Вибіркова сліпота кровожерів

Російська медіаіндустрія базово ділиться на дві великих частини – державних кровожерів і вибірково сліпих підімперців. Відмінність їхня проста: наприклад, кровожери голосно славили анексію Криму, а підімперці підтримували її в стилі “soft power” – вживали у фальшиво збалансованих новинах слово “присоєдіненіє” або ставили мапи Росії з українським Кримом. Підімперців можна також відрізнити за цаками “іноагентів”, які вони радісно вішають собі самі, навіть перебуваючи за кордоном. Вибіркова сліпота м’яких імперців заважає їм чітко розгледіти як злочини кровожерів, так і самих себе в дзеркалі. 

4 листопада російська “Медуза” опублікувала інтерв’ю з українською журналісткою Наталкою Гуменюк. Відповіді Наталки були блискучими, запитання невідомої журналістки “Медузи” – відверто заангажованими. Одне із запитань стосувалось агресивного пропагандиста Антона Красовського, який закликав топити українських дітей та спалювати їх у власних хатах. “Медуза” порівняла Красовського з українським журналістом Фахрудіном Шарафмалом, який у березні, на початку війни, розплакався в ефірі 24 каналу через загибель друга, офіцера морської піхоти Павла Сбитова, і сказав таке: “Нам потрібна перемога, і, якщо для цього доведеться вирізати всі ваші сім’ї, я буду одним з перших, хто це зробить. Слава нації. І сподіваємося, що такої нації, як Росія, ніколи більше не залишиться на цій землі, бо це виродки, які засмічують цю землю”. На заяву ведучого відреагувала Комісія з журналістської етики, сам Шарафмал публічно вибачився в ефірі того ж 24 каналу, а генеральний директор холдингу “Люкс” засудив вчинок працівника телеканалу. 

Російська агресивна пропаганда активно порівнювала кейси Красовського і Шарафмала, особливо підкреслюючи, що український ведучий лишився працювати на каналі. Шарафмала, етнічного афганця, ще з березня зображували як нациста, окремо підкреслюючи, що він працює в холдингу, який належить меру Львова. Як бачимо, не уникла порівняння “Красовський-Шарафмал” і “Медуза”.  

Попри те що вислів українського журналіста був ганебним і неприпустимим, він був одиничним, не був частиною державної політики, не був фінансований чи інспірований Банковою і був спричинений емоціями через особисту трагедію. 

Розглянемо ж детальніше ситуацію з кремлівським пропагандистом Антоном Красовським. 

20 жовтня він в ефірі своєї програми “Антоніми” на російському державному багатомовному телеканалі RT закликав убивати українських дітей. Так тодішній ведучий і за сумісництвом директор російського мовлення RT відреагував на розповідь свого гостя російського письменника-фантаста Сергія Лук’яненка. Той згадав, як, ще бувши дитиною, в 1980 році, лікувався від астми в Карпатах, де познайомився з українськими дітьми, які вважали, що “Україну окупували москалі і, якби не москалі, вони б жили як у Франції”. Програма “Антоніми” записується і, попри можливість вирізати небажані моменти під час монтажу, дійшла до російської аудиторії з низкою кровожерливих заяв. 

Постійних глядачів Красовського та й узагалі тих росіян, які регулярно дивляться і слухають інформресурси, що фінансує Москва, навряд можна здивувати насильницькими закликами. Як ми писали у своєму дослідженні раніше, геноцидна риторика щодо України та українців для російського інформпростору – звична справа. Передачі із заявами, схожими на заяви Красовського, не виняток, а частина системи. 

Якщо взяти Красовського, то, наприклад, у січні 2022 року він погрожував спалити українців на Хрещатику разом з українською Конституцією. Це лише один приклад з численних подібних його заяв. Він уже тоді закликав убивати не міфічних нацистів, як більшість представників російської пропаганди на початку вторгнення, а саме українців ще до того, як це, говорячи сленгово, стало мейнстримом в РФ. Цей кремлівський посіпака ніколи не переймався етичністю своїх висловлювань, коли йшлося про так зване “українське питання”, і до недавнього часу це влаштовувало Кремль. У вересні 2022 речниця міністерства закордонних справ РФ Марія Захарова назвала Красовського “фантастично талановитою людиною” та хвалила за те, що він “говорить очевидні речі у своїй манері, виходячи зі своєї освіти та рівня”.

Утім, у випадку із закликами вбивати українських дітей цього разу щось пішло не так. “Нагорі” словам Красовського неабияк обурилися або принаймні зробили такий вигляд. Голова слідчого комітету Росії Бастрикін доручив перевірити скандальні заяви пропагандиста (за фактом якої саме статті, невідомо. – Ред.), а керівниця RT Симоньян оголосила про тимчасове зупинення співпраці з Красовським. Про рішення Симоньян повідомила у своєму телеграм-каналі, щоправда аж через чотири дні після інциденту, або, якщо казати точніше, після того, як заклики її колеги-пропагандиста “спливли” в англомовному сегменті твіттеру.

 Скрін з телеграм-каналу Маргарити Симоньян         

Утім, не минуло й двох тижнів з моменту “відсторонення” Красовського, як він знову з’явився на екрані державного телеканалу RT як ведучий нового випуску проєкту “Россия: ХХІ век”, присвяченого російському спорту. Пропагандист у телеграм-каналі пояснив, що програма була знята давно і його ніхто нікуди не повертав. Проте наразі телекомпанія не оголосила про призначення нового директора російського мовлення RT замість Красовського. Та й невідомо, як довго триватиме заявлене “призупинення” співпраці, адже про повне розірвання ділових стосунків не йшлося. 

Показово також, що і Симоньян, і представники влади РФ, і кремлівські інформресурси, які нібито засудили Красовського, обурюються лише його останній заяві щодо українських дітей. І водночас мовчать про те, що в тому ж ефірі від 20 жовтня пропагандист глузував ще й з літніх українок, яких зґвалтували російські солдати (пропагандист заявив, що “да бабки гробовые бы все еще потратили для того, чтобы их насиловали русские солдаты!”. – Ред.). Буденно в російському інформпросторі сприйняли й те, що після слів письменника Лук’яненка, мовляв, Україна має існувати тільки тому, що в ній “лишиться велика кількість людей, з якими не хотілось би жити в одній державі”, Красовський з дивовижною легкістю запропонував розв'язати проблему розстрілом всіх неугодних.  

Попри очевидну неприпустимість заяв Красовського і резонанс, який піднявся, зокрема, в західних медіа, російська пропаганда, схоже, змогла використати інцидент на свою користь. Як? Через те що одразу після “витоку” інформації представники влади РФ та пособники Кремля посилено критикували  Красовського в публічному просторі й відчайдушно дивувалися  його скандальним заявам, могло скластися враження, ніби щось подібне відбулося в російському інформпросторі вперше і є чимось надзвичайним, а не систематичним поширенням геноцидної риторики, яка є частиною державної інформаційної політики РФ. Симоньян, зокрема, називала  пасажі Красовського “временным помешательством” і запевняла, що ні вона, ні решта колективу RT нібито не поділяють його думки. Сам же Красовський, виправдовуючись у телеграмі, пояснив свою поведінку тим, що його просто “занесло” і він “не відчув цієї межі про дітей”. Тож перед тим, як висловлювати припущення, чому “фірмовий стиль” працівника RT цього разу аж так збурив Росію, розберімося, наскільки часто кремлівські пропагандисти закликають до знищення українців і чому “кейс Красовського” насправді є закономірністю, а не випадковістю, як намагається переконати світ країна-агресор. 

Ведучий і директор російського мовлення RT Красовський, який зараз закликає вбивати українських дітей, 24 лютого висловлювався стриманіше. Подібно до слів колеги по пропагандистському цеху Соловйова, Красовський визнавав, що “війна – зло”, але писав про неї як нібито про щось вимушене й неминуче. 

 Скрін з телеграм-каналу Антона Красовського

8 жовтня Красовський у своєму телеграм-каналі публічно закликав бомбити цивільні українські міста. Ніхто з російського інформпростору не засудив цих закликів.

А ось що написав Красовський вранці 17 жовтня, коли на Київ була вчинена масова атака дронів-самогубців, внаслідок чого загинули чотири людини, включно з вагітною жінкою:

15 липня, в День жалоби, який оголосила Вінницька міська рада в місті та області, директор російського мовлення RT Красовський написав кровожерливий пост про те, що йому “мало Винницы!”, і додав, що очікує на “настоящее решение. Боевое!”. 

І навіть це ще не все. 21 липня Красовський – нагадаємо, один з менеджерів пропагандистського телеканалу RT – закликав до ядерних ударів по Вінниці й Хмельницькому. 

Ці вислови слугують доказом кровожерливої політики російського державного телебачення – офіційного співучасника злочину геноциду. І вони ж є свідченням вибіркової сліпоти “м’яких імперців”.  

РФ використовує геноцидну риторику стосовно українців давно. Змінюється хіба агресивність форми її висловлення: від наративу про нібито вимушений напад Росії заради суспільного блага та захисту батьківщини до прямих закликів знищувати українців. 

Згадаємо резонанс довкола заяв Красовського про українських дітей та його напрочуд швидкого повернення на екрани після такої хвилі обурення та осуду. Чим із самого початку була зумовлена така реакція представників російських інформресурсів та влади РФ? Чому більшість із тих, хто сам не гребує геноцидною риторикою, демонстративно вказували на неприпустимість думок Красовського? Показово, що деякі російські посадовці не змогли втриматися від риторики геноциду навіть під час обурення заявами працівника RT. Так, новосибірський депутат Ростислав Антонов пояснив, що бажати смерті українським дітям не можна тільки тому, що це нібито “і наші діти також”. У такий спосіб російський посадовець укотре продемонстрував мету країни-агресора – знищити національну ідентичність українців. А от депутат Держдуми РФ Сергій Миронов назвав заяви Красовського “інформаційною бандерівщиною”, тобто знову використав прийоми перенесення провини й “новояз”. Власне, ще один незрозумілий момент, чому попередні заяви працівника RT та інших пропагандистів лишалися для всіх непоміченими або навіть сприймалися як “авторський стиль”.

Є кілька версій, чому представники російського інформпростору та влади РФ вдалися до публічного засудження Красовського. Перша й чи не найочевидніша – намагання запобігти тотальному блокуванню RT у світі після витоку геноцидних заяв в англомовний інтернет. Адже навіть попри те, що і голова RT Симоньян перебуває під санкціями, і низка цивілізованих країн відкликали ліцензії на мовлення RT, контент цієї російської державної телекомпанії все ще можуть споживати користувачі супутникового телебачення. Друга версія, заради чого запустили “цькування” Красовського, може бути також пов’язана з бажанням Росії створити для авторитетних міжнародних інституцій, медіаекспертів та правоохоронців ілюзію того, що країна-агресор нібито цензурує свій інформаційний простір на предмет екстремістських заяв та риторики геноциду. Раз уже інформація поширилася за межі РФ до того, як ефір “Антонімів” встигли видалити з офіційних платформ RT (нині в інтернеті можна знайти лише шматок з одіозними заявами, але не цілий випуск програми. – Ред.). Через потужну хвилю обурення й здивування словам Красовського в тих, хто не відстежує частоту геноцидної риторики в РФ, могло  скластися хибне враження, ніби інцидент є ексцесом виконавця, а не свідомою інформаційною політикою країни-агресора. В ефірі російськомовного марафону іномовлення “FreeДом” російська політологиня Ольга Курносова, коментуючи скандал з Красовським, висловила думку, що, “виявляється, і для Кремля існують “червоні лінії”. Насправді ж розмови про наявність певних моральних кордонів можуть відвернути увагу від систематичних порушень, які вчиняє РФ у медіасфері. Або ж у майбутньому в разі, якщо певна неприпустима інформація знов просочиться за межі російського інтернету, РФ зможе легко “перевести стрілки” на іншого цапа-відбувайла, посилаючись на нашумілий “кейс Красовського”. Тоді як подальше повернення одіозних осіб до справи можуть пов’язувати зі, скажімо, правом кожної людини на працю – ще й на тлі нібито щирого каяття винуватців. Зрештою, деякі працівники державних ресурсів могли в посиленому режимі критикувати Красовського, щоб відвести увагу від власних порушень через страх покарання за свою злочинну інформаційну діяльність у майбутньому. Цього також не варто відкидати на тлі успіхів ЗСУ на фронті та міжнародної практики притягнення до відповідальності винних за підбурювання до геноциду. 

Альона Нестеренко, Оксана Романюк