Житомирські медіа під час війни: ускладнений доступ до інформації, фейки і хакерські атаки

20 хвилин

Шок минув, працюємо далі – так житомирські медійники описують свою роботу після того, як росія напала на Україну.

Про виклики, з якими зіткнулися житомирські журналісти з початком війни, ми вже писали на початку березня. Повторно поспілкувавшись із медійниками, ми дізналися про труднощі, з якими їм доводилося стикатися в роботі в лютому, березні й квітні.

Не всі журналісти захотіли публічно говорити про проблеми. Вони пояснили це тим, що суперечки й з’ясовування стосунків не на часі, але дехто розповів про труднощі на умовах анонімності.

Фейки й маніпуляції

З небаченою кількістю фейків та маніпуляцій доводиться працювати журналістам Житомирської області від початку повномасштабної війни. DDoS-атаки почастішали порівняно з попередніми місяцями.

Так, на початку березня хакери атакували сайт "Житомир.info", змінивши новину про обстріли населених пунктів. Через деякий час зламали сайт Житомирської облради та розмістили фейк про екстрену евакуацію. На сайті Житомирської РДА кіберзлочинці розмістили звернення російських окупантів. Ці приклади кібератак були досить помітними, розміщені повідомлення містили помилки, а їхній зміст одразу викликав підозри, але журналісти зізнаються, тепер у разі сумнівів вони перевіряють і інформацію, розміщену на сайтах офіційних органів влади.

Фейками й маніпуляціями рясніють і соцмережі, журналісти кажуть: на ретельну перевірку інформації їм потрібно більше часу, ніж у довоєнні часи.

"Про оперативність зараз у нашій роботі взагалі не йдеться. Її просто нема. – Розповідає редакторка новин на каналі "С-ТВ" Тетяна Хмель. – Інформацію, яка не підтверджена офіційно, ми не подаємо. Поки голова  обласної військової адміністрації не підтвердить суспільно важливу інформацію (про обстріли, бомбардування і т.д.), ми не можемо інформувати про це свою аудиторію. А він в основному повідомляє дуже мало. От і виходить, що всі навкруги інформацію обговорюють, всі про все знають, а ми не можемо зробити новину, бо не отримали офіційного підтвердження".

Роботу журналістів часто критикують глядачі і читачі, оскільки вважають, що це медіа замовчують інформацію.

"До нас постійно надходять повідомлення від глядачів із претензією: чому ви замовчуєте інформацію? Ми умовно розповідаємо про гуманітарний штаб, але не розповідаємо про те, що десь відбулося бомбардування, бо влада не повідомляє про це, а посилатися лише на свої джерела ми не ризикуємо", – зазначила вона.

Журналіст, який попросив не називати його імені, обурився, що влада часто замовчує інформацію, яка є суспільно значущою.

"Зрозуміло, що ніхто не хоче здіймати паніку. Але якщо регулярно читати лише офіційні джерела, не заглядаючи в соцмережі й різні телеграм-канали, то може скластися враження, що в нас усе добре. Ніяких повідомлень про те, що в березні в північних районах Житомирщини вже перебували російські війська, які бомбили мирні населені пункти, не було. У звітах влади не було інформації про захоплені території, окуповані села. Тільки авіаудари й ракети. А потім Бунечко виходить і розповідає: Народицька громада вже зачищена від окупантів. І тут ми прозріваємо: а вона була захоплена?!" – зазначив журналіст.

Для висвітлення воєнних злочинів росії краще мати акредитацію від Збройних Сил України, але і це не є запорукою того, що журналіст зможе безперешкодно працювати навіть у Житомирі. Журналістка Житомир.info Валерія Володіна розповіла, що вони з оператором мають акредитацію ЗСУ, але це не дуже полегшує їй роботу.

"Робота журналіста в умовах воєнного стану має певні специфіки. Банально зараз є неможливим показувати в матеріалі звичні для всіх вулиці міста. Наразі дуже важливо чітко знати, яку інформацію можна подавати в матеріалі, а яку краще не вказувати. Виходячи з цього, і формуються певні перешкоди в роботі, які в більшості випадків можуть бути виправданими", – розповідає Валерія.

Про свій досвід знімання під ретельним наглядом військових, довгі очікування на коментарі й підвищену відповідальність розповіла журналістка телеканалу "Рада" Ірина Кирилович:

"Я боюся цього слова, але мушу сказати, що вже звикла. До ненормованого робочого дня, відсутності вихідних, постійного стресу. Надзвичайно велика відповідальність за кожне слово, все контролюю, фільтрую, сто разів обдумую, перш ніж написати чи сказати в ефірі, щоб не сказати зайвого, секретного і такого, що може бути використане ворогом проти нас.

Інформації дуже багато, і все треба перевіряти. Процес зйомок теж ускладнився, оскільки не скрізь і не все можна показувати. Одного разу в центрі міста ми робили пряме включення під наглядом наших військових з автоматами, вони хвилювалися, щоб у кадр не потрапили деякі об'єкти. Часто під час зйомок пояснюємо, що знімаємо, навіщо, як зніматимемо, хоч ми й маємо акредитацію ЗСУ. Але все розуміємо і маємо інструкцію від редакції, що можна знімати, а що ні.

Було б дуже логічно і доречно провести спільну нараду журналістів, військової адміністрації, поліції, представників інших силових та правоохоронних структур і проговорити всі моменти, де, коли, що і як можна знімати. Точніше, це вже потрібно було зробити як мінімум півтора місяця тому.

Щодо доступу до інформації, то все залежить від ситуації. Був випадок, коли я майже чотири години чекала офіційний коментар військової адміністрації, на дзвінки й повідомлення ніхто не відповідав, у мережі ширилася купа інформації, на яку я не мала права посилатись і за п'ять хвилин до прямого включення з'явився ефір голови військової адміністрації.

Я з розумінням стараюся ставитись, усі зайняті, але ж і нам потрібно робити свою роботу, яка теж важлива. А ще я вже в голові складаю план сюжету про нашу Перемогу і уявляю, як робитиму пряме включення, коли зустрічатимемо наших військових", – зазначила Ірина Кирилович.

Декілька працівників ЗМІ на умовах анонімності розповіли про незручності, які виникають через відсутність чітких правил і розуміння, як працювати.

"У матеріалі ми говоримо про надання допомоги, але не можемо сказати, що по неї потрібно звертатися за такою-то адресою, бо нібито ворог цим скористається. Як подавати інформацію? Ми б хотіли, щоб з нами зустрілись і пояснили: що ми повідомляємо, про що говоримо без деталізації, а про що мовчимо. Або щоб навели приклад, як ми маємо пояснити людині з Макарова, куди їй звернутися по допомогу, не називаючи при цьому адресу і назву закладу. Зараз ми як відчуваємо, так і пишемо, бо чітких правил нема, є тільки заборони", – розповів один із журналістів.

Ще одна журналістка, анонімно розповіла, що до іноземних журналістів у Житомирі особливе ставлення: для них влаштовують престури, для них працює міжнародний медіацентр, їм забезпечують безперешкодний доступ до міськради та оперативно надають коментарі, тоді як місцеві медіа позбавлені такої можливості.

"Заходи не анонсують або попереджають про них за 15 хвилин, коли фізично не встигаєш дістатися. У керівництва міста отримати коментар практично неможливо. Але є сподівання, що в цьому напрямку розпочнуться зрушення. Із плюсів: міський голова щовечора виходить в ефір і розповідає про важливі події в житті міста, але розповідає дуже стисло. Ми беремо цю інформацію для новин, але цього замало. Якби керівництво міста проводило хоч одну пресконференцію на тиждень, ми б мали можливість поставити всі запитання, які турбують наших читачів", – розповіла журналістка.

Ми звернулися по коментар до очільниці управління зі зв'язків із громадськістю Житомирської міськради Віри Рачковської-Долгих 

Вона запевнила, що жодного вибіркового ставлення до іноземних журналістів не існує. Отримати коментар їм вдасться радше лише з тих міркувань, що вони мають обмежений час перебування в Житомирі. Також вона зазначила, що міжнародний медіацентр, який цілодобово працював у перші тижні війни, зараз не користується такою популярністю, як було спочатку.

"Для іноземних журналістів обладнано робоче місце в міській раді, але, як показує практика, попит на робоче місце був тільки впродовж перших двох тижнів. А зараз вони приїжджають, вони мобільні, відпрацювали й поїхали далі", – відповіла Віра Рачковська-Долгих.

Також вона пояснила, що від житомирських журналістів не надходило запитів на проведення брифінгів чи пресконференцій. За її словами, у перші тижні війни більшість ЗМІ працювала дистанційно, заходів як таких узагалі не було. А якщо щось і траплялося, то пресслужба швидко розсилала всю інформацію і матеріали журналістам. Скарг на такий формат роботи не надходило. 

Про зрозуміліші правила висвітлення військових дій ідеться в спільній заяві Міністерства культури та інформаційної політики України, Міністерства оборони України та представників ЗМІ.

Як повідомляється на сайті ІМІ, представники влади та журналістської спільноти "Медіарух" дійшли згоди, що задля дотримання всіх необхідних безпекових умов журналісти можуть збирати інформацію на місцях відразу після обстрілів. Водночас дозволяється оприлюднення зроблених фото та відео представниками ЗМІ та журналістами щодо подій на місці ведення бойових дій після завершення 12 годин для військових об’єктів, через три години – для цивільних об’єктів.

Військовим адміністраціям рекомендовано надавати більше інформації ЗМІ про руйнування, спричинені діями ворога, не пізніше ніж через один день після події. 

Водночас журналістам нагадують про дотримання під час війни балансу між доступом преси до подій і безпекою держави.