Автори законопроєкту про оподаткування інтернет-гігантів беруть за зразок дії Росії

Фото – itc.ua

На фоні інших законодавчих ініціатив, як-от проєкт закону про медіа (реєстр. №2693) чи законопроєкт про дезінформацію, запропонований Міністерством культури, молоді та спорту, проєкт закону №2634 про внесення змін до Податкового кодексу України щодо податку на додану вартість електронних послуг, що постачаються нерезидентами фізичним особам, місце постачання яких розташоване на митній території України, виглядає не таким загрозливим. Адже ним пропонується запровадити оподаткування за споживання електронних послуг. 

Водночас оподаткуванню підлягають тільки нерезиденти, тобто іноземні особи, і лише за надання електронних послуг фізичним особам, що мешкають в Україні (не охоплюючи юридичних осіб будь-якої форми власності), і якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання фізичним особам електронних послуг за результатами попереднього календарного року сукупно перевищує суму, еквівалентну 1 000 000 гривень. Такі нерезиденти, відповідно до законопроєкту, зобов’язані реєструватися в Україні як платники податку на додану вартість і сплачувати ПДВ за ставкою 20% за надання електронних послуг фізичним особам. 

Якщо ж такі нерезиденти не реєструються, або не сплачують податку, або в інший спосіб порушують вимоги податкового законодавства – уповноважені органи надсилають їм у порядку, передбаченому міжнародними договорами (конвенціями) України, письмове повідомлення про обов'язок нерезидента зареєструватися як платник податку на додану вартість. Законопроєкт не передбачає блокування нерезидентів, які не зареєструвалися, або впровадження інших додаткових санкцій щодо них або фізичних осіб, які користуються електронними послугами таких нерезидентів.

Сама ідея оподаткувати доходи великих транснаціональних інтернет-корпорацій не є новою і не є виключно українською. Зокрема, Франція спробувала запровадити у 2019 році оподаткування Google, Apple, Facebook та Amazon (GAFA). Утім, 22 січня 2020 року міністр фінансів країни Бруно Ле Мер зазначив, що цьогоріч Франція призупиняє оподаткування цифрових послуг. На рівні ЄС, незважаючи на тривалі дискусії і консультації, не вдалося знайти компромісної позиції щодо оподаткування електронних послуг, які надають транснаціональні інтернет-корпорації.

Українські законодавці вирішили взяти за зразок не модель Франції чи загалом європейські підходи. На жаль, розробники законопроєкту беруть за зразок дії держави-агресора. У пояснювальній записці до законопроєкту зазначається:

“З 1 січня 2017 року в Російській Федерації був введений податок, який зобов’язав нерезидентів сплачувати податок на додану вартість з продажу на території РФ електронних послуг: цифрового контенту, послуг зберігання та обробки інформації, реєстрації доменів і хостингу та ін., при цьому вони повинні стати на податковий облік. Серед технологічних гігантів у контролюючому органі зареєструвались Apple Distribution International, Google Commerce, Microsoft Ireland, Netflix International B.V., WargamingGroup, Bloomberg, Alibaba, Booking.com та ін. Загалом з моменту впровадження податку на податковий облік стало 1580 компаній. За офіційними даними, до бюджету такими компаніями (B2C) було сплачено у 2017 році  – 9,4 млрд руб., у 2018 – 12 млрд руб., у І кварталі 2019 – 12 млрд руб. (70% суми припадає на найбільші IT-компанії.) Аналогічні податкові правила введені в Республіці Білорусь у 2018 році”.

Варто звернути увагу, що основною метою діяльності російської влади є не так отримання податкових надходжень з інтернет-бізнесу, як контроль за поширенням інформації в російському сегменті інтернету і можливість миттєво впливати та блокувати інформацію, яку російська влада вважає шкідливою і небезпечною для себе. Те, що українські законотворці беруть до уваги саме російський досвід, з урахуванням інших законодавчих ініціатив створює обґрунтовані побоювання, що мета цього законопроєкту не зовсім у наповненні бюджету України від доходів транснаціональних компаній.

Законопроєкт пропонує ввести в податкове законодавство поняття “електронні послуги”, під якими зокрема, але не виключно розуміється:

• постачання зображень або текстів, у тому числі фотографій, електронних книжок та журналів тощо;
• постачання аудіовізуальних творів, відео на замовлення, ігор, азартні ігри, включно з постачанням послуг з участі в таких іграх;
• надання доступу до інформаційних, комерційних, освітніх, розважальних електронних та інших подібних ресурсів;
• надання в користування хмарних технологій для розміщення даних тощо;
• постачання (передання прав на використання) програмного забезпечення та оновлень до нього, а також дистанційне обслуговування програмного забезпечення та електронного обладнання;
• надання рекламних послуг у мережі Інтернет, мобільних додатках та інших електронних ресурсах.

Таким чином, будь-який обмін інформацією в мережі Інтернет, незалежно від наявності комерційної складової, незалежно від наявності оплати, вважається “електронними послугами”.

Водночас не існує механізмів перевірки нерезидентів, які не мають представництва в Україні, зокрема щодо того, чи перевищує суму, еквівалентну 1 000 000 гривень, загальна сума від здійснення операцій з постачання фізичним особам електронних послуг.

Занепокоєння спричиняє те, що загальні норми податкового законодавства покладають відповідальність, у разі отримання послуг від нерезидента, саме на отримувача послуг. Пункт 5 статті 208 Податкового кодексу України визначає:

“208.5. Отримувач послуг прирівнюється до платника податку для цілей застосування правил цього розділу щодо сплати податку, стягнення податкового боргу та притягнення до відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування”.

Чи може застосовуватися зазначена вище загальна норма до фізичних осіб, які отримують електронні послуги від нерезидентів, – наразі незрозуміло.

Таким чином, не можна впевнено сказати, чи становить законопроєкт №2634 загрози свободі слова і поширенню інформації в мережі Інтернет в Україні. Законопроєкт не містить прямих норм, які б створювали можливості блокування постачання електронних послуг. Тобто постачання сервісів Google, Facebook, Tik-Tok тощо нібито за цим законом не може бути заблоковано, навіть якщо відповідні компанії не реєструватимуться платниками ПДВ, не сплачуватимуть податку і не реагуватимуть на податкові повідомлення від України. З іншого боку, несплата ПДВ такими нерезидентами буде порушенням українського законодавства. Не можна відкидати можливості, що для примусу таких нерезидентів будуть застосовані інші санкції, не передбачені чинним податковим законодавством.