11 лютого 2026 року Верховна Рада ухвалила закон № 14144, яким внесено зміни до Закону України “Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу” та запроваджено загальнонаціональну хвилину мовчання щоденно о 9:00 з метою вшанування пам’яті загиблих співвітчизників внаслідок збройної агресії Російської Федерації. У тексті закону зазначено, що оголошення хвилини мовчання здійснюється через медіа незалежно від форми власності, а також через системи оповіщення та інформування у сфері цивільного захисту, йдеться у матеріалі медіаюриста Інституту масової інформації Петра Стойнова.
Водночас закон не містить прямої норми, яка б покладала на кожне окреме медіа безумовний обов’язок переривати мовлення чи змінювати сітку ефіру. Так само немає прямих норм щодо здійснення спеціального звукового або візуального оголошення. І, відповідно, відсутня відповідальність, якщо такого оголошення не буде зроблено.
На відміну від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, щодо яких у законі використано формулювання “забезпечують інформування”, щодо медіа така імперативна конструкція відсутня. Формулювання “оголошення здійснюється через медіа” визначає їх як один з каналів доведення інформації до суспільства, однак не встановлює конкретного механізму чи обов’язкового алгоритму дій для кожного суб’єкта у сфері медіа.
Оскільки механізм не уніфікований законом, то редакції самі можуть обрати пропорційні формати, не порушуючи редакційної автономії.
Зміст норми та її практична логіка свідчать, що реалізація оголошення в чітко визначений момент часу насамперед поєднується з діяльністю медіа, які здійснюють мовлення, адже саме вони технічно можуть забезпечити синхронне інформування аудиторії в режимі реального часу. Водночас для онлайн-медіа, друкованих видань та інших форматів медіа спеціального порядку або способу виконання цієї норми законом не встановлено.
Окремо закон передбачає, що рекомендації щодо організації проведення загальнонаціональної хвилини мовчання затверджує Український інститут національної пам’яті, а особливості використання систем оповіщення та інформування має врегулювати Кабінет Міністрів. Таким чином, законодавець прямо вказує на необхідність додаткового нормативного врегулювання практичних аспектів реалізації цієї норми.
До ухвалення відповідних підзаконних актів і рекомендацій відсутній деталізований механізм застосування цієї норми саме до діяльності медіа, а отже немає підстав стверджувати про існування чітко визначеного юридичного обов’язку кожної редакції діяти за єдиною моделлю або про автоматичне настання відповідальності в разі неоголошення.
Водночас питання участі медіа в проведенні загальнонаціональної хвилини мовчання виходить за межі виключно правового аналізу. Воно також стосується редакційної автономії, професійної етики та суспільної ролі медіа як інституцій, що формують інформаційний простір і сприяють збереженню національної пам’яті. Багато редакцій уже добровільно долучаються до вшанування пам’яті загиблих у форматах, які відповідають їхній редакційній політиці та технічним можливостям.
Отже, закон запроваджує щоденну загальнонаціональну хвилину мовчання та визначає медіа одним з каналів її оголошення, однак не встановлює безумовного та індивідуалізованого обов’язку для кожного медіа щоденно здійснювати окреме оголошення. Порядок виконання цієї норми для медіа залежатиме від підзаконних актів та рекомендацій, розроблення та ухвалення яких відбудеться в тримісячний строк.
Петро Стойнов, юрист Інституту масової інформації
