15 листопада в Києві, Львові, Харкові та інших містах України й світу відбулася щорічна правозахисна акція “Порожні стільці”. Її учасники нагадали про українських журналістів, письменників, митців і правозахисників, яких Росія незаконно утримує в ув’язненні, а також про людей, які зникли безвісти внаслідок російської агресії.

Акцію приурочили до Міжнародного дня ув’язненого письменника, який щороку відзначають 15 листопада за ініціативою міжнародного PEN. Її центральним символом стали порожні стільці з іменами людей, які не можуть бути поруч зі своїми близькими через російську агресію. Кожен стілець уособлює конкретну людину, її історію та місце, яке досі залишається порожнім. 

У Львові захід організували Премія імені Георгія Ґонґадзе, Львівський медіафорум та INDEX: Інститут документування і взаємодії. До нього долучилися колишні цивільні полонені, представники культурної спільноти, правозахисники та громадськість.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Учасники говорили про пережитий досвід російського ув’язнення, переслідування журналістів на тимчасово окупованих територіях та необхідність не забувати про людей, місце перебування яких досі невідоме.

Одним зі спікерів став журналіст-розслідувач із Херсонщини, колишній цивільний полонений Олег Батурін. Він розповів про переслідування журналістів під час окупації регіону та тиск, який російські окупанти чинили на нього і його родину.

“Я, чесно кажучи, думав, коли все це почалося навесні 22-го року, що з професією журналіста можна вже прощатися назавжди, тому що життя в окупації несумісне з цією діяльністю. І дуже багато наших колег з Херсонщини були змушені покинути професію – це і журналісти, і блогери. Головною причиною цього був якраз тиск із боку російської окупаційної влади: тиск на їхніх рідних, тиск на них самих будь-якими можливими методами”, – розповів Олег Батурін.

Він також розповів, що російські окупанти викрадали його батьків, які залишалися на тимчасово окупованій території, та погрожували їм убивством. Лише за кілька тижнів до акції родині журналіста вдалося виїхати з окупації.

Олег Батурін наголосив на важливості пам’ятати як про журналістів, які були змушені залишити професію через переслідування, так і про тих, хто досі перебуває в російській неволі.

Особистою історією очікування поділилася перекладачка та редакторка Марина Александрович. Її чоловік – військовослужбовець, поет, ілюстратор і книжковий дизайнер Микола Леонович – понад три з половиною роки вважається зниклим безвісти.

“Я тримаю в руках книжку Миколиної поезії “Повільна людина” з його ілюстраціями. Цю книгу ми видали у видавництві “Смолоскип”. І після зникнення Миколи це була моя мрія – що книга, поезія та ілюстрації допоможуть дізнатися щось про Миколу, знайти якусь інформацію і повернути його. І ця мрія – вона досить є земною”, – розповіла Марина Александрович.

У Києві акцію організували Український PEN та Центр громадянських свобод. До неї долучилися родини полонених і загиблих у російській неволі українців, а також люди, які пережили полон.

Серед учасників були правозахисник і журналіст Максим Буткевич, звільнений з російського полону, військовослужбовець та автор книжки “Окраєць” Дмитро Канупєр і колишній журналіст Роман Борщ.

За даними Інституту масової інформації, станом на 2 листопада 2026 року Росія утримує щонайменше 27 цивільних українських медійників та одного журналіста-військовослужбовця. 

Водночас, за інформацією Міністерства культури України, станом на третій квартал 2026 року в російському полоні перебувала 21 людина зі сфери культури, ще 111 вважалися зниклими безвісти.

Інформаційними партнерами акції стали “Читомо”, “Українська правда”, “УП. Життя”, Укрінформ, hromadske, The Ukrainians Media, Інститут масової інформації, “Детектор медіа” та Комісія з журналістської етики.