Чому не варто розділяти медіа та журналістику

Колаж ІМІ

Ми входимо в хиткий період, результатом якого може стати зростання безвідповідальності тих медіа, які раптом можуть виявитися “не журналістикою”. Звернути особливу увагу на це нас змусила дискусія на Донбаському медіафорумі щодо того, чи всі медіа займаються журналістикою. І, на думку учасників дискусії, не всі, а отже не всі повинні дотримуватися професійних стандартів та етики. Але де саме проходить межа, після якої можна сказати, що медіа “не виробляє журналістський контент”, а отже, скажімо, не повинне дотримуватися професійної журналістської етики?

Перша проблема в тому, що в українському правовому полі існують “криві” терміни й визначення. Поняття журналістики не використовується. І… підміняється “діяльністю журналіста”. Ось найновіше визначення в Кримінальному кодексі (ст. 345-1): “Під професійною діяльністю журналіста... слід розуміти систематичну діяльність особи, пов’язану із збиранням, одержанням, створенням, поширенням, зберіганням або іншим використанням інформації з метою її поширення на невизначене коло осіб через друковані засоби масової інформації, телерадіоорганізації, інформаційні агентства, мережу Інтернет…” На відміну від західної доктрини в Україні немає визначеного поняття журналістики й усюди пхають діяльність окремо взятого журналіста.

Чи працівники якого-небудь розважального каналу, які створюють, зберігають, поширюють якусь інформацію, ведуть журналістську діяльність? Залежно, що розуміти під “інформацією”. І ось друга проблема: Закон “Про інформацію” не дає чіткої відповіді на це питання. Інформація визначається через поняття “відомості” або “дані”. Поширеним є погляд (але це лише погляд), що інформація – це радше про факти, оскільки стаття 10 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод вживає вислів “передавати інформацію та ідеї” (грубо кажучи, факти та оцінки). Окрім того, на розважальному каналі працівники не працюють кожен окремо, це спільна систематична робота, певний “конвеєр”. І контент каналу – продукт цієї спільної роботи. 

Третя проблема: визначення діяльності журналіста надто широке. Тому під нього підпадає і робота працівника каналу, який запускає рекламу в ефір у рекламних блоках (адже це інформація, яка йде через ТБ на невизначене коло осіб). І блогер, що написав колонку. І розважальний контент умовного дитячого каналу. 

Отже, згідно з українським законодавством, є підстави стверджувати, що журналістами є працівники будь-якого медіа.

Питання в тому, який результат ми хочемо отримати. Якщо як результат ми розглядаємо якісне, прозоре і відповідальне інформування населення (а під інформацією ми тут розуміємо факти та оцінки), то:

1. Потрібно говорити про відповідальність медіа загалом, а не оцінювати діяльність кожного окремого журналіста. Адже медіа спрямовує роботу своїх журналістів / працівників, і будь-який продукт їхньої роботи перед оприлюдненням проходить редакційний контроль. 

2. Необхідно ввести чітке само-/спів-/регулювання журналістських стандартів до закону про медіа. Наразі практично жодні згадки про професійні стандарти та етику не потрапили до Закону “Про медіа”. Є лише згадка про редакційні статути, складені згідно з професійними стандартами (ч. 2 ст. 35), які є нібито обов’язковими для лінійних медіа. Але водночас немає санкцій за відсутність редстатутів. Також варто розробити й вимоги до формату і змісту редстатутів, щоб це не було щось криво скачане з інтернету. Разом з тим Законом “Про медіа” внесено таке доповнення до ЗУ “Про держпідтримку медіа й соцзахист журналістів…” (п. 1 ч. 2 ст. 11-1): “Журналіст зобов’язаний: подавати для поширення достовірну інформацію та дотримуватися вимог Кодексу етики українського журналіста...” Але знову – обов'язок дотримуватися Кодексу етики є лише в кожного журналіста індивідуально. Водночас у медіа такого обов’язку нема... Але контент випускає медіа, а не журналіст десь у себе на фейсбук-сторінці.

Складається враження, що ті, хто ідентифікує себе як “медіа”, а не як “журналістику”, ніби бажають уникнути дотримання професійної журналістської етики й стандартів. Однак це бажання є абсолютно хибним, тому що і розважальні медіа, і інші типи медій, повинні прозоро, якісно і відповідально ставитися до своєї аудиторії.

Роман Головенко, медіаюрист Інституту масової інформації