Призначення Михайла Драпатого Головнокомандувачем ЗСУ викликало непропорційно потужну реакцію російської пропаганди – і саме ця інтенсивність є найпоказовішою. Аналітики ІМІ, дослідивши шість кремлівських медіа та десять провоєнних телеграм-каналів у період з 20 до 25 липня 2026 року, зафіксували скоординовану кампанію, вибудувану на трьох взаємопов’язаних, але внутрішньо суперечливих лініях:
- Знецінення через насмішку та дегуманізацію – від гри з прізвищем “драпати” до відверто вульгарної риторики Дмитра Медведєва, покликаної замінити аргументацію мовою ненависті.
- Конспірологія про “британського агента” – вбудовування призначення в наратив про зовнішнє управління Україною, де єдиним “доказом” стала військова відзнака, вручена ще 2021 року.
- Меседж “нічого не зміниться” – універсальна теза, яку синхронно транслювали медіа, провоєнні канали та офіційні речники Кремля, адаптуючи її під російську, українську й міжнародну аудиторії.
Ключове протиріччя кампанії в тому, що пропаганда одночасно переконує, що призначення Драпатого не має значення, – і водночас докладає до його дискредитації зусиль державного рівня. Такий розрив між заявленою байдужістю та реальною увагою і є найкращим індикатором того, що подію в Москві сприйняли як загрозу, яку треба терміново нейтралізувати.
Від насмішки до дегуманізації
Кампанію першими розпочали провоєнні телеграм-канали. Вони зосередилися не на професійному досвіді нового Головнокомандувача, а на його прізвищі, намагаючись пов’язати його зі словом “драпати” – тобто тікати. Це примітивне мовне обігрування мало сформувати карикатурний образ українського командувача ще до розмови про його реальні якості.
Згодом прийом підхопили традиційні медіа: зокрема Gazeta.ru поширила відповідні висловлювання Дмитра Рогозіна, представивши його як сенатора та представника оборонної сфери. Насмішка тут виконує функцію символічного знецінення – потенційно небезпечного для Росії військового керівника подають як несерйозну, комічну фігуру.
Втім, ця лінія одразу дала збій усередині самої пропаганди. Олег Царьов та Юрій Подоляка, навпаки, звертали увагу на відносно молодий вік Драпатого, бойовий досвід і швидке кар’єрне зростання – від командира батальйону до найвищої посади у ЗСУ. Ці оцінки прямо суперечили спробам зобразити його слабким чи некомпетентним і мимоволі видавали справжнє занепокоєння.
Найагресивнішу риторику застосував заступник голови Ради безпеки РФ Дмитро Медведєв. У своєму телеграм-каналі він назвав Драпатого “мраззю”, вдався до нецензурної лексики й принизливих сексуалізованих образів, охарактеризувавши українського командувача як “русофоба”, що прагне “знищити російську цивілізацію”.
Це вже не персональна образа, а дегуманізація: замість оцінки дій чи фахових якостей військового посадовець позбавляє його людських рис і зображає уособленням абсолютного зла. Вульгарна лексика тут працює на емоційну мобілізацію російської аудиторії, підмінюючи раціональну аргументацію ненавистю, презирством і жагою помсти. Показово, що до цього долучився чиновник такого рівня, – це знімає ілюзію, ніби кампанія була стихійною реакцією окремих блогерів.
“Агент Лондона”: призначення вписують у наратив про зовнішнє управління
Один із опорних наративів російської пропаганди – теза про нібито повну залежність України від Заходу. Призначення Драпатого використали й для неї.
Прокремлівські ресурси поширювали бездоказові твердження, що новий Головнокомандувач є агентом британської розвідки та виконує вказівки Лондона. Gazeta.ru із посиланням на російського “військового експерта” стверджувала, що кадрові рішення в українській армії ухвалюються під контролем британських спецслужб.
Наратив підсилив і придворний пропагандист Кремля Володимир Соловйов, опублікувавши фото вручення Драпатому перехідного меча – британської військової відзнаки, яку в червні 2021 року особисто вручила тодішня посол Великої Британії в Україні Мелінда Сіммонс.
Механізм маніпуляції тут класичний: реальний факт навмисно позбавляють контексту й перетворюють на “доказ вербування”. Офіційна міжнародна нагорода подається як свідчення політичної залежності.
Аналітикиня ІМІ Олена Голуб звертає увагу на характерний прийом: “Окрім вручення меча, російська пропаганда не навела жодного факту зв’язку Драпатого з британськими спецслужбами. Натомість застосовано типовий прийом – подання непідтверджених тверджень як загальновідомих. У матеріалах фігурують формулювання на кшталт “як усім відомо”, “як ми знаємо”, що створює враження очевидності й нібито звільняє від потреби доводити”.
Біографія Драпатого цю версію не підтверджує: він служить у ЗСУ з 2004 року, пройшов шлях від командира танкового взводу до Головнокомандувача, брав участь у боях за Маріуполь, командував підрозділами на найскладніших ділянках фронту. Його кар’єра сформувалася всередині української системи військової освіти та командування. Меседж адресований передусім внутрішній російській аудиторії: він підживлює тезу, що Росія воює не з Україною, а з “колективним Заходом”, який нібито керує українською державою.
“Нічого не зміниться”: применшення значення кадрових рішень
Третя лінія – твердження, що нове призначення не вплине на ситуацію на фронті, де РФ, за версією пропаганди, вже має беззаперечну перевагу.
KP.ru із посиланням на колишню пресекретарку президента України Юлію Мендель писала, що Драпатий “не зможе розв’язати всі проблеми в армії”, а перестановки “навряд чи щось змінять”, повторивши стандартні тези про “величезні втрати” ЗСУ. Gazeta.ru скористалася коментарем відставного полковника Віктора Баранця, який переконував, що Сирський залишив наступнику “важку спадщину” – відступаючу армію з проблемами дезертирства та мобілізації.
Що ця теза була не випадковою оцінкою окремих коментаторів, а частиною узгодженої риторики, підтверджує реакція пресекретаря президента РФ Дмітрія Пєскова: на брифінгу він заявив, що зміна українського військового керівництва не вплине на ситуацію на фронті, де російська армія нібито наступає “по всій ширині фронту”. Речники Кремля, пропагандистські медіа та провоєнні канали синхронно транслювали однакове повідомлення – ознака централізованого управління меседжем.
Один меседж – три аудиторії
Теза “нічого не зміниться” – універсальна, бо легко адаптується під різні цільові групи:
- Для російського суспільства вона підтримує віру в неминучість перемоги РФ. Українську армію зображують виснаженою та дезорганізованою, а перестановки – спробою приховати системну кризу.
- Для української аудиторії той самий меседж працює на деморалізацію: зміна керівництва подається як формальність. Для підсилення ефекту Драпатого таврують ярликом “м’ясник” і порівнюють із Сирським, аби загострити недовіру до командування, суперечності між військовими та цивільними й підірвати підтримку мобілізації.
- Для міжнародної аудиторії теза про безрезультатність кадрових змін стає аргументом проти подальшої допомоги: мовляв, українська армія не має перспектив, тож військова та фінансова підтримка – марна витрата ресурсів.
Так одне повідомлення виконує три різні функції: росіян має переконати в успішності війни, українців – деморалізувати, західну аудиторію – змусити сумніватися в доцільності підтримки України.
Висновки
Реакція російської пропаганди на призначення Драпатого демонструє, як один привід використовують для просування кількох наративів водночас: спершу знецінення через насмішку, далі – дегуманізація, конспірологія про “британського агента” й теза про безрезультатність кадрових змін.
Найпоказовішою є саме суперечливість цих повідомлень. З одного боку, пропаганда переконує, що призначення Драпатого нічого не означає. З іншого – приділяє йому непропорційно багато уваги, залучаючи державних посадовців, провідні прокремлівські медіа та популярні провоєнні канали. Ця розбіжність між декларованою байдужістю та фактичними зусиллями і є ключем до розуміння: якби подія справді була незначущою, вона не потребувала б “антикризу” такого масштабу.
Попри гасло, що кадрові зміни “нічого не змінять”, Кремль вклав у їх нейтралізацію значні ресурси. Інтенсивність кампанії свідчить, що призначення нового Головнокомандувача російська пропагандистська система сприйняла як подію, значення якої необхідно терміново применшити – а отже, як реальний чинник, здатний вплинути на обороноздатність України.
*До вибірки ввійшли шість російських медіа: Радио Sputnik, Lenta.ru, Газета.ru, “Российская газета”, “Московский комсомолец”, “Комсомольская правда” та 10 російських прокремлівських Telegram-каналів: “Военкор Котенок”, Захара Прілєпіна, “Zлой Пруф”, Олега Царьова, “Военный Осведомитель”, “Сладков+”, “Два майора”, “Мир сегодня с “Юрий Подоляка”, “Соловьев”, “Дмитрий Медведев”. Аналіз проводився з 20 до 25 липня 2026 року включно.
