Костянтин Усов: «Я вірю в суб’єктивну журналістику»

«Я давно помітив, що більшість подій у житті суспільства – окозамилювання, - розповідає Костянтин. – Від відкритих уроків у школі, де дітей спеціально тренують відповідати на певні запитання, коли батьки приходять дивитись на працю вчителя, до раптового розкриття злочинів в обласних управліннях МВС перед приїздом генерала». На думку журналіста, якби українські ЗМІ правдиво висвітлювали те, кого і як ув’язнюють українські правоохоронці, все могло бути по-іншому. Адже журналісти – це частина великої системи, яка за бажання може або стимулювати зміни, або сприяти консервації та застою в суспільстві. «З певного моменту кожен свій матеріал я публікував з урахуванням того, до чого це приведе і що може змінити», - говорить двадцятичотирирічний Костянтин, який почав працювати ще на першому курсі Інституту журналістики, пройшов через українську службу Бі-бі-сі, газету «КоммерсантЪ» і низку інших редакцій, а останні два роки працював на ТВі.

Сенсом журналістського розслідування Костянтин Усов називає збирання фактів і доказів, які добровільно розкривати не хочуть. «Розслідування треба розслідувати», - жартує він. Ідея документальної стрічки «Лук’янівка. Тюрма №1» - найрезонанснішого розслідування, зробленого Костянтином за період роботи на ТВі, - виникла ще кілька років тому. Спершу журналіст намагався влаштуватись до слідчого ізолятора на роботу, але це виявилось неможливим, як і влаштувати туди свою людину. Поступово Костянтин прийшов до ідеї залучення людей зсередини: «Все почалося з єдиного контакту з колишнім в’язнем, який був уже місяць як звільнений. Він був першою ланкою в ланцюжку агентурної мережі».

Після оприлюдненя фільму навесні 2012 року на адресу Костянтина пролунало чимало закидів щодо нехтування етичними стандартами професії. Він відповідає, що має власне бачення найвищої цінності журналіста для суспільства. «Коли я відчув, що можна робити розслідування, які мають наслідки в реальному світі, забув про стандарти й почав вірити в суб’єктивну журналістику», - каже журналіст. На його думку, якщо журналіст не прагне збагатитись, а діє в інтересах суспільства, він заслуговує на право бути суб’єктивним – «засуджувати, оцінювати, критикувати й не давати можливості відповісти, якщо вважає, що людина вже все сказала своїми діями». 

На запитання, чи не розчаровує його відсутність реакції суспільства й компетентних органів на його розслідування, журналіст відповідає: від повного розчарування рятують історії, які все-таки мали вдале завершення. Змусити ж владу реагувати, на його думку, можна політичними інструментами: «Потрібно дотиснути питання процедури відставки першої особи держави, і це встановить нові правила гри». Саме це спонукнуло журналіста піти в політику. Одесу ж він обрав, провівши розслідування зловживань на тамтешньому ринку «Привоз». За словами Костянтина Усова, незалежно від успіху на цих виборах він планує масштабне журналістське розслідування, яке триватиме понад рік. Про подальші свої плани поки що не замислювався: «Коли я займався “Лук’янівкою”, я думав тільки про неї. Зараз я думаю тільки про це».

Відеозапис майстер-класу Костянтина Усова дивіться на сайті Школи журналістики УКУ.