Росія та її заручники. Чого навчив журналістів збитий Іл-76

Read this article in English

Чи брехала раніше Росія? Нумо пригадаймо. Візьмімо кілька прикладів за останні десять років російсько-української війни. Скажімо, збиття над окупованим Донбасом у липні 2014 року літака рейсу MH17, під час якого загинуло 298 людей. Росіяни звинувачували в цьому Україну. Хоча через роки нідерландський суд встановив, що ракета була випущена з території, непідконтрольної Україні.

Або ж масове вбивство українських військовополонених в Оленівці в липні 2022 року – ракета знищила частину колонії, де росіяни утримували захисників Маріуполя. Тоді загинуло понад 50 військових. Росіяни негайно заявили, що це була ракета HIMARS – системи, що саме з’явилася на озброєнні української армії. Згодом в ООН повідомили, що це був точно не HIMARS. Здається, не треба пояснювати, що й не українська ракета взагалі.

Тож так, Росія брехала. 

Чи знають про це західні медіа? Авжеж. Проте далі вперто транслюють російські заяви, у кращому разі прикриваючи їх фіговим (наголос на ваш смак) листочком “Russia claims” і “cannot yet verify”.

Падіння Іл-76 та стандартів західних медій

Свіжий приклад: 24 січня, близько 10:00 за київським часом, біля російського Бєлгорода, не надто далеко від українського кордону, падає транспортний літак Іл-76.

Близько 11:00 в українські соцмережі потрапляє відео очевидців: літак врізається в землю і вибухає.

Відео з телеграм-каналу war_monitor

Видання “Українська правда” і “РБК-Україна” швидко публікують новини з посиланням на власні джерела, що літак збила українська армія, тому що він перевозив ракети для ЗРК С-300 (напередодні російська армія жорстоко обстрілювала сусідній з Бєлгородом Харків).

Миттєво виникає інформація невідомого походження, що на борту було 63 людини й усі вони загинули. Майже одразу 63 людини трансформуються в 65 українських військовополонених, яких Росія нібито везла цим літаком на обмін. І їх усіх “убила українська ракета”.

УП і РБК редагують новини про причетність України до збиття: мовляв, інші джерела цього не підтверджують. Головна редакторка УП Севгіль Мусаєва в коментарі “Детектору медіа” пояснила, що спочатку інформацію про збиття літака силами оборони вони отримали з Генштабу. Пізніше джерела з Головного управління розвідки не змогли цього підтвердити. Тому редакція вирішила відредагувати заголовок новини.

Не дуже щиро було б звинувачувати українські медіа в тому, що вони не перевіряють інформації з джерел у власній армії, коли ця армія захищає нашу фізичну безпеку. 

Розчаруванням дня стали всесвітньо відомі англомовні новинні сайти, які поставили російські заяви про 65 убитих військовополонених без жодної верифікації.

Ось такий вигляд мала перша сторінка гуглу опівдні 24 січня.

Скриншоти ІМІ

Герої дня: 

• Associated Press (Russia says a transport plane has crashed and that 65 Ukrainian POWs were on board)
• The Guardian (Russian plane carrying 65 Ukrainian PoWs has crashed, Moscow says)
• France 24 (Plane carrying 65 Ukrainian POWs crashes in Belgorod border region, Russia says)
• ABC News (Russia says a transport plane has crashed and that 65 Ukrainian POWs were on board)
• Australian Broadcasting Corporation (Russian transport plane crashes near Ukraine with 65 Ukrainian POWs on board)
• US News (Russian Transport Plane Crashes Near Ukraine With 65 Ukrainian POWs on Board)
• Sky News (Russian military transport plane crashes with '65 Ukrainian PoWs onboard')
• BBC (Russian plane carrying 65 Ukrainian PoWs has crashed, Moscow says)
• Reuters (Russian plane crashes with Ukrainian POWs on board - RIA cites defence ministry)

Це лише ті новини, що були найвище у видаванні. 

Короткий переказ цих публікацій: “Росія заявила, що на борту збитого літака були українські військовополонені, а Україна збила його західною зброєю. Доказів вони не надають, Україна ситуацію не коментує, а ми не можемо нічого перевірити”.

Проте це не завадило винести неперевірену і потенційно неправдиву інформацію в заголовки цих самих новин.

Якщо перейдете за посиланнями, то побачите, що деякі заголовки або й цілі новини змінилися, пом’якшилися. Так буває, коли редакціям байдуже до перевірки інформації з джерел, що багато разів себе дискредитували.

Що ж тим часом Росія?

Кремлівська пропаганда осідлала цей наратив і погнала його всіма каналами. Улюблена картинка проросійських телеграмів – скриншоти з “Української правди” та РБК-Україна, які, на думку пропагандистки Ольги Скабєєвої, доводять, що “українці збили своїх”.

Скриншоти ІМІ

У її колеги Маргарити Симоньян усе дуже лаконічно. По одинадцятій вона написала, що літак та екіпаж – російські, полонені – українці, збила літак теж Україна. Після 14:00 опублікувала нібито списки 65 полонених, які були на борту. 

Скриншот ІМІ з телеграм-каналу Маргарити Симоньян

Поки Симоньян зберігала інформаційну тишу, Скабєєва оперативно розносила заяву спікера російської думи В’ячеслава Володіна такого змісту:

“Підготуймо звернення до Конгресу США та Бундестагу Німеччини, щоб депутати прозріли, кого вони фінансують. Це нацистський режим, вигодований Байденом, Шольцом, Макроном. Своїх солдатів розстріляли в повітрі, своїх”.

Також пропагандистка поширювала заяву заступника голови радбезу РФ Дмитра Медвєдєва: “Історія зі знищенням літака Іл-76 – результат внутрішньополітичної боротьби неонацистських еліт у Києві” (раніше ми вже з’ясували, що тема розбрату всередині української влади, зокрема конфлікт між президентом Зеленським і головнокомандувачем Залужним, – одна з ключових тем російської пропаганди останніх місяців).

Водночас Скабєєва раділа вищезгаданим публікаціям у західних медіа, які зробили росіянам велику послугу.

Скриншот ІМІ

Усе перелічене в різних комбінаціях заполонило телеграм, твіттер (той, що Х) та інші соцмережі. Покотилась інформаційна кампанія з рознесення наративів “ось вам і західна зброя” та “обмінів більше не буде”.

Щось тут не сходиться

1. Лише ввечері росіяни опублікували те, що могло б бути справжнім доказом їхніх звинувачень: фото і відео з місця падіння літака. Не показуватимемо цих медіафайлів з етичних міркувань, проте на них не видно фрагментів тіл десятків людей, лише кілька заблюрених червоних плям. Що заважало росіянам підкріпити свою позицію фото- і відеоаргументами в перші ж години після авіакатастрофи – запитання риторичне.
2. Згідно з російськими заявами, на борту було шестеро членів екіпажу та троє супровідників. Загибель щонайменше трьох з них підтвердили їхні родичі, з’ясувало Радіо Свобода. Цікаво, що списки українців пропагандисти виклали майже одразу, а побиватися за екіпажем почали ближче до вечора – такі от пріоритети.
3. Місце аварії одразу оточили й нікого туди не пускали. Російський телеграм-канал “База” писав, що уламки літака розкидані на 5 км, а тіла – за 2 км від місця падіння. Як так сталося, якщо літак вибухнув не в повітрі, а під час удару об землю (див. відео на початку тексту)?
4. Також росіяни заявили, що слідом летів ще один Іл-76 із 80 людьми на обмін, але розвернувся. Обмін мав бути у форматі 192 на 192. Проте заявлено тільки про 145 військових (65+80). Де решта – невідомо, і Росія це не пояснює.
5. Аркуш з іменами полонених називається “Список 65 украинских военнопленных, НАХОДИВШИХСЯ на борту Ил-76”. У минулому часі. Тут хочеться запитати, чому список створили після збиття літака, а не до того, як посадили туди людей, яких нібито везли на обмін.
6. На аркуші знайшлось ім’я військового зі списку обміну, що відбувся ще 3 січня, – Максим Коноваленко. Росія каже, що тоді його не обміняли, тому везли на обмін зараз. Достеменно невідомо, чи був він обміняний 3 січня.
7. Військовий Максим Колесников, який повернувся з полону в лютому 2023 року і чиє фото з яблуком вразило цілий світ, не вірить, що 65 українських військових могли перевозити в супроводі лише трьох людей. Адже їхню групу з 50 людей супроводжувало двадцятеро.

Скриншот ІМІ

А що Україна?

Україна мовчала. Саме тому не змогла врівноважити російську повінь, яка затопила англомовний інформаційний простір. 

Пообіді представник Головного управління розвідки Андрій Юсов у коментарі Радіо Свобода повідомив, що 24 січня справді мав відбутися обмін полоненими між Росією та Україною. Проте невідомо, чи могли українські військові перебувати в літаку Іл-76.

Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими тим часом закликав не поширювати неперевірених даних щодо падіння Іл-76, поки всю необхідну інформацію збирають та аналізують. 

Надвечір Генштаб зробив заяву, з якої мало що зрозуміло, окрім того, що Збройні сили й далі нищитимуть усе, що тероризує Україну, зокрема з боку Бєлгорода.

Головне управління розвідки ЗСУ написало в телеграмі, що “українську сторону не було поставлено до відома про необхідність забезпечення безпеки повітряного простору в районі міста Бєлгород у визначений період часу, як неодноразово робилось в минулому”. Теж не дуже конкретно. 

Неможливо чітко прокоментувати те, про що нічого не знаєш. Доступ до місця події та її учасників є тільки в Росії, а отже його немає в України та, найімовірніше, міжнародних організацій (їх так і не пустили в Оленівку). У Росії повна монополія на інформаційний привід, який вона сама й породила. Усі споживачі цієї інформації – заручники Росії.

Може, та сама українська заява, опублікована п’ятьма годинами раніше, трохи допомогла б. Але тільки трохи, адже чесність, помножена на нестачу інформації, ніколи не виграє в наглої брехні у світі, де брехуни – релевантне джерело інформації для авторитетних медіа.

Інститут масової інформації (ІМІ) — медійна громадська організація, яка працює з 1995 року. ІМІ відстоює права журналістів, аналізує медіасферу та висвітлює пов’язані з медіа події, протидіє пропаганді та дезінформації, забезпечує медіа засобами захисту для відряджень у зону бойових дій під час російсько-української війни починаючи з 2014 року. 

ІМІ робить єдиний в Україні моніторинг свободи слова та список якісних і відповідальних онлайн-медіа, документує медійні злочини Росії у війні проти України. ІМІ має представників у 20-ти регіонах України та мережу хабів “Медіабаза” для безперебійної підтримки журналістів. Серед партнерів ІМІ — “Репортери без кордонів” та Freedom House, організація входить до мережі Міжнародної організації із захисту свободи слова (IFEX).

Ганна Чабарай, медіаекспертка Інституту масової інформації