"Українські журналісти не стали конформістами": інтерв’ю Радіо Свобода з очільницею ІМІ Оксаною Романюк
Радіо Свобода розпитало виконавчу директорку керівниця Інституту масової інформації Оксану Романюк про виклики для українських журналістів, які виникли з початком повномасштабної війни Росії проти України. Серед іншого говорили і про марафон “Єдині новини”, і про те, чи впоралися українські ЗМІ з агресивною пропагандою Росії.
– З якими найважчими викликами зіткнулися українські журналісти після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну?
– Нас дуже сильно виштовхнуло із зони комфорту, причому одразу з кількох. Перша – це зона комфорту громадян. Бо тепер кожен день кожен має робити вибір: чи ти залишаєшся громадянином і, наприклад, ідеш служити, чи ти все ж таки залишаєшся в професії, лишаєшся журналістом.
Дуже багато наших колег пішли з професії, пішли воювати. Вже 42 наших колег загинули. Кожна редакція розповідає про війну, і кожна редакція мала вивчити, як накладати турнікет, як правильно поводитися при обстрілах, як комунікувати з військовими.
Ще один виклик пов’язаний з фінансами. Частково зруйнована інфраструктура – постраждали рекламодавці, постраждали бізнеси, відповідно постраждали і медіа, які фінансувалися їхнім коштом.
Також виклики пов’язані з контентом. Цю ситуацію можна певним чином порівняти з ковідом, коли він лише почався, то 80–90% стрічки новин складали новини про коронавірус. Зараз те саме відбувається з війною. Пішла з новинних стрічок політика, вона практично відсутня. Практично відсутня “соціалка”, практично відсутні історії людей, а якщо присутні, то вони пов’язані з війною – це також виклик для журналістів.
Час від часу з вуст влади доводиться чути тезу, з якою вони звертаються до журналістів: “Давайте розберемося після війни”. Чи мають українські журналісти погоджуватися на це?
– Мені здається, українські журналісти все ж лишаються критичними та не стали конформістами. Постійно лунає критика, і дуже показова ситуація із Херсоном. У медіа відбувся дуже гучний скандал, коли забрали акредитації: об’єдналася медіаспільнота та активно критикувала владу за цю позицію.
Але разом із тим є розуміння, що зараз під час війни деякі речі можуть дійсно коштувати людям життя, тобто вони можуть підлягати військовій цензурі.
У нас неоднорідне медійне середовище. У нас зараз є марафон “Єдині новини”, який об’єднав кілька телеканалів.
Разом із тим, якщо ми подивимося на цифри аудиторії, то от нещодавно вийшло велике опитування Internews USAID (“Медійна програма”, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку. – Ред.), і воно показало, що кількість людей, які дивляться телебачення дуже зменшилася порівняно з минулим роком.
Зараз це приблизно 35%, а ще рік тому ми не могли уявити такого малого обсягу аудиторії телебачення.
Зараз люди переважно отримують інформацію, на жаль, із соціальних мереж: Telegram зріс більше ніж у два рази, онлайн-медіа і радіо. Онлайн-медіа переважно є незалежними. Але в Telegram дуже багато маніпуляцій, дуже багато проплаченої чи прихованої реклами, в тому числі політичної. Там дуже багато фейків та оцінювальних суджень.
Тому, щоб отримати якісну і незалежну інформацію, у нас є багато прекрасних та незалежних онлайн-ресурсів, які конкурують між собою за контент і які здатні оперативно і якісно інформувати.
Тож я гадаю, “убивши дракона, ми не станемо драконом”. Тому що ми (українські журналісти. – Ред.) переживали цю ситуацію з такими жорсткими викликами, які стояли перед журналістикою за останні 20 років кілька разів. І все ж таки ми зберігали незалежні медіа і плюралізм.
Навіть враховуючи, що в нас досі існує така дивна річ, як марафон “Єдині новини”, який уже, на мою думку, потрібно закінчувати.
– Що не так з марафоном “Єдині новини”?
– Коли марафон тільки починався, то він був потрібний і важливий. Нам потрібна була надія, ґрунт під ногами, на який можна було стати й рухатися. Марафон став тим якорем, який дозволив втриматися багатьом громадянам. Він свою місію виконав.
Станом на зараз марафон став дуже подібним до лінійного каналу, в якому є свої передачі, в нього є футбол, в нього є якісь розважальні шоу. Тобто це вже перетворюється на один лінійний державний телеканал.
Україна ще у 2005 році підписала зобов’язання про відхід від державного телерадіомовлення і створити незалежне суспільне. І зараз з марафоном “Єдині новини” у нас відбувається відкат назад.
– Чи змогла українська журналістика дати гідну відповідь після 24 лютого агресивній російській пропаганді?
– Ви вжили коректний термін “агресивна пропаганда”. Щойно на конференції я слухала європейських чиновників, і вони казали – “пропаганда і дезінформація” з одного та іншого боку. Зараз ми як дослідники не вживаємо вже термін просто “пропаганда” чи просто “дезінформація” щодо Росії.
Оскільки нашою метою є “спакувати” цей злочин як злочин агресії для майбутнього міжнародного трибуналу.
Нашою метою є, щоб виконавці цього злочину, ті хто його створював, транслював та фінансував, понесли покарання не просто у вигляді санкцій, а щоб вони сіли за ґрати.
Європа продовжує ставитися до російської пропаганди так само, як рік тому. І основні методи протидії – медіаграмотність і спростування фейків. Прекрасні методи, але вони дуже слабко допомагають.
Ми зараз працюємо над юридичними визначеннями ознак пропаганди як злочину агресії та геноцидної риторики. І, звісно, Україна таким не займалася ніколи. Я не пам’ятаю, щоб на марафоні “Єдині новини” хтось вийшов і сказав: “Давайте на них кинемо атомну бомбу”.
Але якщо порівнювати українську та російську пропаганду, то зараз реакція української сторони більш оперативна, більш гнучка. Російська риторика діє в рамках вузьких та визначених доктриною елементів.
Help us be even more cool!
