Журналістка Суспільного Анастасія Іванців підписала згоду на посмертне донорство

Журналістка Суспільного Анастасія Іванців на початку січня 2025 року підписала інформовану згоду на посмертне донорство органів. Про це вона розповіла у своїй оповіді, опублікованій на сайті Суспільного.

“У січні 2025-го я вирішила висловити таку згоду і підписати відповідні документи, які це засвідчують. Я не маю жодних застережень щодо свого донорства. Я не вірю в міфи про “чорних трансплантологів” в Україні, які крадуть органи та продають їх за кордон. Це майже неможливо, оскільки підбір донора і пацієнта складний, бо в обох мають збігатися різні медичні показники”, – написала Іванців. 

Вона додала, що не має жодних релігійних застережень, а також здорова фізично і психологічно. 

“А ще я не хочу, аби рішення про те, бути мені донором чи ні, ухвалювали мої родичі, а не я сама”, – додала журналістка.

За її словами, вона підписала інформовану згоду в Київській міській клінічній лікарні № 1. За кілька днів до події вона написала повідомлення трансплант-координаторці й призначила дату та час зустрічі. Із собою журналістка взяла паспорт, ідентифікаційний код і довідку про прописку. Жодних додаткових обстежень чи аналізів не було потрібно. “У них немає сенсу, адже невідомо, коли я помру, в якому стані на той момент будуть органи й чи вони підійдуть в той момент хоч комусь”, – зазначила Анастасія Іванців.

Трансплант-координаторка питала її, чому вона вирішила підписати таку угоду та чи говорила про своє рішення з рідними.

“Згода на посмертне донорство – це буквально три папірці, в яких я вказала персональні дані, запевнила, що роблю це добровільно, поставила галочки навпроти кожного органу, який планую віддати у випадку смерті. Підпис – і все. Я збираю речі і їду на роботу”, – додала журналістка.

За даними автоматизованої системи рекрутингу та управління донорами крові “ДонорUA”, система трансплантації в Україні почала активно розвиватися з 2021 року. Наразі існує проблема недостатньої кількості донорів. Її намагаються розв'язати шляхом впровадження діагностики смерті мозку в рутинну практику закладів охорони здоров’я. Втім, навіть у разі настання смерті мозку людини близькі родичі померлого не завжди погоджуються надавати згоду щодо вилучення анатомічних матеріалів для трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів з тіла померлої близької людини.