Інформація в українських ЗМІ: оперативна, точна, але неповна

Журналістика як діяльність, спрямована на забезпечення суспільства інформацією, повинна не лише реалізовуватися відповідно до загальноприйнятих етичних норм, а й керуватися професійними стандартами, фаховими нормами подачі інформації.

Саме дотримання стандартів журналістики убезпечує читачів від неякісних публікації, тимчасом як ігнорування стандартів часто дозволяє розпізнати матеріали з ознаками замовності – приховану рекламу.

Дані моніторингу шести загальнонаціональних видань за 2012 рік, здійснюваного Інститутом масової інформації, показують: українські медіа найчастіше порушують стандарти балансу думок, достовірності, а також повноти представлення фактів та інформації, тимчасом як більшість публікацій подаються оперативно, точно й містять відокремлені від коментарів факти.

Ми вже писали про порушення українськими ЗМІ стандарту достовірності інформації. Цього разу йтиметься про стандарт повноти – саме він посів останню позицію в рейтингу ІМІ за минулий рік. У майже третині журналістських публікацій на суспільно важливі теми не було дотримано стандарту повноти представлення фактів та інформації. 

Згідно з п. 6 Етичного кодексу українського журналіста, найпершим обов’язком журналіста є повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події. Будь-яка тема потребує максимально повного набору фактів і думок. Тому завдання журналіста все це знайти в компетентних джерелах.

Експерт ІМІ Олена Голуб каже, що порушення повноти інформації в ЗМІ досить легко виявити: якщо, приміром, після прочитання матеріалу залишаються додаткові запитання, складні терміни не роз’яснено й видно, що журналіст не особливо намагався отримати додаткові дані.

«Реалізація цього стандарту полягає у представленні інформації в найширшому обсязі, наскільки це можливо щодо даної теми та обставин. Матеріал можна вважати повним, якщо він містить відповіді хоча би на основні запитання: що? хто? де сталося? коли? як (за яких обставин)? Журналіст також повинен враховувати, що деяка інформація потребує передісторії або додаткових роз’яснень, без яких зміст новини для пересічного читача може залишитись незрозумілою», – пояснює Олена Голуб.

Причин таких порушень експерти ІМІ називають кілька. По-перше, банальне небажання розібратися в проблемі. Інформація, якої журналісти не повідомляють у своїх матеріалах, таким чином роблячи їх неповними, часто є загальнодоступною, її легко знайти в інтернеті чи за допомогою кількох телефонних дзвінків.

Викладач Школи журналістики Українського католицького університету Отар Довженко також вважає, що причиною недотримання стандарту повноти є звичайні лінощі та занадто низька планка редакційних вимог до якості матеріалів. «Ані журналісти, ані їхні редактори до кінця не усвідомлюють, наскільки важливо, щоб матеріал по прочитанні (прослуховуванні, перегляді) не залишав відкритих запитань – принаймні, найважливіших. Безперечно, це погана журналістика (точніше, це відсутність елементу журналістики у процесі поширення спродукованої іншими інформації), але найбільша біда, що вона стає нормою, й звиклі до неї журналісти, ставши менеджерами й редакторами, ставлять аналогічні вимоги до молодих журналістів: напиши про цю подію що-небудь, що вдасться дістати, а чого не знайдеш, без того читачі обійдуться».

Особливо це помітно в непрофільних видань, орієнтованих на широку аудиторію. Наприклад, часто залишаються без пояснень новини з економічної тематики. Складається враження, що журналіст сам до кінця не розуміє, про що йдеться, тому просто переписує речення з прес-релізів чи дослівно цитує чиновника, не роз’яснюючи нічого читачам.

Наприклад, публікація в газеті «Факти» від 5 грудня 2012 р. «Минимальную зарплату до конца 2013 года правительство предложило увеличить до 1218 гривен, а минимальную пенсию – до 949 гривен». Журналіст Лілія Поволоцька пише: «Кабинет Министров предлагает Верховной Раде утвердить проект госбюджета на 2013 год с прогнозом роста валового внутреннего продукта на 3,4 процента и инфляцией 4,8 процента», – що це означає в масштабах країни і як позначиться на зарплатах і пенсіях українців? Або: «Доходи госбюджета запланированы в сумме 361 миллиард 510 миллионов гривен, расходы 410 миллиардов 660 миллионов гривен», – багато це чи мало, які суми були в попередні роки? Тільки відповідь на ці два запитання дала б можливість читачу оцінити роботу Кабміну. Не кажучи вже про відповіді на запитання, з яких джерел уряд збирається покрити витрати, якщо їхня сума більша, ніж сума доходів, і т. п. Оскільки видання орієнтоване на широку аудиторію, слід, як мінімум, роз’яснювати для читачів таку інформацію.

Інший приклад із газети «Факти»: матеріал у номері за 5 грудня 2012 р. «Недофинансирование столичного бюджета может вызвать перебои в работе общественного транспорта». У ньому йдеться про невдоволення голови КМДА Олександра Попова держбюджетом на 2013 рік. Вся публікація – суцільна цитата із заяви Попова. Він заявляє про велике недофінансування столиці, що може викликати збої в роботі громадського транспорту, житлово-комунального господарства та виплаті зарплат бюджетникам. При цьому жодних коментарів ані представників Кабміну, які розробляли проект держбюджету, ані депутатів, які проголосували за нього, не наводиться. Навіть не названо суми, яку було виділено, і, для порівняння, аналогічної суми в минулому році, що дозволило б одразу зрозуміти, наскільки великим насправді було недофінансування, і чи взагалі було.

Ще одна, значно простіша причина порушення норми повноти – замовний характер публікації. Зрозуміло, що замовників аж ніяк не цікавить дотримання журналістських стандартів. Приклад – замітка «Налог на продажу валюты снизят до 10%» в газеті «Комсомольська правда» від 6 грудня 2012 р., що містить явні ознаки замовності. Подають лише коментар працівника Нацбанку, який розхвалює ініціативу цієї установи. Проте немає нормального роз’яснення, що означає для людей зниження податку на продаж валюти до 10% та збільшення перехідного періоду до трьох місяців. Згідно балансу повноти, в такому матеріалі варто подати, окрім позиції НБУ, коментар незалежного фінансового експерта, представників комерційних банків і т.д.

Проте медіаексперти зазначають, що стандарт повноти інформації є доволі відносним. «У багатьох випадках творча свобода журналіста обмежена хронометражем чи кількістю знаків. Що важливе, що другорядне – питання суб’єктивне, а в деяких жанрах, – наприклад, репортажі, – деталі важать дуже багато», – вважає Отар Довженко.

Так чи інакше, проблеми з дотриманням стандартів в українських медіа є. І якщо всеукраїнські видання ще можуть собі дозволити більш-менш фахових журналістів, то ситуація в місцевій пресі часто значно гірша. Як показують дані аналогічних моніторингів регіональних видань, здійснюваних Українським освітнім центром реформ, у середньому рівень дотримання стандартів журналістики в регіонах становить 55–65%. А це означає, що часто споживач отримує неякісну, незбалансовану, неповну інформацію, що негативно позначається як на довірі читачів до конкретного видання, так і до ЗМІ загалом.

Ірина Чулівська, ІМІ, для "Телекритики"