"Зелене волосся" для троля. Як упоратися з дискомфортом публічності

Публічність – це завжди вихід із зони комфорту, навіть якщо ви публічні не в реальному житті, а в інтернеті.

Перший блог на своєму сайті я написала в червні 2013 року, після майже двох років роботи редактором. Так, наважитися було непросто, хотілося лишатись анонімною, щоб бути захищеною, бо до цього в публічний простір під своїм ім’ям я взагалі не виходила, хоча активно спілкувалася на просторах інтернету ще з 2006 року: чати, форуми, блоги, де придуманий нікнейм був моїм захистом.

Мабуть, не випадково мій перший блог був про тролів, страх та підтримку. Також із 2013 року я стала активним користувачем Facebook. Кількарічний досвід блогерства на сайті "Мета.ua" (понад 10 років тому, коли це ще був досить потужний ресурс на рівні нинішнього ukr.net) показав, що для популярності треба бути постійно активним: щодня щось писати й обов’язково відповідати на коментарі. Таке спілкування буває іноді дуже цікавим і є суттєвим додатком до вашого блогерського авторитету: людина не просто щось написала й пішла, а їй цікаво обговорити цю тему. А зараз за допомогою соцмереж можна значно розширити аудиторію читачів, перепостивши свій блог. Щодо теми, то це взагалі не важливо, якщо ви не ставите за мету позиціювати себе як вузькопрофільну експертку, що значно зменшить аудиторію ваших читачів. Навіть якщо вести спеціалізований блог, то варто іноді писати про якісь буденні речі, що вас зачепили: сподобались, обурили, вразили. Мій блог на "Меті" не був тематичним, й іноді я писала пост з одного чи двох речень на кшталт "Боже, яка ж сьогодні спека, а кондиціонер не працює, я так катастрофічно втомилася й хочеться на море", й під ним було кілька десятків коментарів і стільки ж моїх відповідей. До речі, ця штука працює й у Facebook, а значна кількість коментарів виносить пост на верх стрічки когось із ваших друзів чи друзів тих, хто прокоментував.

Але, як вже казала на початку, популярність – це вихід із зони комфорту, збільшення кількості читачів підвищує ймовірність появи тролів та їхніх побратимів – хейтерів. І якщо тролі мають в інтернеті вже поважний вік і основне їхнє завдання – роздратувати вас, болючіше вдарити й у реальному житті ви їх зрідка зустрінете, то хейтери – це лайтовий варіант тролів, звичайні заздрісники й критикани, яких досить навколо нас із самого малечку.

Сподіваюся, як реагувати на критику, життя вас уже навчило, а на критику в інтернеті від незнайомців узагалі не варто реагувати, просто нагадайте собі, що ця людина вас у житті ніколи не бачила і нічого про вас не знає та й таке, хай пише, що хоче, най буде. Щодо особливо злісних тролів, то мені особисто допомагає "зелене волосся". Я бачила різні варіанти авторства цього методу, але суті це не змінює. Отже, коли вам кажуть: "У тебе зелене волосся", ви знизуєте плечима і продовжуєте займатися своїми справами, тому що абсолютно впевнені, що волосся у вас звичайне. Якщо ж ви дійсно пофарбувалися в зелений, то теж нічого особливого не відчуваєте, бо співрозмовник просто констатує факт, про який ви й так знаєте. Але якщо вам скажуть: "ти погано робиш свою роботу", "твої переконання і цінності неправильні" або "ти сам неправильний", то тут велика ймовірність, що ви розлютитеся, образитеся, кинете всі свої справи й почнете сперечатись і доводити свою правоту, тобто "годувати" троля. Якщо ж ви впевнені, що свою роботу виконуєте добре, ваші цінності правильні й не повинні подобатися абсолютно всім, а самі ви красуня і розумниця, то всі ці закиди стають просто  "зеленим волоссям".

Звичайно, якщо у вас є час і натхнення або треба просто випустити накопичений негатив, то троль – це ідеальний варіант. Але будьте обережні у висловлюваннях, особливо якщо ви публічна людина. У мене колись завівся особистий троль, який скрінив усі мої відповіді на його і не його коментарі й потім викладав на своїй сторінці окремими постами зі своїми висновками. Я це побачила випадково, жодної особливої крамоли там не було, але все ж враження не дуже приємні. Звісно, не настільки, як коли людина виклала на загал наше приватне листування в месенджері (так, таке в мене теж було), але все ж. Якщо коротко, забанила я свого "фаната" на місяць і за цей час про нього взагалі забула, сподіваюсь, як і він про мене.

Узагалі "зелене волосся" і кнопка "заблокувати" – це речі, без яких в інтернеті мені було б важко. До речі, в моєму бан-листі на Facebook лише троє людей, але можливість у будь-який момент це зробити додає мені впевненості…

Тома Коваль, головредка Житомир.інфо