Російська пропаганда на тему українських дітей: експлуатація та страх відповідальності
Державні медіа Росії регулярно використовують тему українських дітей з метою пропаганди. Однак від початку повномасштабного вторгнення цілі та способи подібної експлуатації змінилися, зокрема, завдяки суттєвому прогресу в питанні притягнення росіян до відповідальності за злочини проти молодих українців. Задокументовані наративи пропаганди можуть використовуватися не лише в процесі доведення злочинів росіян, але й у пошуку способів міжнародного тиску на РФ та подолання наслідків її злочинних дій.
Рік тому, 3 травня 2023 року, Організація з безпеки і співробітництва в Європі оприлюднила звіт про порушення та недотримання міжнародного гуманітарного права та права прав людини, воєнні злочини та злочини проти людяності, пов’язані з насильницьким переміщенням та/або депортацією українських дітей до Російської Федерації.
Місія експертів, яка готувала цей звіт, зазначає, що обидві сторони конфлікту визнають факт здійснення Росією переміщення українських дітей як усередині тимчасово окупованих територій, так і на територію РФ. Загалом експерти вирізнили три основні виправдання переміщення дітей, які були заявлені російською стороною:
- евакуація з питань безпеки;
- переміщення з метою всиновлення або опіки;
- тимчасове перебування в так званих таборах відпочинку.
Місія дійшла висновку, що евакуація дітей лише в деяких випадках відповідає обов’язкам Росії за міжнародним гуманітарним правом, оскільки здебільшого переміщення дітей супроводжувалося невиправданим тривалим перебуванням у місцях, куди їх вивозили, необґрунтованими логістичними перешкодами в процесі возз’єднання цих дітей із сім’ями, відсутністю способів відстеження дітей, застосуванням заходів асиміляції та цілеспрямованого перевиховання.
Експерти заявили, що такі дії росіян є порушеннями норм міжнародного гуманітарного права, а отже є воєнними злочинами. Місія також дійшла висновку, що російська практика насильницького переміщення дітей на тимчасово окупованих територіях та їхня депортація на територію РФ може становити злочин проти людяності.
Загалом у системі міжнародного кримінального права для найменування переміщення та передання в контексті як воєнного злочину, так і злочину проти людяності чи геноциду використовується один термін – “transfer”. Це свідчить про те, що за певних умов одні й ті самі діяння з насильницького переміщення дітей можуть становити різні склади та навіть категорії злочинів. Причиною різної кваліфікації злочину насильницького переміщення є різне оцінювання причин, масштабів та наслідків цих дій.
Найширший підхід щодо оцінювання насильницького переміщення дітей передбачає встановлення в цьому діянні ознак злочину геноциду. Злочин геноциду може охоплювати не тільки примусове передання українських дітей у російський культурний простір з їхнім подальшим перевихованням, але й низку інших воєнних злочинів росіян, про які Інститут масової інформації писав у попередніх матеріалах. У цьому разі передання дітей буде основним протиправним діянням, а всі окремо взяті воєнні злочини можуть слугувати підтвердженням російського наміру знищити українців як націю.
Одне з найбільш комплексних досліджень теми насильницького передання дітей як форми злочину геноциду проводила громадська організація "Харківська правозахисна група", яка 2023 року презентувала матеріал з назвою: "Насильницька передача дітей з України до Росії: Геноцид. Подання до офісу прокурора Міжнародного кримінального суду". Автори дослідження мали на меті переконати прокурора МКС у потребі перекваліфікації відкритого в Міжнародному кримінальному суді провадження щодо Володимира Путіна та Марії Львової-Бєлової з категорії воєнних злочинів на категорію злочину геноциду шляхом надання інформації про характер та масштаб злочинних діянь Росії щодо українських дітей.
У цьому дослідженні російська пропаганда (окремі її вияви в медіа) подекуди використовувалась як доказ злочинів, а також для підтвердження геноцидального наміру росіян.
Насправді світова система міжнародного кримінального права досі не розглядала випадків геноциду у формі передання дітей з однієї групи до іншої. Однак Руандійський та Югославський трибунали активно досліджували роль медійної пропаганди в процесі геноциду, а також взаємозв’язок між переміщенням дітей певної групи та знищенням цієї групи. Будь-яка міжнародна інституція, що розглядатиме злочини росіян, безумовно, використовуватиме напрацювання трибуналів, а також досліджуватиме, як пропагандистські ресурси використовували питання дітей у своїх цілях та як це повпливало на формування геноцидного наміру в усіх учасників злочину.
Так, у процесі розгортання та ведення агресивної війни проти України РФ активно експлуатувала тему українських дітей у своїх пропагандистських медіа і продовжує це здійснювати донині. Загалом риторика пропагандистів зводиться до використання інформації про молодих українців у таких цілях:
1) формування підстави для початку повномасштабного вторгнення;
2) доведення власному населенню та міжнародній спільноті нібито "вагомих" причин для подальшої ескалації конфлікту та виправдання злочинних методів ведення війни;
3) створення іміджу "рятівника" та приховування реальних злочинних намірів у власних діях;
4) активне заперечення злочинного характеру політики РФ щодо українських дітей.
Щоб підтвердити такі твердження, експерти Інституту масової інформації проаналізували новинні публікації телеграм-каналу одного з найбільших державних інформаційних агентств РФ РИА Новости, що за сумісництвом виконує роль активного транслятора кремлівської пропаганди. Короткий формат новинних публікацій каналу дозволяє легко виявити маніпулятивний зміст у повідомленнях, особливо якщо поділити проаналізований період (з 1 січня 2021 до травня 2024 року) на умовні проміжки часу між певними важливими датами перебігу війни.
Перший період, з 1 січня 2021-го до 18 лютого 2022-го, майже не містить повідомлень про українських дітей на окупованих територіях: лише п'ять повідомлень з-поміж більш ніж 970 згадок дітей загалом (0,5%). І лише одне повідомлення стосується нібито обстрілу з українського боку. В цьому разі подальші заяви російської влади щодо "турботи про російськомовних дітей" у поєднанні з тезою про "геноцид цивільного населення на Донбасі" видаються, м’яко кажучи, непідтвердженими в медіа.
З початком вивезення дітей на територію РФ ватажками окупаційних маріонеткових режимів (18 лютого 2022 року) і до кінця весни 2022 року, коли розпочалась активна інтеграція новоокупованих територій у простір РФ, кількість згадок про українських дітей сягнула рекордного значення – понад 225, або 60% серед загальної кількості згадок про дітей. Риторика пропагандистів стосувалася безпідставних звинувачень сил оборони України в цілеспрямованому використанні неконвенційної зброї щодо власних дітей, використанні їх як заручників або умовного "щита", розстрілі дітей, умисному зараженні хворобами, обстрілах та впровадженні ненависті до РФ як частини обов’язкової освіти.
Сам спосіб подання повідомлень та опис нібито скоєних злочинів наголошують на винятковому цинізмі та звірстві описуваних дій. Безсумнівно, заявлені звинувачення та їхній характер у використанні зброї українськими військовослужбовцями мають на меті перебити розголос щодо воєнних злочинів російських військових, а також виправдати евакуацію дітей та спонукати громадян РФ до участі в бойових діях або принаймні підтримки їхнього проведення.
Щодо звинувачень у вихованні українських дітей у дусі ненависті до російського світу, то такі заяви, найімовірніше, слід розглядати як привід для початку перевиховання цих дітей.
Наприкінці весни – на початку вересня 2022 року (до 30 вересня 2022-го – "приєднання" захоплених українських територій до складу РФ) приблизна кількість згадок про українських дітей на окупованих територіях знизилася до 42%, близько 46 зі 110. У цей період розпочався так званий процес індоктринації, коли розроблялися та впроваджувалися механізми перевиховання українських дітей і нав’язування російської ідеології. Як вбачається з повідомлень цього періоду, процесу перевиховання юних українців сприяли: введення спрощеної системи отримання громадянства для цих дітей, фінансові заохочення для батьків, які отримали російське громадянство, критика української культурної ідентичності, переписування освітніх матеріалів та залучення дітей до пропагандистських сюжетів. Територіальні завоювання Росії додатково закріплювала просуванням наративу "росія = мир", свідомо ігноруючи факт того, що до повномасштабного російського вторгнення Запорізька та Херсонська області не страждали від воєнного спустошення на відміну від Донецької та Луганської областей України.
Крім того, у відповідь на початок постачання Україні західного озброєння російські пропагандисти вигадали та розпочали трансляцію нових медійних маніпуляцій: примусове вилучення владою європейських країн українських дітей у їхніх батьків, турбота росіян про всіх російськомовних дітей у будь-якій країні світу та співучасть влади країн "західного світу" у вбивстві дітей сходу та півдня України.
З моменту документального оформлення РФ своєї анексії українських територій і до 17 березня 2023 року (оголошення Міжнародним кримінальним судом підозри очільнику Кремля в примусовому переміщенні українських дітей) частка згадок про українських дітей упала вдвічі – до 18%. Примітним є сам факт зниження інтересу пропаганди до теми дітей на окупованих територіях та поява нової тези – про загрозу, що можуть становити такі діти для росіян. Метою подібної маніпуляції є не тільки виправдання вже скоєних злочинів, але й тих, що будуть скоєні в майбутньому. Вона також може розглядатись як форма непрямих закликів до вчинення насильства щодо українських дітей.
Найцікавішою є зміна пропагандистських наративів, що відбулася після оголошення підозри Путіну та Львовій-Бєловій і триває донині. Частка згадок українських дітей залишається приблизно на тому самому рівні – 20%, однак основна риторика змінилася в бік виправдання примусового переміщення дітей на окупованих територіях, обвинувачення України в примусовій евакуації мешканців прифронтових територій через відбирання в них дітей та продовження теми "демонізації" країн Заходу в питанні поводження з українськими дітьми.
Аналіз навіть одного пропагандистського ресурсу може допомогти зрозуміти систему російської пропаганди загалом та її роль у скоєнні росіянами злочинів щодо українських дітей.
Крім очевидного факту маніпулятивного використання теми страждань українських дітей у своїх суто прагматичних інтересах, характер російської державної пропаганди свідчить про низку інших її ключових ознак, що можуть бути використані в подальших судових процесах:
- Реактивність. Пропагандистський механізм росіян швидко змінюється залежно від подій, потреб та планів керівництва РФ, однак залишається до них прив’язаним. Він також загалом не формує чітких ідей, тверджень чи закликів, що прямо закликають до скоєння росіянами злочинів. Такий підхід значно ускладнює можливість встановлення єдиного злочинного плану, задуму чи наміру, що просувається через державні засоби масової інформації. Водночас, спотворюючи свідомість читачів через викривлене подання інформації про події, ця пропаганда формує ненависть і нетерпимість до ворогів "російського світу" та спонукає до нібито "протидії" цим ворогам, хай би де вони перебували. В окремих випадках українські діти змальовуються не тільки як жертви цих ворогів (здебільшого російськомовні діти), але і як частина ворожої спільноти.
- Віддзеркалення. Усі звинувачення чи підозри в бік росіян медійно перекручуються на адресу тих, хто висуває такі звинувачення чи підозри. Водночас пропаганда ігнорує будь-які докази чи підтверджені дані, оскільки покладається на підсилення зворотного обвинувачення. З цією метою росіяни також використовують відсилання до жорстоких злочинів минулого та нібито наявність спадкового зв’язку їхніх ворогів зі злочинцями часів Третього рейху.
- Дегуманізація. Російська пропаганда продовжує створювати разючий контраст між нібито "добрими" росіянами та "поганими" українцями й тими, хто їх підтримує. До останньої категорії входить саме керівництво країн, що надає військову допомогу Україні, оскільки РФ не бажає втратити зв’язок зі споживачами російської пропаганди в цих країнах. Сам контраст формується за допомогою опису жорстокості, цинізму та байдужості, з якими вороги нібито вчиняють злочини щодо російськомовних людей. Така логіка подання інформації позбавляє опонентів Росії людських рис, а отже не тільки виправдовує будь-яке їхнє знищення, але й непрямо спонукає до подібних дій.
- Страх. Керівництво РФ боїться міжнародних об’єктивних розслідувань власних злочинів та злочинів громадян своєї країни на українській території. Про це свідчить як регулярна бурхлива медійна реакція на початок розслідувань чи доведеність певних фактів, так і збільшення кількості повідомлень, що покликані виправдати дії російських злочинців. Ба більше, зміна риторики та початок співпраці РФ з країнами-посередниками, що допомагають повернути українських дітей, відбулись одразу після оголошення підозри Міжнародним кримінальним судом.
Саме останній висновок є найважливішим наразі, адже підозру Міжнародного кримінального суду також можна розглядати як своєрідний тиск на російський режим, що сприяє позитивному результату. Подальші ж розслідування та посилення обвинувачення до рівня геноциду, ймовірно, лише збільшать подібний вплив країн Заходу на Росію. З огляду на те що процес геноциду українців триває, такий тиск може допомогти врятувати життя та долі українських дітей.
Звісно, російська пропаганда є ключем до виявлення систематичності та зв’язку в злочинах росіян, скоєних щодо українських дітей. Її роль у процесі формування злочинних намірів у будь-якому разі досліджуватиметься в майбутніх судових процесах. Але важливо те, що аналіз цієї пропаганди допомагає виявити можливі засоби впливу на Росію, щоб зменшити наслідки її протиправних дій та допомогти повернути юних українців додому.
***
Інститут масової інформації (ІМІ) – медійна громадська організація, яка працює з 1996 року. ІМІ відстоює права журналістів, аналізує медіасферу та висвітлює пов’язані з медіа події, протидіє пропаганді та дезінформації, забезпечує медіа засобами захисту для відряджень до зони бойових дій під час російсько-української війни починаючи з 2014 року.
ІМІ робить єдиний в Україні моніторинг свободи слова та список якісних і відповідальних онлайн-медіа, документує медійні злочини Росії у війні проти України. ІМІ має представників у 20 регіонах України та мережу хабів "Медіабаза" для безперебійної підтримки журналістів. Серед партнерів ІМІ – "Репортери без кордонів" та Freedom House, організація входить до мережі Міжнародної організації із захисту свободи слова (IFEX).
Help us be even more cool!
