Боротьба з цензурою засобами вчорашнього дня

Експертний аналіз законопроекту № 0942 щодо протидії цензурі провели юристи ІМІ Роман Головенко та Максим Ратушний. 

Питання незалежності й нормальної роботи засобів масової інформації знову актуальне для України. Природно, що цим питанням переймаються представники опозиції, щоправда, поки якось поодинці. Народною депутаткою України з фракції ВО «Батьківщина» Оленою Кондратюк повторно ініційовано законопроект №0942 про внесення змін до деяких законодавчих актів України, а саме «щодо посилення гарантій свободи слова в Україні та протидії цензурі». Цей законопроект уже вносився в попередньому скликанні, й нинішній варіант нічим не відрізняється від попереднього, хоча з того часу законодавство, до якого пропонується вносити зміни, вже зазнало змін, зокрема Закон «Про інформацію» (!).

Загалом законопроект пані Кондратюк спрямований на протидію цензурі та забезпечення належних умов для професійної діяльності журналістів шляхом:

- визначення суб'єктів цензури;

- визначення випадків, у яких вона має місце;

- закріплення посади спеціального представника омбудсмена з питань свободи слова;

- запровадження кримінальної відповідальності безпосередньо за цензуру та збільшення меж захисту прав журналістів та журналістської діяльності Кримінальним кодексом України. І якщо деякі новели проекту раціональні та важливі, то інші є дещо абсурдними, незрозумілими й навряд чи потрібними.

Ініційованим проектом пропонується викласти в новій редакції ст. 45-1 ЗУ «Про інформацію» (дарма що такої статті вже немає: після прийняття Закону в новій редакції питанню цензури присвячено ст. 24). А саме: уточнити поняття цензури, змінивши коло суб'єктів, відносно яких її заборонено, та визначивши коло тих, хто не може її здійснювати. Запропоноване пані Кондратюк звуження кола суб'єктів не є слушним, особливо з урахуванням того, що наразі в законі й без того досить вузько визначено поняття «цензура». Також слід урахувати, що зміну пропонується внести в уже наявні положення.

Проектними змінами до спочилої в Бозі ст. 45-1 запропоновано доповнити статті таким реченням: «Редагування органами державної влади, органами місцевого самоврядування, посадовими особами цих органів або їх представниками журналістського матеріалу поза межами редакції засобу масової інформації є цензурою». Таке нововведення створює певні проблеми: по-перше, незрозумілими є межі, спосіб та обсяг дій, що визначаються як «редагування» такого матеріалу; по-друге, з формулювання випливає, що цензурою може бути таке редагування тільки поза межами редакції ЗМІ, тобто «редагування» матеріалу представниками суб'єкта владних повноважень у редакції ЗМІ не визнаватиметься цензурою.

Статтю 11 Закону «Про Уповноваженого ВРУ з прав людини» проект Кондратюк пропонує доповнити положенням, згідно з яким один із представників Уповноваженого є спеціальним представником із питань свободи слова. .Затвердження в законі обов'язковості спеціального представника омбудсмена з питань свободи слова є раціональним рішенням для гарантування свободи слова. Але реалізація його може наразитися на перепони, адже цією ж статтею визначено право Уповноваженого призначати своїх представників у межах виділених йому коштів. Крім того, організація та межі діяльності таких представників регулюється Положенням про представників Уповноваженого, що є підзаконним нормативним регулюванням і, на думку Головного науково-експертного управління ВР, сферою внутрішньої компетенції самого Уповноваженого. А отже визначення в Законі обов'язкової вимоги до наявності спеціального представника Уповноваженого може бути визнано порушенням структуризації законодавчого регулювання діяльності Уповноваженого та його представників.

Кримінальний кодекс України пані Кондратюк у своєму проекті пропонує доповнити статтею 161-1 «Порушення права на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості або цензура», якою вводиться кримінальна відповідальність безпосередньо за цензуру й не тільки. У пропонованій статті не надано критеріїв визначення істотної шкоди (що зводиться не лише до матеріальних збитків) у контексті пропонованої статті КК. Загалом слід зазначити, що хоч і в КК не передбачено спеціальної відповідальності безпосередньо за цензуру, але Кодекс регулює це питання тим, що осіб, винних у цензурі, може бути притягнуто до кримінальної відповідальності за статтями 171, 364 та 365 КК - за перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та зловживання/ перевищення владою(-и) та службовим становищем/повноважень. Отож, у випадку введення пропонованої статті до КК ускладниться кваліфікація злочинів (можлива подвійна кваліфікація).

Крім того, цензурі присвячено лише дві з чотирьох частин нової статті КК: перші дві частини стосуються «порушення права на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості», хоча виокремлення такого складу злочину виглядає суперечливим, оскільки його суть однаково зводиться або до цензури в ширшому сенсі (наразі закріпленому в ЗУ «Про інформацію»), або до втручання в приватне життя, яке може бути оскаржено в цивільно-правовому порядку й потреба криміналізації якого викликає сумнів.

Доповнення ст.163 КК (хоч в проекті воно помилково фігурує як доповнення ст. 167, логічно можна зрозуміти, що малася на увазі саме ст. 163), яке стосується відповідальності за порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер, щодо журналіста, головного редактора чи керівника ЗМІ є резонним, позаяк зазвичай таке порушення є підготовкою до того, щоб завадити журналістові поширювати певну суспільно важливу інформацію. Але це доповнення має певні недоліки: перелічено обмежену кількість суб'єктів інформаційних відносин, щодо яких вчиняється такий злочин.

Щодо пропонованих проектом змін до ст.171 КК: по-перше, коректніше було б зазначити, що вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених журналістом матеріалів і технічних засобів, якими журналіст користується у зв'язку зі своєю службовою діяльністю, тягне за собою кримінальну відповідальність у випадку, коли ці перелічені дії вчинено неправомірно, адже можуть мати місце випадки, коли такі дії вчиняються цілком правомірно. По-друге, проблема власне ст. 171 КК - це визначення терміну «журналіст», яким наразі є загальне визначення зі ст. 1 Закону «Про державну підтримку ЗМІ й соціальний захист журналістів». За цим визначенням, журналістом є той, хто виконує обов'язки у ЗМІ «відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій». А це означає, що працівники інтернет-видань чи оператори не підпадають під визначення журналіста, а отже, й не захищаються ст. 171 КК.

Що стосується змін до ст.ст. 345, 347, 348 КК, згідно з якими журналісти прирівнюються до працівників правоохоронних органів, то таке прирівняння не є повною мірою виправданим, оскільки особлива охорона цими статтями працівників правоохоронних органів зумовлена однією зі складових роботи цих працівників - спілкуванням з правопорушниками та злочинцями, припинення правопорушень і злочинів, внаслідок чого створюється підвищена загроза життю і здоров'ю цих осіб (і при цьому діяльність правоохоронців спрямована на безпосередній захист громадян від злочинів та правопорушень, при цьому дії правоохоронців у конфліктних ситуаціях не можуть виходити за визначені законодавством межі; але такий принцип не діє щодо поведінки журналістів). Журналісти (наприклад, кримінальні журналісти) також мають справу із правопорушниками та злочинцями, але трохи в іншій системі координат і з дещо відмінною від правоохоронців метою.

Тому, на думку вашого автора, беззаперечно, про захист журналістів від насильства та посягання на життя треба дбати в КК, але не в заданих у проекті статтях КК. Доповнення статей 345, 347, 348 КК не відповідає структурованості особливої частини Кодексу, адже ці статті розташовано у розділі «Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян», а отже відносини, що охоплюються цим розділом КК, відмінні від діяльності ЗМІ та журналістів. І слід запам'ятати, що кримінологічною наукою визначено - як зазначав Ч. Беккаріа: «Один із найдієвіших засобів, які стримують злочини, полягає не в жорстокості покарань, а в його невідворотності». І саме на цей другий компонент протидії злочинності слід звернути увагу при формуванні положень щодо захисту журналістів у зв'язку з веденням ними журналістської діяльності.

Як бачимо, питання до якості законопроекту є. Хоча в минулому скликанні профільний комітет і підтримав цей законопроект за основу, Головне науково-експертне управління ВР рекомендувало повернути його суб'єкту законодавчої ініціативи на доопрацювання. Природно також, що законопроект може бути розкритиковано представниками парламентської більшості, адже «зачіпок» для критики вистачає. Крім того, опозиційні депутати особливо не намагаються координувати між собою законодавчі ініціативи щодо захисту свободи слова: даний законопроект було внесено п. Кондратюк одноособово; через півтора місяці інший подібний законопроект було внесено М. Катеринчуком. Його аналізу буде присвячено наступну публікацію.

Текст: Роман Головенко, Максим Ратушний, ІМІ, для "Телекритики"