ГАРЯЧА ЛІНІЯ(050) 447-70-63
на зв’язку 24 години
Залиште свої дані
і ми зв’яжемося з вами
дякуємо за звернення

Або ж зв’яжіться з нами:

[email protected]

(050) 447-70-63

Подай скаргу

Ілюзія свободи слова

21.05.2012, 02:05

П’ятничний вечір, мільйони українців сідають перед телевізорами, щоб подивитися улюблене телевізійне шоу. На екранах ікони пострадянської журналістики: Савік Шустер і Євген Кисельов, їх молодші колеги з українських ЗМІ, політологи та найбільш відомі політики. Глядачі не знають, що більшість тих людей не презентує власну думку, а представляє замовників.
 

Українські опозиційні політики скаржаться, що їх зрідка запрошують на програми «Шустер LIVE» Савіка Шустера чи на «Велику політику» з Євгеном Кисельовим. Обидва ведучі визнають, що консультуються із радником Віктора Януковича Ігорем Шуваловим. Список гостей – за неофіційною інформацією – узгоджується з Адміністрацією Президента. Тому не дивує, що найчастіше це представники влади, важливі питання оминаються, а з опозиції найчастіше запрошують політиків із націоналістичної «Свободи», котра має слугувати страшидлом для мешканців Східної України, котрі побоюються приходу до влади «фашистів». Також з неофіційних джерел, оскільки мало хто охоче розмовляє на цю тему, що ще перед президентськими виборами в 2010 році за участь у програмі Савіка Шустера політики мали платити. Один із політологів, котрий побажав залишитися неназваним, сказав, що платиться не тільки за участь, але також за гарне місце у студії: щоб бути на виду під час усієї програми. Були також випадки, коли головний гість мав право підбору експертів, яких запрошують в студію. Міг також висловити незгоду із чиєюсь присутністю.
 

Золоті жнива або Ідуть вибори

Заробляють однак не лише зірки, але теж чимало звичайних працівників ЗМІ. Один із них погодився поговорити на цю тему. Назвемо його Віктором. Працює в одному з більших інформаційних сайтів. Заробляє, як на українські умови, досить мало. Але може заробити більше, особливо перед виборами, найближчі з яких уже в жовтні. Проте вже зараз Віктор відчуває якийсь неспокій. Для прикладу, перед березневими виборами 2006 року журналісти працювали у виборчих штабах вже від травня 2005 року. Зараз, на кінець березня, до виборів сім місяців, а жоден штаб ще не запропонував роботу [ситуація не змінилася й на кінець травня – прим. Авт.]. Вона ж є надзвичайно привабливою: можна заробляти від 1200 до 1500 доларів на місяць написання статей або коротких інформаційних повідомлень, що стосуються кандидата-роботодавця.
- Я писав про засідання уряду [під час попередніх кампаній Віктор поміж іншими працював і на Юлію Тимошенко – прим. автора], його ініціативи. До загальнодержавних ЗМІ я писав більш об’єктивніше та виваженіше, а до локальної преси простіше та менш об’єктивніше, - підкреслює Віктор, котрий підписувався звісно псевдонімом. Не виключав і не виключає на майбутнє роботу для кількох штабів одночасно. Під час останніх [президентських]виборів знаходилися особи, котрі працювали водночас і на Тимошенко, і на її конкурента Віктора Януковича. Чи був у їх числі Віктор, цього не знаю.
Останнім часом з’явилася теж армія «ботів». Хоч назва походить з англійської мови, в якій означає автоматичні програми, які діють в інтернеті, то в Україні під словом «бот» маємо на увазі людей, чи групи, які працюють на штаби та займаються вписуванням коментарів під статтями. На думку Сергія Лещенка з «Української правди», найчастіше вдаються до їхніх послуг Блок Юлії Тимошенко і віце-прем’єр з підготовки до Євро 2012 та міністр інфраструктури в одній особі Борис Колесников. Протягом неповних трьох годин стаття Лещенка на сайті УП може зібрати 500 коментарів.
- Більшість із них це або критика моєї особи, або гасла підтримки Юлії Тимошенко. Не вірю в таку популярність моєї творчості, - говорить Лещенко.
Ставки за роботу в якості «бота» чи за написання статей у штабі є так чи інакше смішними в порівнянні з тим, що можна заробити на «джинсі», тобто розміщенні криптореклами якогось політика у звичайному виданні газети чи теленовин. За саме незадавання незручних питань можна заробити від 300 до 500 доларів. Цей процес відбувається без відома головного редактора. Натомість за відома редактора публікуються цілі статті про конкретного політика. Тут ставка може сягати й 1500 доларів, які діляться між журналістом і редакцією. Можна також замовити комплекс послуг: обкладинка плюс стаття плюс реклама на біл-бордах та менших рекламних носіях. Нещодавно, для прикладу, Київ заполонила реклама колишньої вже представниці Блоку Тимошенко, яку називають «королевої джинси» Наталії Королевської, інтерв’ю з якою опублікував шановний нібито тижневик «Коментарі». Єдиним журналом, який відверто та чесно визнає такі комплексні послуги, є місячник «Публичные люди». Ставка становить від 30 до 60 тис. доларів, хоча деякі говорять навіть про 100 тис. Що цікаво, політик ці гроші не мусить визнавати як такі, що вкладає у виборчій кампанії, оскільки вулична реклама формально рекламує не його, а видання.
Чи є тут місце моральності? При таких грошах чимало журналістів ховає будь-які засади до запічку, шукаючи інших обґрунтувань.
- Усі політики так само брешуть, не виконують обіцянок. Це просто на просто робота за контрактом, не зовсім приємна, - пояснює Віктор, котрий завдяки ставкам із попередніх виборчих кампаній. Особливо в 2006-2007 роках, коли політики не знали, куди діти гроші, побудував дім під Києвом та купив авто.
Головний редактор сайту «Левый берег» Олег Базар визнає, що журналісти позбавлені моральних засад.
- Серед них чимало молодих дівчат, які знають, як живуть політики: не рахуються із грошима і відкрито видають більше, ніж заробляють. Вони [молоді журналістки] теж хочуть «гарного життя», тому охоче беруть хабарі за матеріали, - говорить Базар.
Із власного досвіду може сказати, що він неспроможний сконтролювати, чи усі його підвладні не беруть грошей. Це неможливо з технічної точки зору. Не відомо, приміром, чому журналіст узяв коментар у одного політика, а не від іншого. Міг за це отримати гроші, а міг і не отримати.
Оплата за такий коментар дійсно висока. Наталія Соколенко, журналістка одного з найпопулярніших телеканалів СТБ та діячка руху «Стоп цензурі!», який бореться також із «джинсою», стверджує, що на телебаченні вони коливаються між 200 і 1000 доларів. Йдеться про короткі 15- або ж 30-секундні виступи.
- Є депутати, котрі на певний час зникли з телеекранів, і тоді їх асистенти звертаються до журналістів, аби ті зробили будь-який матеріал на будь-яку тему лишень би в них з’явилося обличчя цього парламентарія. Такий матеріал коштує 2 тис. доларів, - говорить Соколенко.
Якщо Соколенко довідується про подібного роду «пропозицію» з боку якогось депутата, тоді говорить колегам з редакції, що якщо цей депутат з’явиться у них в репортажі, то буде відомо, що за це заплатив, а журналіст взяв гроші.

[…]
Частина журналістів ігнорує [також]політологів, оскільки знають, що особи, які окреслюють себе як політологи, [нерідко] не мають з політологією нічого спільного.
- Намагаємося уникати їх записувати на камеру. Це більше політичні радники, а ми не хочемо вводити в оману людей, наших глядачів, котрі думають що то незалежні експерти, - говорить Наталія Соколенко.
Ці слова підтверджує й Мустафа Найєм з інтернет-видання «Українська правда», котрий раніше працював у Савіка Шустера.
- Політологи використовують те, що люди не знають, на кого вони працюють. І це неморальне і ненормальне, - зазначає Найєм.
 

Стоп! Стоп! Стоп!
 

Журналісти обурені не тільки псевдополітологами, а й власними колегами, які більше нагадують працівників політичних штабів, ніж працівників ЗМІ. Журналісти руху «Стоп цензурі!» опублікували лист, у якому звернулися до політиків, щоб ті відмовилися від «джинси». Серед «лідерів» називають Наталію Королевську та опозиціонера Арсенія Яценюка. Постійно пояснюють також колегам, що не можна брати гроші за [замовні]статті та телевізійні матеріали.
Наталія Соколенко підкреслює, що журналісти, особливо ті які працюють в найпопулярніших телеканалах, заробляють достатньо, аби не використовувати «допомогу» політиків.
- На телебаченні можна заробляти тисячу, дві, а часом навіть три тисячі доларів. Я маю моральні переконання, котрі мені дісталися від дідів, - говорить журналістка.
Автор багатьох розслідувань Мустафа Майєм не примішував би тут моральних справ. На його думку, у кожній професії є певні стандарти, а хабарі їх порушують.
Якщо ти навіть раз узяв гроші, ти вже залежний. І тоді ти не журналіст, а працівник якогось штабу, якогось політика. Втрачаєш довіру, в тому числі з боку колег, бо і так про це хтось довідається, - вказує Найєм.
Виникає натомість питання, чи журналісти не перетворюються на знаряддя політиків. Матеріали, які їм надаються, можуть скомпрометувати ворога з іншого політичного табору. Сергій Лещенко, інший журналіст «Української правди», зазначає, що приблизно 10% його публікацій базовані на таких інформаціях.
Найважливіше не те, чи я є знаряддям у чиїхось руках, а те, чи ці документи правдиві. Окрім того, найчастіше вони є лише підставою для початку журналістського розслідування, - говорить Лещенко.
Його колега Найєм зазначає, що медії ніколи не знають усієї правди, але принаймні завдяки таким документам пізнається її частина.
- Політики закидають нам, що публікуючи такі матеріали, ми приймаємо сторону якоїсь політичної сили. Їх пропозиція полягає в тім, аби ми взагалі про це не писали, тобто де факто обмежували нашим читачам доступ до правди, - підкреслює Найєм.
В Україні розпочалася підготовка до жовтневих парламентських виборів. Одні журналісти чекають на чергові хабарі, інші збирають сили для наступної битви за свободу слова.
На думку Наталії Соколенко, виборча кампанія не буде легкою:
- Надалі існує цензура, звісно не на всіх телеканалах, але є певні теми, які не можна піднімати, приміром резиденція Януковича у Межигір’ї чи карколомна бізнес-кар’єра його сина Олександра. Але журналістику більшою мірою роз’їдає корупція.
Лещенко з «української правди» не згідний із цієї позицією. На його переконання, набагато більшою проблемою є цензура. Існують лише невеликі островки свободи слова. За Лещенком, опозиція може критикувати владу у програмі Шустера. Попри те, що це продукт розроблений політологами та радниками президента, хоч там надають їй слово.

Для українців прийняття рішення перед жовтневими виборами не буде легким. Хоча подібно було й під час попередніх голосувань. Тепер же до традиційної вже «джинси» додалася також (певною мірою) цензура, не офіційна, а радше внутріредакційна, котра наказує журналістам замовчувати окремі теми побоюючись реакції властей. На щастя, ще з радянських часів українці мають щеплення дистанції до того, про що говорить телебачення та пише преса. Молодь вірить однак в те, що написано в інтернеті. Політики, на жаль, прибирають до рук і ці ЗМІ, а це означає, що з’являється і там щораз більше проплачених інформацій. Але це тема вже на наступну статтю.
 

Текст: Пьотр Поґожельскі, кореспондент Польського радіо в Україні

Оригінал статті: «Nowa Europa Wschodnia», 2012, nr. 3-4, maj-sierpie?, s. 74-79.

Переклад: Роман Кабачій
Публікується з уривками. 
Liked the article?
Help us be even more cool!