Катерина Горчинська: В Україні можна працювати за західними стандартами журналістики

Про особливості західних стандартів журналістики та чи зможуть вони прижитися у нас — у короткому викладі лекції Катерини Горчинської.

«Між нами й Заходом є різниця, але це не значить, що її не можна подолати», — каже Катерина Горчинська, заступник головного редактора газети KyivPost. Вона є кореспондентом The Wall Street Journal в Україні й співпрацює з багатьма західними ЗМІ. Підходи та рівень вимог до матеріалів у цих виданнях істотно відрізняються від звичної для українських журналістів.

«Почну з IV століття до нашої ери, — розповідає Катерина, виступаючи перед студентами та гостями Школи журналістики Українського католицького університету у Львові. – На мій погляд, різниця між українською та західною журналістикою має філософське коріння. Ми є платоністами, а люди, які живуть на Заході – аристотельянці. Платон вірив, що існує неідеальний світ, пізнати ж ідеальне може лише філософ. Аристотель не вірив у два світи – він уважав, що в кожній речі є  її ідея, бачив у кожній речі цінність. Платонізм дає нам змогу писати досить абстрактно, тоді як для західних журналістів факти – це все!». Для українських, натомість, факти не такі важливі, їх добирають і перевіряють не так ретельно.

На відміну від наших, у провідних західних видань та інформаційних агентств є впізнаваний стиль, прописаний до найменших деталей. KyivPost, наприклад, використовує так званий AP Style – стиль американської інформаційної агенції Associated Press. До книги, що регламентує стиль – стайлбуку – періодично вносять зміни.

Бракує українським ЗМІ не лише внормованого стилю. «В порівнянні з західними ЗМІ в Україні практично відсутній інститут редактури, - веде далі Катерина Горчинська. – Я проводжу приблизно половину часу за написанням власних текстів, а іншу половину – за написанням чужих ідей. І це нормально для західної журналістики». Як тренери-гравці у футболі, редактори західних ЗМІ часто самі пишуть тексти. Це дає їм змогу весь час перебувати в курсі подій і не втрачати практичних навичок.

Катеринині матеріали для західних видань також зазвичай редагують. За її словами, це необхідно навіть для тексту, який на перший погляд видається ідеальним. Журналіст часто занадто глибоко занурюється в тему, тож моменти, очевидні для нього, не є зрозумілими читачам. Тому текст повинен пройти через кілька пар очей, які побачать і допоможуть прибрати недоліки. І ще одне явище, практично відсутнє в Україні – перевірка фактів (фактчекінґ).  Ця обов’язкова процедура може тривати довго: наприклад, один із текстів Катерини Горчинської перевіряють уже не перший місяць.

У західних онлайн-медіа набагато менше банального копіпейсту, яким переповнені стрічки новин наших видань. За словами Катерини Горчинської, на Заході діють чіткі правила роботи з контентом, який видання має намір републікувати. Якщо текст збираються відтворити повністю, спершу слід попросити про дозвіл; те саме стосується фото. Поширена практика – публікувати резюме й посилання на оригінал матеріалу. «Наповнюючи стрічку новин на KyivPost.com, ми дивимось, хто що пише про Україну на Заході. В заголовку публікації зазначаємо джерело, ставимо короткий текст – до 500 знаків – і посилання, за яким можна прочитати текст», - розповідає Катерина.

На відміну від стилю, стандарти редакційної політики у західних медіа прописують рідко – вони живі й динамічно змінюються. Наприклад, газета The New York Times свого часу вплинула на американську журналістику, відмовившись давати героям публікацій цитати на вичитку. За словами Катерини Горчинської, пряму мову справді не варто узгоджувати: автори виправляють свої цитати, позбавляючи їх спонтанності та змінюючи зміст. «Єдина ситуація, коли я даю вичитувати цитати – коли розмова була не для запису, але я все-таки хочу використати пряму мову», - додає журналістка.

Анонімні джерела на Заході, на відміну від України, практично не використовують. Коли KyivPost доводиться подавати інформацію з посиланням на неназване джерело, газета завжди описує цю людину та пояснює причину її анонімності. Так слід робити у випадках, коли розкриття загрожує безпеці джерела. Матеріал точно не може базуватись лише на інформації від анонімів; у такому разі слід шукати джерело, яке погодиться говорити відкрито.

В Україні інтерв’ю – жанр, на Заході – спосіб отримання інформації. Зазвичай факти та цитати, отримані під час розмови, використовують у статті. Формат запитань-відповідей (англійською questions and answers, Q&A) у західних ЗМІ трапляється дуже рідко. Катерина каже, що робить Q&A у двох випадках: або коли герой розкриває кілька різних цікавих тем, або коли тема матеріалу одна, а спікерів багато. Українські журналісти дозволяють спікерові говорити скільки йому заманеться, і його часто «відносить» убік від теми; матеріали виходять завеликими.

Взагалі, західним ЗМІ притаманний лаконізм: обсяг матеріалу зазвичай не перевищує 800 слів, тоді як в Україні норма – до двох тисяч. Катерина Горчинська нагадує, що головне для журналіста – інформувати, тож матеріал повинен мати одну тему й нести нову інформацію для читачів. Новинні тексти західних журналістів побудовані за принципом перевернутої піраміди. Однак, окрім відповідей на п’ять головних запитань – хто? що? коли? де? чому? – читачеві важливо зрозуміти, навіщо йому цей текст. Тому після ліду йде nut graph – «серце» тексту, що пояснює його новинну цінність. Якщо читача не зачепило, він може не читати далі.

Чи можливо працювати за такими стандартами в Україні? Катерина Горчинська запевняє, що для цього немає перешкод. Навіть якщо в редакції встановлена низька планка вимог до якості матеріалів, ніхто не заважає журналісту ставити себе у жорсткі рамки й прагнути досягти кращого результату. 

Олеся Малюванчук, Школа журналістики УКУ  

Фото Тарас Малий