Як зрадники використовують звання "Заслуженого журналіста України" та чим це небезпечно для країни

Колаж - ІМІ

“Заслужений журналіст України закликав українських військових скласти зброю”, “Заслужений журналіст України призначений послом “ЛНР” в росії”, “Київ посилено мілітаризує підростаюче покоління, заявив Заслужений журналіст України”, “Майбутнє нашої Республіки буде руським - Заслужений журналіст України”.

“Мабуть, редакція помилилась”, - подумає читач, побачивши такі заголовки. На жаль, ні. Тільки факти і нічого крім фактів.

У перших двох випадках йдеться про заслуженого журналіста України, луганчанина, Родіона Мірошника, у третьому - заслуженого журналіста України, донеччанина Володимира Безродного, у четвертому - заслуженого журналіста України, луганчанина Леонарда Свідовськова.

Третій Президент України Віктор Ющенко присвоїв Володимиру Безродному звання “Заслуженого журналіста України” 21 листопада 2008 року - за вагомий особистий внесок у вшанування пам'яті жертв геноциду Українського народу у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні.

В указі Безродний представлений як член редакційної колегії з підготовки видання публіцистичне-документальної книги «Голодомор у Донбасі (1932-1933)».

Того ж року звання “Заслужений журналіст України” Ющенко присвоїв і Мірошнику президент Віктор Ющенко - “за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної журналістики, високу професійну майстерність, багаторічну сумлінну працю”.

Леонард Свідовськов отримав звання “Заслуженого журналіста України” 9 вересня 2010-го - “за вагомий особистий внесок у соціально-економічний і культурний розвиток міста Луганська, багаторічну сумлінну працю та з нагоди Дня міста”. Указ підписав експрезидент Віктор Янукович.

Втім, попри присвоєне звання у 2014-му ці громадяни зробили крок у бік росії. Тобто, підтримали ворога.

Мірошник побував і радником ватажка бойовиків “ЛНР”, і представником бойовиків у “Мінську” і ось, з останнього, - його призначили “послом ЛНР в росії”. Безродний очолив  відділ зв'язків із громадськістю Донецького університету (того, що не залишився в окупованому місті). Свідовськов став заступником директора "ГТРК "ЛНР" - підприємства, яке утворили на базі захопленої у 2014-му телерадіокомпанії.

І, починаючи із 2014-го в українській медіаспільноті точиться дискусія щодо позбавлення таких зрадників звання.

Чому позбавлення? Бо ніхто з них самостійно від цього звання не відмовився, а навпаки, дехто, навіть підкреслює про приналежність до української спільноти і вказує звання з-поміж інших регалій.

До прикладу, на російському ресурсі news-front.info Володимира Безродного так і представляють - заслужений журналіст України, українським доцентом кафедри журналістики.

І це відносно свіжа публікація - за 12 травня 2022 року. Її головна теза - “Київ посилено мілітаризує підростаюче покоління з раннього дитинства”.

“Заслужений” Безродний пояснює навіщо: «І, звісно, проти кого ця йде мілітаризація. Вона спрямована проти Росії. І в даному випадку, безумовно, Україна виконує завдання пошуку не самої себе, а побудови держави, яка буде в крайньому випадку якоюсь державою, яка постійно турбує потужну сусідню Росію, а в гіршому випадку — те, що відбувається зараз, коли Росія змушена розпочати військову операцію проти мілітаризації України».

“Україна для мене сьогодні – не більш ніж сусідня держава. Агресивна. З вигаданою історією чи, точніше, втіленим міфом. Цей міф створювався у Німеччині та Австро-Угорщині. Радянська Росія на початку свого історичного шляху дорожила міжнародним зізнанням. Тому й постала Українська республіка у складі СРСР. Вся ця передмова до трагедії російського народу – розділеного та розірваного. Тому про українське майбутнє мені захочеться говорити лише після того, як “свідомі” українці визнають себе російськими людьми. Це і буде відправним пунктом майбутніх переговорів. А головне завдання - возз'єднання всіх російських людей і земель в єдиній країні. Без) цього – ніяк!”, - а це вже цитата заслуженого журналіста України Леонарда Свідовськова зі його статті “5 років ЛНР: майбутнє нашої Республіки буде руським”.

Звання “Заслужений журналіст України” він вказує серед своїх регалій.

Минулого року Рада з питань свободи слова та захисту журналістів закликала президента Володимира Зеленського скасувати звання «Заслужений журналіст України». Голова Національної спілка журналістів України Сергій Томіленко виступив проти.

На його думку, така ініціатива “спрямована винятково на послаблення ролі журналістів у суспільстві та є зневажливою для сотень авторитетних представників ЗМІ, які отримали почесне звання як і за роки Незалежності, так і за каденції Володимира Зеленського”.

«Є питання до процедури висунення… Можливо, варто переглянути критерії представлення до високої нагороди: обмежити максимальну кількість присвоєнь в рік, врегулювати розмиті подання, відмовитися від доплат. А найважливіше питання: чому саме зараз виникає необхідність відмінити звання? Хіба журналісти не ризикують своїм життям, виконуючи свій професійний і громадянський обов’язок? Хіба вони не мають права, як і представники інших професій на визнання особливих заслуг перед українським народом?», - навів Томіленко аргументи правління столичної організації НСЖУ.

Втім, починаючи з 2014 року серед журналістів, які були змушені покинути свої домівки, частіше постає питання не про скасування звання, а про можливість його позбавлення після вчинення певних дій, наприклад, після вчинення державної зради, прислужування ворогу, тощо. Серед заслужених журналістів України, які виїхали з окупованих територій є ті, хто всі роки війни працювали над відновленням миру, діалогу, наближенням перемоги. І ніяково від розуміння того, що і ті, і інші мають однакове почесне для професії звання. (Хоча, частина колег ставиться до нього іронічно).

Але ж небезпека полягає у тому, що російські пропагандисти використовують ці звання у своїх цілях, коли представляють посіпак заслуженими журналістами України. Внутрішня російська аудиторія це “з’їсть” ще й буде думати, який поважний/на пан/пані з України не боїться казати правду. При цьому абсолютно не розуміючи, що з 2014 року ця людина, скоріш за все, на підконтрольну Україні територію не виїжджала.

І ще більший ризик містять інтерв'ю таких “заслужених” іноземним ЗМІ. Бо не розібравшись у нюансах з цим званням, медіа може представити звичайного колаборанта, як українського журналіста і транслювати це вже на ширшу публіку.

До речі, якщо зайти на офіційні ресурси угруповань “ЛДНР” та ввести у пошук будь-які почесні українські звання - і заслужених, і народних - то, побачите, що вказують їх не тільки журналісти-зрадники.

Враховуючи усі ризики, які несуть такі представники медіа, позбавлення саме їх звання “Заслуженого журналіста України” було би доречним і заблоковувало би будь-які спроби маніпулювання цим званням.