Про плюралізм поглядів у Партії Регіонів та заборону пропаганди фашизму

Коли 20 жовтня минулого року двома членами фракції Партії Регіонів у Парламенті було зареєстровано проект закону «Про основи запобігання та протидії пропаганді нацизму і фашизму в Україні.», майже напевне можна було здогадатися, який зміст закладено в цьому документі. Українська повстанська армія в ньому згадується неодноразово. Законопроект внесений депутатами Дмитром Шенцевим та Олегом Царьовим.

Але несподівано з’явився альтернативний законопроект «Про заборону пропаганди фашизму та нацизму в Україні», внесений Юрієм Мірошниченком, депутатом тієї ж фракції. Що ж так занепокоїло депутатів? В Кримінальному кодексі України слова «фашизм» і «нацизм» дійсно не згадуються жодного разу. Нижче викладено суб’єктивний погляд автора на суть законодавчих ініціатив регіоналів та на співвідношення пропаганди відповідних ідеологій з КК України.

Антибандерівська спрямованість законопроекту Шенцева-Царьова стає очевидною вже з першої його статті «визначення термінів». Пропаганда нацизму там визначена настурним чином: «пропаганда ідеології та дій нацистської партії Німеччини і фашистської партії Італії, а так само колабораціоністських організацій (Організації українських націоналістів, Української повстанської армії, 14-ої гренадерської ваффен-дивізії СС «Галичина», батальйонів «Нахтігайль» та «Роланд», Київського куреню, Буковинського куреню, 29-ої гренадерської ваффен-дивізії СС «РОНА») на територіях окупованих нацистами країн:

1. публікація і розповсюдження агітаційних документів вищезазначених політичних організацій;  

2. створення, розміщення і розповсюдження апологетичних творів та агітаційних матеріалів на користь гітлеризму і його посібників в другій світовій війні;

3. функціонування організацій, що відкрито демонструють свою спадкоємність з нацистською партією Німеччини і фашистською партією Італії, а так  само колабораціоністських організацій на територіях окупованих нацистами країн;

4. виготовлення, розповсюдження, демонстрація і носіння нацистської символіки, а так само символіки колабораціоністських організацій.»

Визначення власне фашизму й нацизму як явищ у проекті не подано. Законопроект передбачає кримінальну відповідальність за пропаганду фашизму і нацизму в Україні, за ввезення, виготовлення і розповсюдження творів з такою пропагандою, а також за носіння й демонстрацію нацистської символіки. Для цього КК України пропонується доповнити статтями 300-1, 300-2, 300-3. З повним текстом проекту можна ознайомитися за цим посиланням:

                По суті метою законодавчої ініціативи Шенцева-Царьова є, нібито, спрямування карального апарату держави проти їхніх ідеологічних опонентів, які виступають за визнання на державному рівні ОУН, УПА і є традиційними опонентами Партії Регіонів. Законопроект не фокусується на ідеології вказаних організацій, хоча вона не завжди відповідала демократичним стандартам, а лише апелює до питання їх стосунків із німецькими властями в період окупації під час Другої Світової війни. Хоча Нюрнберзький трибунал не визнав ОУН або УПА злочинними організаціями, авторами це до уваги не береться.

Мабуть, аргументація про «колабораціоністський» характер відповідних організацій, викладена в працях радянських істориків (чи радше «істориків»), які були складовою частиною системи-опонента українських націоналістів, може слугувати для певної частини населення обґрунтуванням криміналізації схвальних оцінок діяльності ОУН і УПА. Зважаючи на те, що шанси отримати схвалення більшості депутатів у законопроекту Шенцева-Царьова невеликі, основною метою його внесення може бути бажання набити собі ціну в очах електорату з певними ідеологічними установками, а щодо кримінального переслідування ідеологічних опонентів – як уже пощастить.    

Але два вищезгадані депутати-регіонали були не першими ініціаторами притягнення до кримінальної відповідальності прихильників українських повстанців 30-50 рр. минулого століття. Рік тому, 15 січня 2009 р. регіонал Вадим Колесніченко подав до  Верховної Ради проект закону «Про заборону реабілітації та героїзації фашистських коллабораціоністів 1933-1945 рр.», який має вводити криміналізацію реабілітації чи героїзації «фашистських колабораціоністів», в тому числі й посадовими особами, а також публічних закликів до їх реабілітації чи героїзації, а також виготовлення і розповсюдження матеріалів із закликами до реабілітації чи героїзації «фашистських коллабораціоністів» з метою їх розповсюдження. До «колабораціоністських» організацій В.Колесніченко відносить Українську повстанську армію, Організацію українських націоналістів, дивізію СС «Галичина» та ін. Схвальні оцінки цих організацій по суті прирівнюються до пропаганди фашизму.

Видно, що текст цього проекту підготовлено доволі недбало, про що свідчить хоча б написання слова «колабораціоністи» то з однією, то з двома літерами «л». Сам законопроект В.Колесніченка жодного читання в Раді не пройшов, а крім того отримав негативний висновок Головного науково-експертного управління ВР. У висновку, зокрема, зазначено, що автор законопроекту не врахував матеріали Урядової комісії з вивчення діяльності ОУН-УПА, зокрема, Фаховий  висновок Робочої групи істориків, в якому здійснений науково обґрунтований аналіз та дана оцінки діяльності цих організацій. Також у висновку недвозначно вказано: «в Україні уже встановлено кримінальну відповідальність за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії (стаття 161 КК України). Під ознаки злочину, передбаченого цією статтею, підпадають і дії, вчинені з метою пропагування ідей фашизму (виходячи із його визначення, наведеного у статті 1 законопроекту).» Детальніше із вказаними документами можна ознайомитися за таким посиланням

Найсвіжішим з усіх законопроектів є проект Юрія Мірошниченка, який з’явився через кілька тижнів після ініціативи Царьова-Шенцева, 12 листопада минулого року. З його текстом можна ознайомитися тут.

Згадування про ОУН або УПА в тексті відсутні, вміщене визначення фашизму: «фашизм – ідеологія та практика її застосування, засновані на утвердженні пріоритету і тотального панування держави над усіма інших суспільними інститутами, застосуванні політично активною меншістю насилля для одержання та утримання влади, наявності єдиного авторитарного лідера (вождя), забороні інших ідеологій, порушенні державою прав  і свобод людини, а також зверхньому і ворожому ставленні до держав з нефашистською ідеологією.» Для визнання певної ідеології фашизмом необхідна буде наявність усіх вищеперерахованих ознак, оскільки, наприклад, сама по собі наявність авторитарного лідера має місце і в тоталітарній секті. Таким чином, випадіння хоча б одного з перелічених вище елементів очевидно унеможливить інкримінування пропаганди фашизму носіям такої «усіченої» ідеології, що робить малоймовірним можливість застосування пропонованої Ю.Мірошниченком новели Кримінального кодексу (у разі прийняття його законопроекту Парламентом).   

Технічним недоліком цієї законодавчої ініціативи є пропозиція вмістити статтю щодо кримінальної відповідальності за пропаганду фашизму та нацизму у Кримінальному кодексі під номером 439-1, якраз між двома статтями КК стосовної зброї масового знищення,- що порушує системність Кодексу.

 Відсутність згадування фашизму в КК України, яка розглядається регіоналами як недолік, має логічне обґрунтування. Ще 1944 р. Джорж Оруелл у своїй статті «Що таке фашимз» (Tribune. — GB, London. — 1944.) назвав це слово цілком беззмістовним (meaningless). Як зазнчає Оруелл, «клеймо» фашистів у першій половині ХХ століття ліпили чи не до всіх основних суспільних рухів: консерваторів, соціалістів, комуністів, троцькістів, католиків, пацифістів (мовляв, грають на руку німцям) і прихильників війни, та, звичайно ж, націоналістів. Повний текст статті відомого фантаста можна знайти тут .

По суті, термін «фашизм» уже більш як пів століття тому перетворився на просто лайливе слово, яким тепер стало, наприклад, слово «рейдер». Якщо розглядати фашизм як ідеологію, стає зрозумілим, що то є певний комплекс поглядів, який включає в себе різні елементи. Логічно, що в чинному КК України передбачено відповідальність не за пропаганду фашизму як такого, а за діяння, що є антигуманними складовими елементами цієї чи будь-якої іншої шкідливої ідеології (яких може бути чимало). До прикладу – згадувана у висновку ГНЕУ стаття 161 КК, стаття 300 («Ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію»).

Хоча введення додаткової статті за покарання пропаганди фашизму й нацизму, пропоноване регіоналом Мірошниченком, не є чимось негативним: як то кажуть, маслом каші не зіпсуєш. При всьому цьому, більш нагальним видається удосконалення статті 161 Кримінального кодексу: введення поняття розпалювання ворожнечі за ознаками мови, сексуальної орієнтації, належності до певної релігійної групи.

Якщо розглядати в часовому контексті законодавчі ініціативи у відповідній сфері депутатів від Партії Регіонів, то суто антибандерівський законопроект В.Колесніченка з’явився першим, потім іде проект Шенцева-Царьова, який намагається побічно пов’язати українські визвольні рухи з фашизмом і нацизмом, і, майже одразу після його появи – нейтральний проект Ю.Мірошниченка. Оскільки жоден із законопроектів не відкликано після внесення наступного, а наступний не вносився на заміну попереднього, можна припустити, що в Партії Регіонів наразі нема єдиного бачення цього питання. Від того, який варіант дана політична сила обере як пріоритетний для себе, залежатиме її сприйняття як провладної сили на Західній Україні (вимушене визнання або несприйняття і протести), де негативно сприйматиметься схвалення Парламентом і навіть активне просування в ньому з боку ПР проектів Колесніченка або Шенцева-Царьова. Вадим Колесніченко, до речі, уже на днях спробував привернути увагу до свого законопроекту в контексті можливого скасування Указу В.Ющенка про присвоєння звання «Герой України» Степанові Бандері.

 Роман Головенко, ІМІ