Росія перетворила річницю завершення Другої світової на пропаганду війни проти України
Москва, готуючись до ювілейного святкування так званого Дня побєди, спробувала перетворити 80-ту річницю завершення Другої світової війни на масштабну політичну виставу, присвячену внутрішній мобілізації та виправданню своєї агресії. На Красній площі – техніка, “ветерани” й “герої СВО”, у медіа – пафосні вірші та погрози на адресу Києва і країн Заходу. Кремль вдає, що пропонує “перемир’я”, водночас обіцяючи “не залишити каменя на камені” від столиці України. Ті, хто не приїхав на парад, автоматично зараховуються до списку “русофобів”. У такий спосіб “священна дата” вкотре стала інструментом пропаганди й спробою тримати гарну міну за поганої гри.
Свято, що колись символізувало завершення кривавого конфлікту, у виконанні російських пропагандистів перетворилося на парад ідеологічного наступу. Річниця завершення кривавої війни в Росії стала однією велетенською декорацією для сценарію, де роль “світового зла” тепер грає не гітлерівський режим, а сучасна Україна та її союзники.
Не парад, а виправдання: як Росія готувалася до 9 травня
Основна подія – військовий парад у Москві. Офіційно він присвячений перемозі 1945 року, але по суті це вже давно не про Другу світову. Це про те, як Кремль сьогодні бачить свою армію, своїх друзів і своїх ворогів. У параді візьмуть участь військові не лише з казарм, а й з окопів – ті, кого називають “учасниками СВО”, тобто війни проти України.
Водночас, як зазначають “Вести” в матеріалі “С кем Россия отметит День Победы”, на Красную площу запрошено “представників з усього світу”. Тобто з Китаю, Білорусі, Сербії, Словаччини, Венесуели та Уганди й кількох інших “дружніх країн”. Формується наочна картинка: “Захід нас зрадив – але решта світу з нами”. І неважливо, що ця “решта світу” – радше геополітична самотність, прикрита парадом. Усе це видається конкурсом: хто з іноземних гостей не боїться приїхати до столиці країни, яка щодня збиває дрони над своїми дахами.
Тобто справжнє значення цього параду не в кількості одиниць техніки чи гучності військового оркестру. Його значення – у трансляції впевненості: мовляв, усе під контролем, ми сильні, ми в оточенні союзників, і війна – це просто черговий етап нашої історичної місії.
“Известия” цитують помічника президента РФ Юрія Ушакова: “Мы ожидаем широкое международное присутствие. Приглашены лидеры дружественных стран, и многие уже подтвердили участие”.
Скриншот ІМІ із сайту “Известия”
Тобто Кремль натякає: ми не самі, світ нас підтримує. Присутність делегацій використовується для імітації зовнішньополітичної легітимності, навіть коли йдеться про автократії чи маргінальні держави.
У тому ж матеріалі йдеться, що на параді очікується “сильна військова складова”, зокрема новітні системи ППО та модернізована техніка, яка активно використовується в Україні. Фокус на техніці – це не лише “показ м’язів”, а й мова шантажу: дивіться, ми здатні воювати довго.
У Москві одночасно проходять сотні заходів у межах “Московской весны Победы”. Це марафон перемоги – без пауз і роздумів. Фестивалі, інсталяції, святкові виставки – усе спрямоване на створення паралельної реальності, де війна – це романтика, а перемога – частина сучасної ідентичності. Видання “Ведомости” називає це “рекордным числом мероприятий, охватывающих все округа столицы” – створюється ефект тотальності: не помітити це просто неможливо.
По російських регіонах – своя логіка святкувань. Там, де не долітає “бавовна”, плануються концерти, театралізовані колони реконструкторів і хода “Безсмертного полку”. Там, де ситуація “не дає”, – Севастополь, Бєлгород, Курськ – паради скасовують, але влаштовують “дворові” варіації з оркестрами під під’їздами та привітаннями вдаваних ветеранів, які в більшості своїй народилися після завершення Другої світової війни.
Скриншот ІМІ із сайту “Ведомости”
У Казані Росгвардія влаштувала парад біля будинку “ветерана”. У такий спосіб персоналізація пам’яті використовується для виправдання війни проти України як “справи предків”, коли “героїзм” проєктується на нинішніх російських військових. Як пише “Коммерсант”, “бойцы Росгвардии торжественно прошли вдоль двора с оркестром” – тобто відбулося відтворення фронту просто на подвір’ї в спальному районі.
У Сочі встановили 80-метровий “Щит Великой Победы”. Гігантоманія в дії. Візуальні символи на кшталт “щита” покликані зворушити уяву, але насправді працюють як інструмент мілітарної мобілізації – захистимося, як наші діди. Журналісти “Коммерсанта” описують щит як “центральный объект праздничного убранства города” – ще одне свідчення того, що перемога стає не просто темою, а всепоглинальним міфом.
Водночас російські пропагандистські ресурси ретельно уникають слів “загроза” чи “небезпека”. Натомість лунають звичні для російської пропаганди формулювання про “турботу про безпеку” та “обережність у складні часи”. А те, що ці “часи” тривають уже третій рік війни, лишається поза дужками.
Настанови для росіян: “якщо ми святкуємо, ми перемагаємо”
Для російських пропагандистських ресурсів 9 травня – це день, коли телевізор остаточно перемагає холодильник. Адже якщо на екрані ветерани, марші й прапори, отже на фронті все гаразд, і, взагалі, життя вдається.
Основний тон – урочисто-піднесений, іноді до абсурду. Тут і “священна перемога”, і “тріумф добра”, і “герої, що врятували людство”. Можна подумати, що йдеться не про 1945 рік, а про щось, що сталося минулого тижня. Та в цьому і є задум: минуле стає зручним інструментом для легалізації теперішнього. Якщо діди воювали з нацизмом, то й теперішні росіяни нібито воюють з чимось подібним. А отже, і критика, і сумніви – це зрада.
Усередині Росії перемога більше не є історичним фактом – вона стала ідеологічною валютою. Публікації в російських пропагандистських медіа створюють атмосферу “вічної перемоги” й водночас “вічної загрози”. Росію зображено як нащадка переможців, якому заздрять, якого бояться, який має “нести правду” у світ.
У публікації “Дело об убийцах народов” (“Российская газета”) міститься наратив про “нацистські методи” опонентів Росії.
“Методы уничтожения, которые использовались фашистами, сегодня вновь стали актуальными – на сей раз против России”, – пише авторка Наталья Козлова.
Ці ж мотиви повторюються в публікації “Кризисный эпицентр: Москва ждет от Киева четких действий по деэскалации конфликта” (“Известия”), де Україну показано як сторону, що “загрожує миру”, а Росію – як силу стримування.
“Москва демонстрирует выдержку, но готова к решительным действиям в случае продолжения провокаций”, – стверджує автор Міхаіл Салтиков.
Скриншот ІМІ із сайту “Известия”
У ще одному матеріалі “Известий” “Штурм Берлина” Дмітрій Болтенков беззастережно порівнює штурм Рейхстагу з теперішньою війною в Україні. Автор говорить про “решающую битву”, фактично натякаючи, що російська армія має повторити подвиг 1945 року. У тексті зазначено: “Как и в 1945-м, Россия не может отступить. Только победа – гарантия выживания”.
Ще один приклад – матеріал “Комсомольской правды” “За кем правда, тот и побеждает”, у якому розповідається, як онук воїна-прапороносця з Рейхстагу “сражается против нацистов на Украине”. Тут прямо поєднується історія перемоги 1945 року з війною проти сучасної України. У тексті авторстві Дмітрія Стєшина зазначено: “Дед шёл на Берлин – внук идёт на Авдеевку”.
Ця “наступність поколінь” не просто штамп, а цемент для з’єднання минулого з теперішнім, що має ствердити моральну правоту російських окупантів: нібито не важливо, кого і за що вони бомблять. Головне – “захищають Батьківщину”.
Скриншот ІМІ із сайту “Комсомольская правда”
Щоб посилити ефект, використовують сльозогінний емоційний репертуар: вірші до сліз та історії “прабабусь, які варили суп на фронті”. Усе це – для створення ілюзії загального піднесення, “Известия” присвятили цьому цілу добірку “Стихи к 9 мая – до слез”, з душевними зверненнями та мелодраматичними порадами, “как поздравить бабушку”.
Особливо активно російські пропагандисти експлуатують цифру 80 як доказ “великої історичної ваги моменту”. Це оформлено так, ніби ювілей перемоги – це майже друге пришестя. У російському інформаційному полі циркулює формула: “народ, що святкує 80 років перемоги, не може програти сьогодні”.
Ще один наполегливий меседж – монополія на перемогу в Другій світовій війні. Якщо Захід каже: “Ми теж перемогли” – це “спроба переписати історію”. Якщо Україна робить День пам’яті 8 травня – це “зрада дідів”.
Така риторика формує чітке уявлення: є “російська перемога”, є “чужі заздрісники”, а ще є “зовнішній тиск”, який хоче її відібрати. Внутрішній ефект – згуртування навколо образу “великої, але оточеної країни”.
Спікери та риторика: знову “нацизм” і “тероризм”
Святкування 9 травня в Росії – це цілий оркестр пропаганди, де звучить одразу кілька партій. Хтось співає про “непереможну армію”, хтось – про “історичну пам’ять”. На цьому тлі російська пропаганда розвиває тему зради. Так, у “Российской газете”, у статті “Запад пытается переписать историю Победы”, згадують і Європарламент, і НАТО, і “всю эту тусовку”, яка нібито намагається “придумать свою версию событий”.
Зрештою, стверджується наратив про роль Росії як головного носія правди. Російські посадовці та пропагандисти зробили цей день нагодою не згадати жертв Другої світової, а засвідчити своє “моральне право” на агресію. Кремлівська пропаганда активно експлуатує своє свято для дискредитації Заходу та демонізації України.
Владімір Путін – диригент святкового пафосу. Очікується, що він виступить на параді й скаже щось про “боротьбу з новими загрозами”, “наступників дідів” і “героїзм фронтовиків СВО”. За повідомленням РИА Новости, він також зустрінеться з військовими, які брали участь у війні проти України. Жест, який має водночас підкреслити його людяність і ще раз пов’язати війну проти України з Другою світовою, яку, він, звісно, називатиме Великою.
Скриншот ІМІ із сайту “Коммерсант”
Дмітрій Медведєв – офіційний “яструб” та хейт-спікер. Він не просто політик, а згусток ненависті, що транслюється навсібіч. Російські пропагандистські ресурси, серед яких “Московский комсомолец”, наввипередки цитували його допис у телеграм-каналі про “гарантії безпеки” на параді: “Если они ударят – никто не даст гарантий, что в Киеве настанет 10 мая”.
Тим часом “Коммерсант” поширив обурення Медведєва щодо заяв президента США Дональда Трампа про роль його країни в Другій світовій: “Америка крадет Победу, забыв, кто взял Берлин”.
Медведєв – офіційно той, хто каже вголос те, що інші ще соромляться написати.
Міністр оборони РФ Андрій Бєлоусов – технократ у пошуку. У “Комсомольской правде” з’явився обережний матеріал “Белоусов может вдохнуть новую жизнь в Минобороны”, де його призначення подають як “инновационное решение для эффективного управления оборонным сектором”. Вочевидь Бєлоусову ще належить знайти свою роль у ритуалі 9 травня.
Глава російського МЗС Сергій Лавров – нестримний фантазер. Його цитує сайт “Коммерсант”: “Почти вся Европа воюет против России”, – твердить Лавров, називаючи війну проти України “аналогом 1941 року”.
Це не гіпербола, а стратегічна риторика, яка покликана прирівняти НАТО до Гітлера. Замість розмежування між історичними реаліями й сучасністю – повне злиття.
Скриншот ІМІ із сайту “Ведомости”
Відлуння голосу Лаврова – речниця МЗС РФ Марія Захарова в коментарі “Российской газете” вкорте порівняла ЄС із Третім рейхом: “ЕС готовится к войне с Россией по примеру Третьего рейха”.
Водночас Україна в російських пропагандистських публікаціях постає виключно в образі агресора і нащадка нацизму. “Ведомости” цитують власника титулу “рот Путіна” речника Кремля Дмітрія Пєскова, який заявив: “Россия не могла не отреагировать на возрождение нацизма на Украине”. Ця фраза – ключ до всього офіційного кремлівського наративу: війна не вибір, а “реакція”. Не агресія, а “оборона”.
Своєю чергою посол і агент впливу в Латвії Михайло Ванін позбавляє українців ролі учасників антигітлерівської коаліції. У публікації “Комсомольской правды” “Посол Ванин: Не Украина победила нацизм, а нацизм победил Украину” український народ зображається як “пораженный идеологией врага”. У тексті стверджується: “Современная Украина унаследовала не победу, а предательство”.
У цій риториці немає місця для саморефлексії. Натомість присутнє постійне підживлення почуття вищості та образи. Навіть світська культурна риторика проникнута політикою: російська поетеса та сценаристка Юнна Моріц у “Комсомольской правде” стверджує: “Суть Победы России равна – быть Россией! Во все времена”.
Власне, так сформульовано кредо російської пропаганди: “бути Росією” – це перемагати, а отже мати право на агресію.
Антиукраїнський спектакль Кремля про “перемир’я”
Традиція підміни змісту формою – одна з улюблених у російській пропаганді. Тому не дивно, що тема перемир'я до 9 травня не про мир, а про маніпуляцію. У квітні російські пропагандистські ресурси почали розкручувати ідею, що Москва готова “в ім’я великого свята” припинити вогонь на кілька днів.
Путін виступив з ініціативою триденної паузи, назвавши це жестом “доброї волі”. У статті “Российской газеты” “Россия предложила перемирие – Киев отказал” ця ініціатива подається як символ моральної вищості Росії. Мовляв, ми – переможці, ми ж і милосердні.
Скриншот ІМІ із сайту “Ведомости”
Тим часом окремі матеріали обігрують ідею “отказа Украины от перемирия”. Так, “Известия” пишуть, що президент Володимир Зеленський не просто “отбросил мир”, а й “фактически пригрозил” гостям параду. Такі публікації, як-от у матеріалі “Московского комсомольца” “Киев не дал гарантий безопасности лидерам на 9 мая” або в статті “Ведомостей” “Киев отверг краткосрочное перемирие и пригрозил гостям парада 9 мая”, Україну звинувачують у “загрозі світовому порядку”.
Ті ж “Ведомости” в заголовку прямо пишуть: “Захарова назвала слова Зеленского угрозой террориста международного масштаба”. Далі йдеться про “теракти в прямом эфире”, які нібито готує українська влада. Той же сайт процитував Медведєва, який звинуватив Володимира Зеленського в “словесной провокации” й порівняв його з “террористами”. Тут і публікація “Песков заявил об отсутствии ответа Киева на инициативу Путина” представляє українську дипломатію як деструктивну.
Крім того, на сторінках “Российской газеты” Захарова звинуватила президента України Володимира Зеленського в “издевательстве над ветеранами ВОВ” і оголосила його “террористом международного масштаба”, а Пєсков говорив про “украинские удары во время перемирия”. Тим часом у “Коммерсанте” з’явилася стаття під заголовком “Песков: Украина настроена на продолжение войны”.
Скриншот ІМІ із сайту “Коммерсант”
Так наратив будується на інверсії: війна Росії – це мирна ініціатива, оборона України – це агресія. Ця гра в “миротворця” має кілька функцій: показати Росію як “єдино миролюбну сторону”, очорнити Україну, яка навіть у “священні дні” мріє про диверсії, та легітимізувати подальшу ескалацію.
Отже, російська пропагандистська конструкція “День победы” – це не про кінець війни, а про індульгенцію майбутніх злочинів. Основна мета – не згадати трагедію, а зробити її звичною та бажаною, перефарбувати у свято. Замість спогадів про жахи Другої світової – парад як вітрина нової війни. Замість ушанування загиблих – героїзація окупантів. Замість “ніколи знову” – “можем повторить”. Тобто цей ритуал “переможців” остаточно перетворився на багаторівневу пропагандистську операцію, покликану легітимізувати агресію Росії.
Help us be even more cool!
