Яким був 2022 рік для херсонських медіа: підсумки воєнного року

Підводити підсумки 2022 року — справа невдячна та, здається, марна, адже для багатьох в Україні все, що відбувається після 24 лютого — це один довгий і важкий день, в якому вже складно виокремити якісь важливі та неважливі події. Але підсумувати медіарік, що закінчується, можна і треба.

Втрати

На самому початку російської агресії у передмісті Херсона загинув Ділєрбек Шакіров, цивільний журналіст інформаційного щотижневика “Навколо тебе”. Подробиць його загибелі ми не знаємо досі. Все, що відомо: «був розстріляний 26 лютого в передмісті Херсона з автоматичної зброї». Ділєрбек не був професійним медійником, але я особисто знав його з часів Майдану, і він часто надсилав різним медіа фото та відеоматеріали. 

Наприкінці грудня в Одесі попрощалися із режисером “Суспільне. Херсон” Антоном Коломойцем. Наш колега загинув на фронті, захищаючи Україну. 

Антон Коломієць був випускником факультету культури і мистецтв Херсонського державного університету. Перед приєднанням до Збройних Сил працював ведучим і режисером на телеканалі “Скіфія”, пізніше – на Суспільному. Багато років був ведучим прогнозу погоди. Також був режисером програми “Починайте ранок з нами”.

Закриття медіа

Якщо словом №1 у херсонських, та й у всіх українських медіа стало слово «війна», то подією №1 для херсонських медійників стало закриття або призупинення роботи їхніх медіа. В останні дні лютого – на початку березня  десятки херсонських медіа припинили оновлюватися, більшість із них не повідомили подробиць.  В перший місяць повномасштабної війни перестали оновлюватися або були відключеними сайти  херсонської газети “Новий день”, Херсон онлайн, Херсонці, Херсон.net та багато інших.

«Було дуже сумно споглядати, як щодня зникають наші місцеві медіа. Особливо боляче було дивитися, як поступово згасають медіа громад, пабліки у соцмережах, завдяки яким ми дізнавалися новини з місць», – каже директорка медіаплатформи Вгору Ілона Коротіцина.

Це видання, а також “Суспільне.Херсон”, “Український південь” та “МОСТ” не припиняли свою роботу. Ще частина медіа перейшли в соціальні мережі, але продовжували інформувати аудиторію про події в тимчасово окупованій області. 

Точно порахувати кількість медіа, які припинили тимчасово або назавжди своє існування, неможливо. Хтось почав відновлювати роботу після виїзду команди на підконтрольну територію або за кордон, хтось тільки планує це робити.

Наприклад, у листопаді вийшов перший після 24 лютого номер газети “Новий день”, і автору пощастило побачити, з якою радістю її розбирали мешканці звільненого Станіслава. А у грудні вийшов перший «післяокупаційний» номер щотижневика “Гривна”.

А ось жоден комерційний місцевий телеканал досі не запрацював. Як відомо, окупанти підірвали херсонську телевежу, а редакції телеканалів або пограбовані, як “Херсон+”, або просто не працюють. 

Полон

Першим у російський полон потрапив каховський журналіст Олег Батурін. 12 березня каховського журналіста викрали російські військові. Сталось це близько 17 години у Каховці у районі автостанції. Він провів у полоні 8 днів, а після звільнення виїхав разом з родиною на підконтрольну Україні територію. 

В полоні Олега били та катували. Вже у червні українські правоохоронці повідомили про підозру бойовику так званої “ДНР” Валєнтіну Мотузєнко, який віддав наказ викрасти каховського журналіста Олега Батуріна. Через місяць поліція повідомила про підозру у причетності до викрадення Батуріна гауляйтеру Каховського району Володимиру Леонтьєву.

Також окупанти викрали в Новій Каховці журналіста, письменника, активіста, керівника ГО “Каховський плацдарм” Сергія Цигіпу. 

На початку квітня у Новій каховці також викрали редактора місцевого видання “Нова Каховка сіті” Олександра Гунька. Пізніше, після виїзду з Херсонщини, він розповів, що його викрадали декілька разів і змушували до співпраці. Після відмови росіяни порекомендували йому виїхати. 

Восени провела близько місяця в ізоляторі тимчасового тримання в Херсоні, який росіяни перетворили на катівню, місцева журналістка Анжела Слободян. Вона публічно майже не розповідає про полон та  про те, через що пройшла.

Зрадники

Звісно, що окупанти, які з перших днів почали пропагандистську роботу на тимчасово окупованій території, почали шукати місцеві кадри. Першим стало відомо про те, що на росіян пішли працювати член НСЖУ Геннадій Шелестенко та його дружина Олена Нєкроткова. Родина колаборантів до війни вела декілька пабліків у соцмережах та канал у телеграмі. З перших днів війни вони почали активно просувати російські наративи, сіяти паніку та зневіру. У квітні НСЖУ виключила їх зі свої лав, а вже у травні Геннадію повідомили про підозру у держзраді. 

Приблизно в цей час стало відомо, що на росіян почав працювати колишній редактор комунальної газети “Херсонський вісник” Олег Грушко. За нашими даними, він  з російськими військовими захопив Херсонську міську друкарню і призначив себе її директором. Щоправда, з цієї посади росіяни  його “звільнили”, і він досі працює у окупантів «начальником управління патріотичного виховання Департаменту молодіжної політики Херсонської області». 

Газету «Наддніпрянська правда», яку окупанти почали видавати навесні 2022 року, очолив випускник історичного факультету ХДУ Євген Білий. Газету видавали майже до самої втечі росіян з Херсона, а наприкінці грудня відновили її видання вже на лівому березі. 

Але головними колаборантами стали працівники та власники телеканалу ВТВ+. Після захоплення Херсона росіяни відімкнули всі українські канали і увімкнули російські, але через декілька тижнів до пакетів кабельного телебачення та Т2 повернувся місцевий канал ВТВ+. Його власники, мати та син Тетяна та Віталій Каменські, появу каналу довго не коментували, а в ефірі показували радянські фільми та кількахвилинні зйомки міста на мобільний телефон з коментарями місцевого блогера Костянтина Шульги. Основний посил у цих відео – Херсон живе мирним життям без згадок, що живе місто в окупації і що ці окупанти – росіяни. Почасти там з’являлися дивні відео. Наприклад, Шульгу покликали піднімати «копію знамєні побєди» у парку Слави російськими військовими. 

Все стало на свої місця, коли 29 квітня в ефірі телеканалу транслювали інтерв’ю ексмера Херсона Володимира Сальда, якого окупанти призначили «головою Херсонської ВЦА». Ведучою була власниця телеканалу Тетяна Каменська.

18 травня голова Нацради Ольга Герасим’юк в ефірі телемарафону «Єдині новини» згадала, що у Херсоні захоплені всі телеканали та радіостанції, і «днями відновилось мовлення у Херсоні «під маркою ВТВ+.

За словами виконавчої директорки НАМ Катерини М’ясникової, канал припинив мовлення 2 травня після того, як окупанти намагалися нав’язати йому свою редакційну політику, а до того «намагався висвітлювати події нейтрально». Це дуже дивна заява, адже автор особисто спілкувався з херсонськими телеоператорами і журналістами, які підтверджують, що їм пропонувала роботу на телеканалі особисто Тетяна Каменська вже після окупації Херсона. Втім, наприкінці жовтня родина Каменських і їхні підлеглі виїхали з Херсона. В середині грудня 2022 року з Ютьюбу було видалено сторінку каналу. 

Пішли працювати на росіян деякі оператори та техпрацівники “Суспільного.Херсон” і приватних телеканалів, але створювати на базі захопленого обласного телебачення свій канал росіяни прислали варягів. Тікаючи з Херсона в середині жовтня, працівники телеканалу потрапили під ракетний удар ЗСУ, тоді загинув один з працівників пропагандистського медіа – громадянин Росії. 

В грудні 2022 року ми також дізналися, що колишній херсонський журналіст Євген Бриков очолює окупаційне “міністерство інформаційної політики Херсонської області”. Такі дані були опубліковані 22 грудня у російському Єдиному державному реєстрі юридичних осіб. Прізвище Брикова вперше було опубліковане у списку працівників окупаційної “військово-цивільної адміністрації” ще на початку липня 2022 року. Там його посада носила назву “начальник інформаційної політики”.

Наразі — це найвисокопоставленіший колаборант з небагаточисельної групи херсонських медіазрадників. 

І про позитив

Очевидно, що окрім втрат, невдач та зрад, треба сказати і про якісь позитивні моменти.

Головним позитивом року я б особисто назвав Суспільне.Херсон. Роки реформ і важкої праці сотень, а то і тисяч людей дали результати. Суспільний мовник з перших годин повномасштабного вторгнення став основним джерелом перевіреної та оперативної інформації з Херсонщини.

«Теоретично ми готувалися, але ніхто з нас у Херсоні до останнього не допускав, що буде війна. Ми мали дані найближчих філій Суспільного. В разі наступу кожен мав діяти індивідуально, самостійно вивозити сім’ї, родичів, ми не мали робити це скоординовано. Після початку війни кожен почав відповідати за себе, хто мав бажання їхати – їхав, хто вагався – залишався в місті», – розповідав тимчасовий виконувач обов’язків менеджера «UA: Херсон» Михайло Сваричевський.

Частина співробітників виїхала, але частина продовжувала працювати. Декілька співробітників медіа працювали у Херсоні весь час окупації. 

Команда «Суспільне Херсон» після захоплення їх офісу 2 березня сконцентрувалася на сайті «Суспільне Новини», вела сторінки в соціальних мережах і телеграм-канал, аудиторія якого з тисячі підписників зросла до 57 тисяч. Херсонські журналісти попри все знаходили способи включатися в національний і регіональний марафони та розповідати, чим насправді жив Херсон.

Довгий час працювали в окупації журналісти видання Вгору. Медіа не припинило свою роботу ані в окупації, ані після того як всі члени команди виїхали з тимчасово окупованої території. 

Більше того, світлини фотографа видання Олександра Корнякова, який висвітлював життя окупованого міста та супротив його мешканців, облетіли всі світові медіа. 

А журналіст видання Дмитро Багненко зняв фільм про окуповане місто разом із британською ВВС. 

МОСТ теж мав декількох кореспондентів в Херсоні. Вʼячеслав Гусаков залишався в місті весь час окупації та дописував під псевдонімом. Влітку він зосередився на темі російської пропаганди, розвінчуючи її тези і показуючи справжній стан речей в Херсоні. 

Але основним джерелом новин для всіх медіа Херсона, які працювали поза межами окупованої області, були їхні читачі. Кожна редакція мала, та і зараз має на лівобережній частині області людей, які повідомляли про події. 

Їхній внесок відзначають всі медійники, з якими ми тримаємо звʼязок. 

Звісно, що вмістити всі медіаподії цього шаленого року в один текст неможливо. І звісно, що про багато фактів та подій ми можемо не знати, але загальне уявлення про цей медіарік, сподіваюся, нам зафіксувати вдалося. Рік, за який херсонські медіа та ті, хто в них працюють, побачили гіркоту втрати Херсона, жахіття окупації та радість від звільнення міста та правобережної Херсонщини. І намагалися ні на хвилину не припиняти інформувати. І будуть, завдяки героїчним ЗСУ, робити це і надалі.