вивішували на стінах своїх відділків акуратно зверстані "пам’ятки".

Текст: Роман Кабачій, ІМІ, для "ТВі"

Фото: "Фейсбук" Piotr Andrusieczko