Укрінформ. І що тепер?

Оксана Романюк. Фото – Владислав Мусієнко

Директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк написала для “Детектора медіа” колонку на тему можливого реформування Укрінформу.

У ній вона пропонує:

• реформу державного Укрінформу – створення незалежної наглядової ради, яка призначатиме правління Укрінформу шляхом обрання кандидатур через прозорий конкурс;
• створення нової членської журналістської організації на базі Медіаруху – найактивнішого неформального журналістського об’єднання України – для ефективного і більш суб’єктного захисту прав журналістів.

ІМІ наводить повний текст колонки:

Тепер усі згадані в статті (стаття “Української правди” про цензуру в Укрінформі. – Ред.) державні органи повинні дати публічну відповідь на запитання: хто всі ті десятки людей, які брали участь у цій історії. Офіс президента має провести внутрішнє розслідування та звільнити з комунікаційного напрямку йолопів, які заснули на початку 2000-х і проспали всі наші революції та розвиток демократії в Україні. І замість них набрати досвідчених професіоналів.

Далі, виявляється, у нас в країні є ОВА, які в списках небажаних спікерів для медіа вказують “мешканців, у яких проблеми з водопостачанням” і “військовослужбовців, які мають проблеми з виплатами”. Я сподіваюся, правоохоронні органи вже відкрили провадження з цього приводу, не чекаючи окремого звернення. Парламент також має не чекати звернень, а проявити суб’єктність і взяти це розслідування правоохоронців під свій контроль.

Окреме важливе завдання для парламенту та громадянського суспільства – внесення змін у законодавство, що стосується Укрінформу, щоб він міг прозоро і безпечно працювати відповідно до європейських практик і виконувати свою важливу функцію з інформування українського суспільства. Навіть статут Укрінформу є застарілим і не відповідає чинному медійному законодавству, яке значно прогресувало за останні роки. Головне, що потрібно зробити, – передбачити незалежну наглядову раду, яка буде призначати правління Укрінформу шляхом обрання кандидатур через прозорий конкурс. Цей крок відповідатиме стратегії європейської інтеграції України та позитивно вплине не лише на роботу Укрінформу, а й на імідж України загалом. Це буде найпотужніша робота над помилками після ганебної історії.

Журналістська спільнота також має зробити свої висновки. Я б не зводила цю історію до однієї агенції та “київських дурнів”: це проблема, яка охоплює весь наш медіаринок. Вважаю, повні темники мають бути викладені у відкритий доступ, щоб журналісти могли ставити питання своїм ОВА. Ми як медійники також маємо дати відповідь на питання: де проходять наші червоні лінії? Для цього, а також для ефективного і більш суб’єктного захисту прав журналістів давно вже на часі створення нової членської журналістської організації, яка може виникнути на базі Медіаруху – найактивнішого неформального журналістського об’єднання України.

У підсумку ця ситуація показала наявність в Україні політичної цензури. Воєнну цензуру, деталі якої чітко окреслені в наказі №73 головнокомандувача, наша медіаспільнота приймає, оскільки це – наша безпека та доволі стандартна ситуація для країни у війні. Політична ж цензура послаблює всі сектори економіки й суспільства. Приклад Укрінформу показав, що вона, як та грибниця, поширюється на найменші місцеві органи влади, які підставляють і свої горщики під темники. А це означає замовчування проблем, зростання корупції та загальне послаблення країни.

Розслідування “Української правди” повинне стати відправною точкою для реформи державного медіа – Укрінформу. Дії кожної зі сторін – органів влади, парламенту, медійної спільноти, правоохоронних органів, громадського сектору – мають бути спрямовані на ефективне розв’язання виявлених проблем, щоб уникнути подібних ганебних ситуацій у майбутньому.