Зґвалтування в Кагарлику: як журналісти/-ки порушили межі приватності потерпілої

25 травня в Київській області Внутрішня безпека Нацполіції затримала двох поліцейських Кагарлицького відділу поліції за підозрою у зґвалтуванні жінки. 26 травня Голосіївський районний суд Києва обрав їм запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою. ЗМІ активно стежать за подією, висвітлюючи деталі.

Зокрема, низка медіа оприлюднила новини із заголовками: “Зґвалтування жінки копами у Кагарлику: з’явилися подробиці про жертву” чи “Виховує дитину з інвалідністю: що відомо про 26-річну жінку, яку зґвалтували поліцейські“.

*Станом на 28 травня, ціла низка загальнонаціональних медіа оприлюднила прізвище та фото потерпілої, місце її проживання, інформацію про її дитину і навіть фото дитини, взяті із соцмереж.

Яких подробиць усе ж варто було уникнути, щоб не порушувати журналістських стандартів та меж приватності потерпілої, – Повага запитала в медіаексперток.

Медіаекспертка та тренерка з безпеки Інституту масової інформації Ірина Земляна зазначає, що справа набула значного резонансу в суспільстві та становить значний суспільний інтерес, тож медіа мають всіляко висвітлювати цю подію.

Водночас важливо не зробити цю тему хайповою для самих медіа та не збирати вершки для кліків задля відвідування сайтів, каже експертка

“Перше, про що мають думати журналісти, – як не нашкодити потерпілій. Потрібно чітко виокремлювати, про що дійсно важливо розповісти для розслідування справи, для безпеки інших та для того, щоб громадськість була досить поінформована і могла діяти. Проте варто бути свідомими того, що кожна нова згадка буде шкідливою і повторно травмуватиме потерпілу”, – каже Ірина Земляна.

Щоб утримати цей баланс, передусім треба визначити, яка інформація справді є суспільно важливою та які складові мають бути в матеріалі. Зробити це можна, дотримуючись таких критеріїв:

Якість. Конструктивний матеріал – це передусім якісний матеріал, що відповідає принциповим журналістським стандартам: баланс думок / точок зору, достовірність (посилання на джерела), точність, повнота (рекомендації мають базуватися на фахових коментарях).
Актуальність. Тема матеріалу має бути соціально важливою.
Наявність у матеріалі експертного оцінювання події та можливих наслідків.
Увага акцентується не на негативі, а на способах розв’язання складної ситуації.
Матеріал містить важливі для людей рекомендації та поради.
Матеріал не становить потенційної шкоди ні для героїв, ні для аудиторії.

Новини на кшталт “Журналісти з’ясували, що відомо про жінку, яку зґвалтували поліцейські в Кагарлику” не містять жодного конструктиву, а тільки розкривають приватні подробиці життя потерпілої та можуть наражати її на нову потенційну небезпеку, зазначає експертка.

Таку думку Ірини Земляної поділяє і Діана Дуцик, медіаекспертка, голова ГО “Український інститут медіа та комунікацій” та членкиня Комісії з журналістської етики.

“Є таке правило, згідно з яким не можна подавати в журналістських матеріалах деталей, за допомогою яких ми можемо ідентифікувати жертв сексуального чи іншого насильства. Попри те що в матеріалі вказано тільки ім’я без прізвища, за тими ознаками, які наявні, – названо село, вік, те, що вона має дитину з ДЦП, – люди, які дивилися ці новини й знають цю жінку, чітко зрозуміли, про кого йдеться. Тут треба думати про права жертви. Не думаю, що вона хотіла б, що б це розповідали на всю Україну, хіба вона б сама вирішила говорити на камери”, – зазначає Діана Дуцик.

Також слід уникати деталізації самого моменту вчинення насильства, додає експертка.

“Це додає лише болю тій людині, яка це пережила, і медіа мали б поважати права і почуття жінки, яка і так стала жертвою насильства. Ці деталі ніякої ваги для аудиторії не мають, хіба тільки не зовсім психологічно здорові люди можуть це смакувати”, – каже медіаекспертка.

Довідка. Згідно з даними ООН від листопада 2019 року, третина всіх жінок і дівчат впродовж свого життя зазнають фізичного чи сексуального насильства, а половина загиблих у світі жінок стають жертвами насильства з боку своїх партнерів чи сім’ї.