Телеграм-воїни російської пропаганди: як окупанти створюють фейкову реальність на Херсонщині
Десятиліттями Росія вкладала величезні ресурси у створення свого інформаційно-культурного простору. Україна, за задумом північного сусіда, завжди повинна була залишатися частиною цього простору. Над цим завданням працювали десятки, а може, й сотні медіа: телеканали, сайти, радіо і друковані видання.
Щоб утримати Україну у сфері свого впливу, російські наративи просувалися в кіно, театрах, під час художніх виставок, музичних фестивалів та багатьох інших “культурних заходів”.
З появою масового доступу громадян до інтернету російська пропаганда швидко опанувала і цю сферу. Тисячі реальних і фейкових сторінок у соцмережах, ботоферми і чати – з усіх каналів росіяни та їхні проксі в Україні розповідали свою версію спільної історії, про героїв і зрадників, про “один народ” і 9 травня. Саме ці канали найголосніше виступали проти будь-яких україноцентричних чи прозахідних ініціатив (чи то український дубляж у кінотеатрах, чи підписання угоди про асоціацію з країнами ЄС).
Ці ж канали першими почали виправдовувати вторгнення Росії в Україну у 2014 та 2022 роках.
В інформаційному супроводі великої війни окупанти зробили ставку на телеграм-канали. Оперативні зведення з фронту, новини з окупованих територій, репортажі від так званих воєнкорів і повідомлення на сторінках окупаційних органів влади – усе це є в телеграм-каналах, контрольованих росіянами.
Деякі з них існували давно, але розвинули активну діяльність лише під час війни. Інші – спеціально створено в лютому-березні 2022 року для висвітлення російського погляду на вторгнення і виправдання російських злочинів в Україні.
У цьому матеріалі ми спробуємо розібратися, як і коли створено найбільші телеграм-канали, через які російські пропагандисти комунікують воєнну тематику (на прикладі Херсонської області); хто стоїть за цими каналами; як змінювалася їхня аудиторія; як вони співпрацюють між собою; а також які основні наративи поширює російська пропаганда на захоплених територіях.
“Офіційні” та персональні канали окупаційної влади
“Офіційними” каналами звʼязку окупаційних адміністрацій з населенням із самого початку стали сторінки в месенджері “Телеграм”. Вони зʼявилися набагато раніше за офіційні сайти й наповнюються оперативніше та змістовніше.
Багато з них пережили не один ребрендинг. Так, канал “Администрація Херсонской области” перед тим, як отримати сучасну назву і контент, був офіційним каналом першого окупаційного “органу влади”, сформованим з місцевих колаборантів – “Комитет спасения Херсонщины”.
Після створення у квітні 2022 року військово-цивільних адміністрацій, “комітетчики” перейменували свій канал на “ВГА Херсонской области”. Восени, коли Володимир Сальдо перебував у російській лікарні, канал отримав сучасну назву.
Перевірити його метрики наразі неможливо, адже російський ресурс, який дозволяє це робити, повідомляє, що заблокував канал за порушення правил.
Контент каналу типовий – це офіційні повідомлення, заяви Володимира Сальдо, рідше Кирила Стремоусова. Інколи це репости з каналів керівників окупаційних адміністрацій Херсонщини.
Канали інших “адміністрацій” майже нічим не відрізняються. Ті самі заяви, розпорядження та інші несправжні документи несправжньої влади.
Персональні канали дозволено мати тільки вищому керівництву окупаційної адміністрації.
Він є у Володимира Сальдо і його заступників: Кирила Стремоусова та Катерини Губарєвої. Після блокування ютуб-каналу помічника місцевого гауляйтера Кирила Стремоусова Сергія Мороза, той завів свій канал у телеграмі, але контент та аудиторія там специфічні.
Пропагандистські канали
Сказати точно, скільки телеграм-каналів створили росіяни для роботи в інформаційному полі тимчасово окупованої Херсонщини, дуже важко. Бо навіть під час підготовки цього матеріалу ми знайшли створені буквально днями ресурси, про які раніше не чули.
Щоб проаналізувати це явище, ми обрали з десяток, на нашу думку, основних рупорів ворожої пропаганди.
Їх обʼєднує кілька характерних ознак:
- час створення – напередодні або відразу після вторгнення Росії 24 лютого 2022 року;
- аудиторія – більша частина “читачів” – боти;
- взаємодоповнюваність – якщо завтра один або десять з них зникнуть, ніхто і не помітить;
- брехня – кожен з них поширює стандартний набір вигадок і маніпуляцій, вигідний Росії.
Розглянемо деякі з них.
Канал “Главное в Херсоне” створено через два тижні після захоплення росіянами Херсона – 14 березня 2022 року.
Активних читачів там лише 19%. Понад 60% переходів із зовнішніх джерел припадає на Росію та Німеччину, і тільки 14,8% – на Україну.
Зростання підписників на каналі відбулося, наче за розкладом, у три етапи: наприкінці квітня, липня і жовтня. І щоразу буквально за кілька днів аудиторія каналу зростала на 20–40 тисяч підписників.
Найчастіше цей канал цитують канали “Главное в Геническе”, “Главное в Чернобаевке”, “Главное в Мелитополе” і подібні. Судячи з постів цих каналів, їх ведуть немісцеві люди й централізовано. Наприклад, автори плутають лівий та правий береги Дніпра та часто використовують офіційні назви районів Херсона “Суворовський” та “Дніпровський”, тоді як херсонці зазвичай використовують мікротопоніми та назви мікрорайонів. Навряд би місцева людина писала про вибух у Дніпровському районі замість вибуху “на ХБК”.
З російських телеграм-каналів найчастіше тут роблять перепости з “Темы. Главное (ГлавМедиа)”. Це новинний агрегатор, який, імовірно, має стосунок до рекламної компанії з Краснодара.
Канал “На самом деле в Херсоне” створили 2 квітня, підключили до статистики 18 квітня і там уже було 25 тисяч підписників. Наразі їх 26 тисяч. Зростання там теж відбувалося хвилями. Зараз на каналі спостерігається масова відписка: за три дні мінус 4 тисячі підписників. Зазвичай таке стається через блокування сервісом ботів, якими канали накручують статистику.
Канал, як правило, репостить офіційні сторінки окупаційних адміністрацій Херсонщини, канал “Новости Херсонщины” та пропагандиста Юрія Подоляки. Канал “На самом деле в Херсоне” цитують переважно маловідомі канали на кшталт “Новости Берислава”, але трапляються репости від того ж Подоляки та навіть топового пропагандистського ресурсу “Украина.ру”.
До речі, схожий за назвою канал “Херсон.ру” чи не єдиний з усіх проаналізованих, який має в сервісі статистики tgstat.ru позначку про реального власника. І це один з небагатьох каналів, який має справжніх читачів.
Цікаво, що цей канал створили 20 лютого 2022 року, за декілька днів до повномасштабного вторгнення. Перший пост на каналі зʼявився о 14:50 24 лютого. До вечора там зібралося декілька постів з фото та відео розбитої української техніки. Зазвичай це були репости або публікація чужого контенту. Тільки через два дні на каналі почали зʼявлятися авторські пости й стало зрозуміло, що він починає активну роботу.
Тут трохи більш ніж 20 тисяч підписників, з яких 59% читають канал.
Автори цього ресурсу станом на квітень-травень перебували не в Херсоні. Це стало зрозуміло, коли росіяни на декілька днів повністю відімкнули в Херсонській області інтернет та мобільний звʼязок. Цей канал, на відміну від інших, продовжував працювати.
Одночасно з цим каналом, 20 лютого, зʼявився канал “Херсонская народная республика”. Судячи з постійних репостів, ці два канали близькі один до одного. Але на каналі “ХНР” є явна спроба накрутити підписників за допомогою ботів.
На графіку чітко видно, що сталося це в період, коли на Херсонщині не було інтернету. Відписалися ці боти так само швидко, як і підписалися. В статистиці сайту досі світиться, що його читають 110% підписників. У момент “стрибка” таких було понад 500%, і зараз статистика вирівнюється, а від каналу поступово відписуються люди.
З топових пропагандистів, які посилалися на цей канал, можна відмітити Захара Прилєпіна, який 13 разів робив звідти репости.
Для розуміння ситуації з пропагандистськими телеграм-каналами Херсонщини пропонуємо ознайомитися з інфографікою.
На ній чітко видно, що більшість каналів транслюють один одного, і це тільки ми врахували ті пости, які були зроблені через кнопку “поділитися”, а не скопійовані й опубліковані як авторський контент.
Загалом виходить, що більшість контенту проросійських телеграм-каналів, націлених на херсонську аудиторію, – це репости офіційних каналів та російських пропагандистських медіа. Авторського контенту в таких каналах не більш ніж 10–15%, що не заважає їм ставати чи не єдиним джерелом пліток, фейкових новин та повідомлень у численних чатах та на сторінках в інших соцмережах і месенджерах. І, найімовірніше, саме з такою метою цю армію телеграм-каналів росіяни й створювали.
Хто автори каналів?
Більшість російських пропагандистських каналів є анонімними. Це дуже зручно для пропагандистів та не особливо турбує читачів. Але кількох авторів нам усе ж таки вдалося знайти.
По-перше, відомо, що мережу офіційних телеграм-каналів окупаційних органів влади веде цілий авторський колектив, до якого входить колишній вантажник, експрессекретар окупаційної адміністрації Херсонської області, а нині помічник Кирила Стремоусова Сергій Мороз. За нашими даними, він не керує цією групою, а радше координує діяльність декількох каналів. Зокрема, і канал самого Стремоусова.
А рядовими виконавцями є посадовці, які пішли працювати в ці адміністрації. Так, за даними СБУ, телеграм-канал “Чорнобаївської ВЦА” веде Ірина Єременко.
Це колишня журналістка-фрилансерка, яку взяли на роботу в окупаційну адміністрацію селища.
Телеграм-канал “Херсонский вестник” ведуть Олена та Геннадій Шелестенко, які вели однойменну групу у фейсбуку ще до вторгнення Росії та не приховували проросійських поглядів.
Канал “Новости Херсонщины” веде цілий авторський колектив, який дотримується принципів анонімності, але один з авторів нам відомий – це Віктор Марченко. Деанонімізація відбулася під час проведення так званої “медіа школи”.
До вторгнення Росії цей канал, як і однойменний сайт, перебували в сплячому режимі. Сайт наповнювався роботами, які збирали новини з херсонських сайтів через парсинг, а телеграм-канал зі 120 підписниками майже не оновлювався. Зараз там 11 тисяч читачів.
Серед авторів є і зовсім екзотичні персонажі. Влітку слідчі СБУ в Івано-Франківській області затримали 21-річного місцевого мешканця, який адміністрував канал “Херсонская Республика” в телеграмі.
Слідчі СБУ встановили, що він створив канал у квітні, після початку повномасштабного вторгнення. Дописи розміщував як власний контент, без репостів, що створювало ефект “новин з перших рук”. Основними “ньюзмейкерами” та спікерами каналу були гауляйтер Херсонщини Володимир Сальдо та його заступник Кирило Стремоусов.
31 жовтня СБУ завершила досудове розслідування. Молодику загрожує до 10 років позбавлення волі.
Як ми писали раніше, частина авторів цих каналів – росіяни, які плутають поняття, топоніми, роблять фактологічні помилки та не до кінця розбираються в реаліях окупованої Херсонщини. Але продовжують щоденну працю для дезінформації, обману та розпалення ворожнечі.
Ключові наративи
Мережа російських телеграм-каналів у Херсонській області покликана оперативно висвітлювати ситуацію в окупованих районах, а також подавати основні новини, що стосуються військових дій і цивільного життя. Вони публікують заяви українських і російських топпосадовців.
Ця інформація огорнута шаром пропагандистських термінів і штампів, які виправдовують вторгнення Росії в Україну, дискредитують Збройні Сили України, всіляко примножують успіхи російських військових та зневажають міжнародних партнерів, які підтримують Україну. Усі російські телеграм-канали на Херсонщині підживлюють альтернативну реальність, у яку занурилась Росія.
Один із ключових наративів російської пропаганди, який активно просувався до великої війни й продовжує культивуватися зараз, – “українці і росіяни – один народ”. Поряд з цим окупанти підкреслюють, що “Херсон – русский город”.
Окупанти розвісили білборди з такими гаслами в кількох містах області, а представники окупаційної адміністрації часто наголошують на цих тезах, наче намагаються себе в цьому переконати. Вони знімають відео, на яких розповідають свою версію історії Херсона, розвішують портрети з цитатами російських поетів та іншими ідеологічними матеріалами.
Постійно прив’язуючись до минулого, росіяни намагаються пояснити свої претензії на захоплені території незалежної, суверенної держави, чиї кордони визнані міжнародною спільнотою.
Наприкінці жовтня окупанти викрали з Херсона пам’ятники Федору Ушакову, Олександру Суворову, Григорію Потьомкіну, Василю Маргелову. Пояснюють вони такий вчинок знов-таки через прив’язування до своєї сучасної ідеології, в яку вписується і імперський, і радянський спадок. Росіяни відкрито вчиняють злочини на окупованих територіях, водночас намагаються переконати світ у тому, що насправді вони рятують свою культурну спадщину.
У цьому контексті можна говорити й про “евакуацію” мешканців Херсона на лівий берег Дніпра, яку окупаційна адміністрація проводить з 19–20 жовтня. Такі дії вони обґрунтовують збереженням життя мирних, але “своїх” мешканців. Громадян, які залишаються в Херсоні, пропагандистські пабліки називають “ждунами”, які чекають на повернення ЗСУ та української влади.
Ілюзія мирного життя і “Россия здесь навсегда” (але це неточно)
Ще один наратив, який полюбляли повторювати окупанти на захоплених землях Херсонщини, – “Россия здесь навсегда”. Так вони намагалися пригнітити моральний стан українців, які залишилися в окупації, посіяти серед них зневіру і розпач.
Під час зустрічі з людьми й у медіа росіяни та ідейні колаборанти часто додавали думку про те, що “Україна вас кинула”. Мовляв, українська влада втекла, а от Росія прийшла наводити порядок.
Це підкріплювалося наративом про мирне і спокійне життя на Херсонщині, яка “повертається” під захист Росії. Підготовка до запуску освітнього процесу, роздавання продуктових наборів, сюжети про видавання російських паспортів, новини про створення різних асоціацій, союзів і, звичайно ж, про роботу окупаційних органів влади, які “піклуються” про звичайних громадян. У Херсоні організовували концерти російських діячів, імітували відкриття театру, спортивних заходів. Окупанти з усіх сил намагалися переконати людей, що нічого поганого не відбувається, а всі труднощі тимчасові, треба лише трохи потерпіти.
Фразою про те, що “Россия здесь навсегда”, окупанти наповнювали свій інформаційний простір і під час фейкового референдуму. Загалом цій темі вони присвятили сотні публікацій у місцевих каналах. Звісно, вони мали лише компліментарний і схвальний настрій, окупанти давали коментарі людей, які виголошували заготовлені фрази про підтримку Росії.
Однак успішні дії ЗСУ, руху опору та всіх сил оборони України постійно тримали окупантів у тонусі. Російські медіа намагалися заперечувати будь-які вдалі атаки на інфраструктурні об’єкти, які загарбники активно використовували у своїх цілях, а також приховували втрати після ударів ЗСУ по складах з боєприпасами та живій силі в Херсоні, Новій Каховці, Каховці, Чорнобаївці та багатьох інших населених пунктах.
Заступник голови окупаційної адміністрації Херсонської області Кирило Стремоусов, який є однією з найпомітніших медійних персон російських каналів на півдні України, неодноразово заперечував контрнаступальні дії ЗСУ на Херсонщині.
Якщо ж порахувати цифри втрат українських військових, які озвучує Стремоусов, то вийде, що тільки на півдні окупанти вбили щонайменше 9800 бійців ЗСУ. І це лише під час однієї наступальної операції. Фантастика? Ні, у світі російської пропаганди можливо все.
Однак уже незабаром об’єктивну реальність змушені були визнати й окупанти. Після проблем з підтримкою своїх військ на правому березі Дніпра в результаті ракетних ударів ЗСУ по основних переправах росіяни почали масово вивозити свою адміністрацію на лівий берег. Разом з колаборантами й російськими кураторами туди забрали майно з лікарень і діагностичних центрів, вивезли карети швидкої допомоги, пожежні автівки, оргтехніку з офісів українських органів влади та інших організацій.
Як розвиватимуться події на фронті, ми побачимо в найближчій перспективі. Однак на тлі втечі окупаційної влади з Херсона наратив “Россия здесь навсегда” має максимально невпевнений і курйозний вигляд. Знов-таки – завдяки діям Збройних Сил України, які у вересні й жовтні звільнили кілька десятків населених пунктів на півночі Херсонщини та змусили росіян відступати.
Дискредитація ЗСУ
Ще один стійкий наратив російської пропаганди – дискредитація Збройних Сил України. Це класичний наратив країни, що воює, який полягає в приниженні та дегуманізації військовослужбовців армії противника. Тільки в росіян він має свої особливості: переважна більшість усіх історій про “звірства нацистів” – вигадки або маніпуляції.
У російських телеграм-каналах про українських військових розповідають у кількох стилях. Перший: бійці ЗСУ – це карателі, які вбивають мирне населення, страчують побратимів, розстрілюють колони з цивільними. Другий – це слабкі, смішні, ні на що не здатні вояки, які займаються пияцтвом і дезертирством.
“Грабят тела убитых: французские журналисты провели шокирующее расследование о бойцах ВСУ”, “ВСУ целились в жилые кварталы в центре города”, “Нацисты из ВСУ уничтожили Центр гуманитарной помощи в Новой Каховке”. Такі заголовки ми часто зустрічаємо російських інформаційних ресурсах. Вони стверджують, що саме Україна вбила військовополонених в Оленівці, а ЗСУ розстрілює евакуаційні колони, навмисно вбиває цивільних.
Перекладати відповідальність на українців за воєнні злочини російської армії – одне з основних завдань російських пропагандистів. Їм байдуже на факти. Головне – створити низку маніпулятивних версій, які часто суперечать одна одній, розмити реальність, вимкнути в аудиторії критичне мислення або, навпаки, зробити так, щоб люди перестали вірити і російським, і українським медіа. Як люблять говорити в Росії, “всей правды мы все равно не узнаем”.
На міжнародну аудиторію такий підхід теж працює. Він посилює вигідну Росії думку, що в цій війні винні не тільки вони, а й Україна та країни Заходу, які не залишили агресору іншого вибору.
Крім того, російські телеграм-канали поширюють антимобілізаційні настрої в різних формах. Зокрема, нагнітають паніку на тлі роздавання повісток.
Звісно, це далеко не всі наративи та інформаційно-психологічні операції, в яких беруть участь телеграм-бійці російської пропаганди. Щодня вони генерують гігабайти контенту, щоб зманіпулювати на чутливих темах і змусити інших прийняти їхню реальність. Де чорне називають білим, загарбницьку війну – звільненням, а тисячі жертв серед цивільного населення України – денацифікацією і підтримкою Донбасу.
Сергій Нікітенко, Іван Антипенко
Help us be even more cool!
