Розгубленість, адаптація, консолідація. Важкий рік кропивницької журналістики

Поточний, 2022 рік важко назвати простим бодай для когось, хто проживає в Україні. Почавшись із традиційно святкової ейфорії та відпочинково-розслабленого темпу роботи, вже наприкінці лютого він перетворився на жахливу реальність, одразу  звикнути до якої вдалося далеко не всім. 

Розгубленість 

У середині журналістської спільноти про можливу ескалацію з боку росії на початку року мало хто говорив. Тема, звісно, витала десь на поверхні, окремі редакції навіть обговорювали всередині колективів можливі варіанти розвитку подій, однак усерйоз загроза не сприймалась. Почасти тому, що географічно Кіровоградщина розташована в самісінькому центрі країни, тож думка “сюди не дійдуть” заспокоювала та створювала приємну ілюзорність стабільності. 

Тож початок року для більшості міг запам’ятатися хіба показовим, з демонстрацією невдоволення переходом двомовного обласного друкованого видання “Україна-Центр” на суто українськомовний друк газети. (Йдеться про виконання вимог норм Закону “Про забезпечення функціонування української мови як державної”. – Авт.) Про це на сайті видання у власній авторській колонці повідомив  редактор УЦ Юхим Мармер.

“Ми до останнього дня сподівалися, що ця вимога буде заблокована чи відкладена: спочатку на спікера Дмитра Разумкова, а потім на президента: хай би хоч своїх батьків запитав, але – ні. Доводити всоте, що цей закон несе вкрай невдалі опції, немає жодного сенсу”, – зауважував тоді Мармер, додаючи, що в онлайн-версії видання залишатиметься двомовним. 

Війна змінила думку редактора, і вже з березня на сайті “Україна-Центр” російськомовних матеріалів не знайти. Українізувалася навіть традиційна редакторська колонка пана Мармера. 

Та все ж перша декада року найбільше запам’яталася розгубленістю редакцій у перші дні та навіть тижні після 24 лютого. Ні, видання не закривалися, хоча частина журналістів на хвилі паніки та цілком зрозумілого бажання максимально віддалитися від лінії зіткнення на певний час передислокувалися на захід країни. Вся справа в контенті й відсутності в ньому регіональної складової. У цей час 9 з 10 новин були перепублікаціями текстів великих новинних всеукраїнських сайтів, телеграм-каналів офіційних відомств та міністерств, а також нечастими коментарями місцевих керівників від влади, силових структур та збройних сил. Потрібен був час виробити план дій, подолати першу розгубленість та повернутися в інформаційний стрій.

Адаптація

Одними з перших до нових реалій роботи адаптувалися топові медіа Кіровоградщини. Вже 25 лютого на ютуб-каналі телеканалу “Вітер”, а також на фейсбук-сторінці та сайті Центральноукраїнського бюро новин (CBN) стартував інформаційний марафон “Непереможний вітер”. Новий формат передбачав прямі ввімкнення-інтерв’ю з експертами та експертками з-поміж влади, бізнесу, громадського активізму, силових та військових структур. І, хоча перші тижні контент був відверто “рваний”, сам факт появи подібних форматів допомагав побороти паніку і згуртувати населення міста та області. 

Почала з’являтися тенденційність у роботі окремих видань. “Точка доступу” щоденно публікувала зведення від Генштабу. Причому саме ці коротенькі звіти особливо мали попит у читачів, адже були концентрованою вижимкою про ситуацію на фронті. “Гречка” одразу почала працювати з волонтерськими фондами та організаціями, інформуючи громаду як про успіхи та досягнення, так і про потреби та виклики. Dozor зосередився на великих форматах та не частих, однак розлогих та інформативних інтерв’ю. Інші не відставали. 

Водночас постало питання очищення медіаринку від великої кількості невеличких, часто “кишенькових” медіа. Власникам після важкого “ковідного” періоду було непросто утримувати на плаву неприбуткові організації ще й у воєнний час. 

Навесні країною прокотилася хвиля кібернападів на системи українських медіа. Постраждали від цього і онлайн-видання Кіровоградщини. Зокрема, наприкінці березня сайт “Фотоінформ” зазнав DDoS-атаки, внаслідок якої втратив частину вже опублікованих матеріалів, а через кілька тижнів про спробу “покласти сайт” заявили журналісти “Златополя”. 

Надалі робота почала входити в умовно звичне русло. Певна віддаленість від безпосередньої лінії зіткнення та, на щастя, доволі нечасті “прильоти” повернули в стрічку новин теми екології, забудови, соціальних проблем та комунальних недопрацювань. Повернулись і звичні проблеми. Наприклад, у травні журналістів “Суспільного” не пустили на чергове засідання сесії Кропивницької міської ради. 

Кому було проблемніше адаптуватися до нових реалій, так це газетярам. До інформаційного перенасичення щогодинними новинами, які потрібно конвертувати в тексти, що не втратять актуальності за тиждень, додалися проблеми закупівлі газетного паперу, доставлення газет підписникам та, власне, оплати роботи працівників. Кілька видань, зокрема колишній вісник міської ради “Вечірня газета”, роздержавлений кілька років тому, взагалі припинив свою діяльність. Інші працюють, як то кажуть, “на ентузіазмі”. Тож мусимо констатувати, що ситуація саме з газетярами наразі є найважчою в регіоні.

Консолідація

Загальнонаціональна згуртованість не могла не позначитись і на медійному середовищі. Медійна спільнота Кіровоградщини, яка довгі роки лишалася дещо дистанційованим ком’юніті, почала досить активно співпрацювати, принаймні в моменти, коли саме згуртованість та спільність дій могли дати позитивний результат для отримання інформації про ті чи інші події. 

Так, на початку серпня, після того як видання “Гречка” було змушене видалити із сайту матеріал про роботу місцевих вищих навчальних закладів в умовах війни через “наполегливе прохання” обласного управління Нацполіції, медійники висловили занепокоєння ситуацією. Було вирішено зібрати спільну нараду журналістів із представниками керівництва області, прокуратури, поліції та збройних сил, щоб учергове проговорити умовно “заборонені” для висвітлення теми. Тоді ж було унормовано й алгоритм та часові межі дій представників медіа після “прильоту” по воєнних чи цивільних об’єктах області. 

Додають згуртованості й спільні заходи, які організовує для журналістів “Медіабаза.Кропивницький”. Зокрема, до останньої зустрічі з кризовим психологом долучилися працівники п'яти місцевих видань та чимало фрилансерів. 

Підсумовуючи цей непростий для всіх рік, відзначимо – медіасередовище, як власне й вся країна, вистояло та стало сильнішим. Не всі переживуть цю війну, однак ті, хто лишиться в строю, вийдуть з неї сильнішими та згуртованішими, ніж були. 

Павло Лісниченко, регіональний представник ІМІ в Кіровоградській області