SLAPP (Strategic Lawsuits Against Public Participation – стратегічні позови проти участі громадськості) – це судові позови, які формально мають вигляд спроб захисту честі, гідності або ділової репутації, персональних даних, авторських чи інших прав особи, але фактично є інструментом тиску. Такі позови використовуються не для пошуку справедливості, а для того, щоб виснажити журналіста чи активіста фінансово та психологічно.

Ознаки SLAPP

Ключова ознака SLAPP не відновлення порушеного права, а наявність специфічної мети: залякати журналіста, виснажити редакцію судовими витратами й змусити замовкнути. Саме тому SLAPP особливо складно розпізнати на ранньому етапі, адже позов формально може відповідати нормам права, але за своєю суттю є зловживанням правом на судовий захист.

Серед типових ознак SLAPP: 

  • позов подано після публікації матеріалу суспільного інтересу (розслідування, критика посадовця, викриття корупційних схем); 
  • сума позовних вимог є явно непропорційною до характеру публікації; 
  • відсутня реальна перспектива виграшу справи; 
  • відповідачем є журналіст або редакція, а не, наприклад, орган державної влади як первинне джерело інформації; 
  • провадження супроводжується арештом рахунків або іншими забезпечувальними заходами ще до розгляду справи по суті.

Як це працює на практиці: приклади з українського медіапростору

Українські журналісти стикалися зі SLAPP задовго до того, як ця абревіатура набула широкого вжитку в медіаспільноті. Частина цих справ тривала роками, поглинаючи ресурси редакцій і змушуючи журналістів витрачати сили на судові засідання замість репортажів.

Одним з найрезонансніших прикладів стала справа проти команди Bihus.Info та їхнього розслідування щодо тоді ще заступника голови СБУ Олександра Семочка. Розслідування, опубліковане 2019 року, містило перевірені дані про майно та зв’язки посадовця. Проте суди зобов’язали журналістів спростувати окремі твердження, а рахунки редакції були заарештовані. Справа тривала шість років і завершилася на користь Bihus.Info лише у 2025 році. Цей кейс наочно демонструє: навіть остаточний виграш у SLAPP-справі не означає відсутності шкоди, що полягає в численних судових витратах, арешті рахунків і психологічному тиску.

Ще одним прикладом є ситуація навколо журналіста Радіо Свобода та програми “Схеми”:  після публікації розслідування про майновий стан і громадянство колишньої судді Людмили Арестової до суду був поданий позов проти редакції й журналіста особисто. Водночас матеріал базувався на публічно доступних даних і стосувався особи, пов’язаної з відправленням правосуддя, тобто публічної особи.

Сумнозвісні “позови Портнова”, судові справи проти Олени Мудрої, численні процеси проти журналістів Слідства.Інфо, справи Гладковських тощо – усі ці випадки ріднить одна логіка: позов або погроза судом використовувалися не для того, щоб захистити репутацію, якій було реально завдано шкоди, а для того, щоб зупинити поширення суспільно значущої інформації або покарати редакцію за її оприлюднення. Саме тому ідентифікація таких позовів на ранній стадії та наявність правових механізмів їхнього відхилення є принципово важливими.

ІМІ фіксує судові позови проти медіа як окрему категорію порушень свободи слова в щомісячному Барометрі свободи слова. Такі випадки трапляються по всіх регіонах країни й нерідко зачіпають саме регіональні редакції, які не мають ані юридичної підтримки великих видань, ані публічного розголосу, достатнього для відсічі недобросовісним позивачам.

Чому SLAPP-позови є системною загрозою для свободи слова

Найбільшу небезпеку становлять не так самі судові справи, у яких журналісти мають реальні шанси перемогти, як самоцензура та страх судової тяганини, яку SLAPP породжує системно. Редакція, яка знає, що кожне розслідування може обернутися позовом на мільйон гривень і арештом рахунків, мимоволі починає уникати ризикованих тем або боїться відстоювати свій матеріал та власних журналістів. Саме в цьому і полягає логіка SLAPP: не обов’язково виграти в суді – досить зробити журналістику надто дорогою, ризикованою та вибірковою.

Навіть коли позивач програє або справу закривають, журналісти зазнають надмірних фінансових витрат. Це може призводити до закриття редакцій або накладення арештів на майно та рахунки журналістів-авторів.

Міжнародний контекст і зобов’язання України

Проблема SLAPP не є суто українською. У країнах ЄС SLAPP-позови набули масовості: за даними Коаліції CASE, у Європі за 2010–2023 роки зафіксовано 1049 випадків судового терору.

Вбивство мальтійської журналістки Дафни Каруани Галіції, яка була відповідачкою в 48 справах про захист честі, гідності, спонукало ЄС розробити рамковий документ: Директиву (ЄС) 2024/1069 від 11 квітня 2024 року про захист осіб, які беруть участь у громадській діяльності, від явно безпідставних позовів або зловживань судовими процесами. Директива встановила загальноєвропейські стандарти протидії SLAPP, які держави-члени зобов’язані імплементувати в національне законодавство.

Для України, яка перебуває на шляху євроінтеграції, погодження законодавства з цими стандартами є не лише рекомендацією, а й зобов’язанням. За планом, до 2027 року Україна має ввести анти-SLAPP-законодавство.

Законопроєкт і публічні консультації

Комітет Верховної Ради з питань свободи слова продовжує розроблення законопроєкту, покликаного захистити журналістів і медіа від SLAPP-позовів. 25 червня з ініціативи комітету була створена спеціальна робоча група з напрацювання ефективних механізмів протидії стратегічним позовам проти участі громадськості. До її складу ввійшли понад 25 учасниць та учасників – народні депутати, юристи, медіаексперти, представники державних органів. Інститут масової інформації також долучився до робочої групи та розроблення пакета законодавства щодо протидії SLAPP-позовам.

Серед пропонованих механізмів – запровадження інституту раннього відхилення позовів: суд отримує право відхиляти необґрунтовані позови на ранній стадії. Якщо справу закрито як SLAPP, вона отримує статус res judicata, тобто позивач більше не зможе подати ідентичний позов знову, сподіваючись на іншого суддю.

Нині комітет оголосив публічні консультації щодо цього законопроєкту. Ознайомитися з деталями та взяти участь у консультаціях можна за посиланням.

Ми закликаємо журналістів, редакторів, власників медіа, юристів у сфері медіаправа та всіх небайдужих долучитися до публічних консультацій. Ваш практичний досвід, зауваження та пропозиції безпосередньо впливають на якість майбутнього закону. Зміни, які здатні захистити вільне слово в Україні, починаються з того, що кожен з нас бере участь у їхньому творенні.