ГАРЯЧА ЛІНІЯ
на зв’язку 24 години
Залиште свої дані
і ми зв’яжемося з вами
дякуємо за звернення

Або ж зв’яжіться з нами:

info@imi.org.ua

050 447 70 63

Підтримати ІМІПодай скаргу

Плюси та мінуси драфту законопроєкту про медіа. Експертна оцінка ІМІ

27.12.2019, 13:19
Фото – epelna.lv
Фото – epelna.lv

ГО "Інститут масової інформації" рекомендує розробникам винести текст на публічне обговорення і провести широкі консультації з медіаекспертним середовищем.

Нещодавно на "Детекторі медіа" було оприлюднено текст одного з найважливіших законопроєктів, що стосуються медійної сфери, – драфт законопроєкту про медіа. Оскільки драфт розроблявся в закритому режимі, ІМІ приєднується до ініціативи "Детектора медіа" з громадського обговорення цього законопроєкту.

З позитивів документа можна відзначити те, що загалом кодифікується українське законодавство про медіа і скасовуються застарілі норми законів, ухвалених у 90-х роках. Окрім того, ухвалення нового аудіовізуального кодексу є одним із зобов'язань України перед Радою Європи.

Серед позитивів можна відзначити також те, що вперше з'являється певне регулювання онлайн-медіа, зберігаються квоти на національний продукт та українську мову (хоч і відтерміновані на чотири роки) та передбачено деякі запобіжники на період російської агресії. Позитивом є й те, що в законопроєкті не передбачено ліцензування чи зайвих обмежень під час реєстрації онлайн-медіа. Сайти неможливо блокувати без рішення суду, що теж важливо.

Уточнено статус журналіста, зокрема телеведучих (дикторів) відокремлено від журналістів, що потенційно зупиняє політичні маніпуляції, коли політики, чинні депутати і навіть керівники політичних структур проголошують себе журналістами. Процедура призначення членів Нацради Президентом стала більш прозорою, зокрема запроваджується конкурсна комісія – адже саме незалежний і компетентний регулятор є важливою запорукою розвитку українського медіаринку.

Проте законопроєкт містить багато негативних моментів. Зокрема, ми не можемо сказати, що цей законопроєкт повною мірою відповідає вимогам європейського законодавства щодо регулювання аудіовізуальних ЗМІ. Наприклад, стосовно функцій національного регулятора і процедур співрегулювання (останнє – незрозуміло, як формується і де саме проходить межа між повноваженнями державного регулятора і співрегуляторного органу).

Термінологія, яка наводиться в законопроєкті, нечітко визначає сутність явищ, які описуються відповідним терміном. Наприклад, "програма новин – інформаційна програма, що регулярно виходить в ефір відповідно до розкладу програм". Але під таке широке визначення підпадають, зокрема, й шоу, які також регулярно виходять в ефірі телеканалів. Неправильне визначення термінів призводить до унеможливлення належного реагування на порушення.

Недостатньо чітко визначена сфера дії закону і суб’єкти, що не підпадають під регулювання законом. Зокрема, неналежно виокремлені онлайн-медіа, що дозволяє зарахувати до цієї категорії, наприклад, сайти оголошень фізичних осіб типу ОLX, Auto.ria, Prom.ua тощо.

Викладення норм у документі є несистемним і неструктурованим. Унаслідок несистемності, відсутності загальної і спеціальної частин одні й ті самі норми багато разів повторюються в різних статтях, причому вони можуть мати різне значення залежно від статті. Багато термінів у тексті законопроєкту не узгоджуються з визначеннями, наведеними на початку законопроєкту.

Не відокремлено контроль за дотриманням законодавства від відповідальності за порушення законодавства. Зокрема, проведення перевірок Нацрадою зараховано до одного з видів відповідальності.

Процедури контролю з боку Нацради створено на підставі чинного законодавства про телебачення і радіомовлення, внаслідок чого формальності і процедури, які стосуються телебачення, механічно переносяться на друковані ЗМІ й онлайн-медіа, що є надмірним і ускладнює роботу як регулятора, так і відповідних медіа.

У законопроєкті взагалі відсутні обов'язки для ЗМІ й журналістів, хоча чинні медійні закони передбачають загальні зобов'язання щодо дотримання об'єктивності, неупередженості, перевірки інформації тощо. Наразі виглядає, що навіть спробувати через механізм співрегулювання забезпечити збалансованість новин, відокремлення фактів від коментарів та інші журналістські стандарти в новинному контенті буде неможливо. Тобто медіахолдинги олігархів і надалі вправлятимуться в маніпулюванні громадською думкою, вихвалянні власників та "мочінні" їхніх опонентів.

У законопроєкті непомітно якісних змін стосовно антимонопольного регулювання. Зокрема, є згадка про 35% ринку без належного визначення, що таке "ринок". У результаті сумнівною виглядає перспектива довести існування монополій. Окрім того, такі норми механічно переносяться на інтернет, який точно потребує іншого способу оцінки монополій.

Що стосується регулювання друкованих видань: документ вимагає під час реєстрації подавати інформацію про наклад друкованого видання (який для кожного номера є різним), проте не вимагає зазначати тематичну спрямованість видання та іншу значущу інформацію. Законопроєкт, на жаль, не враховує специфіки діяльності друкованих видань, зокрема в частині контролювальних функцій Нацради і в разі порушень з боку друкованих видань.

Недосконало прописано механізм співрегуляції. По-перше, незрозумілий порядок формування такого органу співрегуляції і запобігання створенню альтернативних органів. Схоже, що кожен учасник ринку може створити свій орган співрегуляції. Нечітко прописано, як саме відбувається співрегуляція, повноваження співрегуляторного органу і порядок його взаємодії з державним регулятором. Незрозуміло, хто ухвалює кінцеве рішення, чи має право Нацрада не погодитися з органом співрегулювання. У Нацради все ж повинна бути можливість мотивовано не погодитися з позицією співрегулівного органу й застосувати санкції, а також припинити механізм співрегулювання, якщо він неефективний або став інструментом зловживання. Незрозуміло, чиє рішення має бути оскарженим у суді в разі незгоди з ним.

Питання викликає також пропоноване регулювання пропаганди і мови ворожнечі. У законопроєкті кілька разів для різних суб'єктів регулювання дублюється одна і та сама норма про те, що поширення пропаганди є грубим порушенням, так само як і "розпалення ворожнечі та ненависті", зокрема до окремих осіб. Водночас немає жодного визначення, що саме мається на увазі під словом "пропаганда" та які критерії "розпалення ненависті". Оскільки поняття "пропаганда" як грубе порушення не містить уточнень, то, умовно кажучи, під це поняття підпадає все – від пропаганди спорту і до передвиборчої кампанії.

У підсумку можна сказати, що законопроєкт про медіа містить плюси і мінуси, як позитивні, так і негативні сторони. З метою покращення тексту законопроєкту ми наполегливо рекомендуємо винести текст на публічне обговорення і провести широкі консультації з медіаекспертним середовищем перед процедурою його реєстрації у Верховній Раді України й ухваленням як закону.

Автори: Роман Головенко, Алі Сафаров, Оксана Романюк

Сподобалася стаття? Допоможи нам бути ще крутішими!