У тому, як опублікована в медіа фотографія може спричинити небажану популярність, нещодавно переконався житомирський оператор Олександр Голобородько. Під час знімання сюжету про порушників комендантської години медійника сфотографували й розмістили світлину в новині на сайті Головного управління національної поліції в Житомирській області.

Оскільки в публікації не підписали, що на фото – оператор, то невдовзі на інтернет-сайтах і в телеграм-каналах з’явилися статті й дописи про порушників з фотографією Олександра.

"Працівниця пресслужби попросила допомогти їй зробити фото нібито перевірки документів, пообіцявши заблюрити моє обличчя. В результаті фото зі мною розлетілося по всіх соціальних мережах) Звісно ж, без блюру)" – написав на своїй фейсбук-сторінці Олександр Голобородько.

Після розголосу правоохоронці додали підписи до фото в соцмережах, прибрали світлину Олександра із сайту, вибачилися перед оператором і вичерпали конфлікт.

Втім, журналісти й фотографи, з якими ми спілкувалися, звернули увагу на той момент, що ця фотографія була зрежисована, адже оператора попросили зобразити порушника. Такі "фейкові" світлини в журналістиці й роботі пресслужб медійники вважають неприпустимими. Також багатьох обурило й те, що обличчя не "замилили" всім людям, які фігурували в матеріалі про порушників комендантської години. Тому ми вирішили розібратися в правовому боці цього питання: коли фотограф зобов’язаний запитати згоди на фото і яка відповідальність може бути за поширення світлини людини без її згоди?

Юридичні аспекти

Медіаюрист Роман Головенко зазначає, що фотографування людей регламентується статтею 307 Цивільного кодексу України: фотографування людей потрібно проводити відкрито.

• "Фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру".
• "Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом".

• "Фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи..." (ч. 1 ст. 308).

Юрист вважає, що в цьому випадку всі, хто потрапив на фото про порушників комендантської години, мали б дати свою згоду на те, щоб їх сфотографували й потім ці фотографії поширили.

"Дійсно, Цивільний кодекс робить "поблажку" щодо фото на вулиці, але оскільки йдеться про фото під час комендантської години, ця "поблажка" може не спрацювати. Крім того, звертаю увагу, що Цивільний кодекс розводить на дві різні статті можливість зробити фото особи й можливість таке фото поширити. І там, і там потрібен дозвіл. Якщо хтось із фігурантів на фото подасть до суду, то шанси я б оцінив 50/50.

Закон чітко не вимагає, чи має бути саме письмова згода на знімання, чи записати цю згоду на відео або підтвердити її показами незаангажованих свідків – головне, щоб наявність такої згоди можна було потім підтвердити. Ще раз звертаю увагу, що варто отримати згоду як на зйомку, так і на поширення фото (тобто треба роз'яснити людині, в якому контексті буде оприлюднене фото).

Щодо відповідальності, особу фотографа не завжди легко встановити, легше встановити поширювача фото, й передовсім до нього можуть висуватися претензії: вимога видалити фото, компенсувати моральну шкоду", – зазначає Роман Головенко.

Думка фотографів

Ми запитали думку фотографів про те, наскільки реальним є запитувати про згоду на поширення фотографії кожного разу, коли знімаєш людей. Також попросили розповісти про випадки, коли доводилося видаляти вже опубліковані світлини.

"У мене два рази було, що просили видали фото із сайту після фоторепортажу "Ранок 8 березня". Писали: "Я дружині не той букет подарував, з яким на фото", і ми видаляли, – пригадує фотокореспондентка Житомир.info Анна Максимова. – Я не знімаю нічого, що може дискредитувати людину чи завдати репутаційної шкоди, на рейдах з поліцією / нацгвардією я обираю такі ракурси, щоб ідентифікувати людину було неможливо. Стосовно інших зйомок – знімаю репортажі в публічних місцях, що цілком законно. Якщо просять видалити – видаляю. Якщо людина на фото порушує закон, я фіксую як є і передаю відповідним органам".

Прохання видалити фото інколи чує і фотокореспондент УНІАН В'ячеслав Ратинський:

"Іноді таке трапляється, і я зазвичай не сперечаюсь і видаляю. Хоча це громадське місце, і Закон "Про ЗМІ" та Закон "Про інформацію" регламентують роботу журналістів і в такому разі, у громадських місцях не заборонено фотографувати людей, а потім публікувати ці фотографії в медіа чи соціальних мережах, будь-де. У мене практично не було таких випадків, коли доводилося видаляти вже опубліковані фото. Пригадую, одного разу багато років тому в центрі Києва в День прапора мер міста Віталій Кличко урочисто вручав ID-карти молодим людям. Там були з десяток телекамер, кілька фотографів. Фотографував цих щасливих підлітків, які вперше отримували ці пластикові документи. Через деякий час мама однієї дівчини звернулася до редакції з проханням видалити фото її дочки. Батьки інших дітей не зверталися. Хоча було очевидно, що ця подія публічна, що там будуть камери, Кличко і все таке. Мама мала б про це подумати завчасно. Словом, ми, здається, видалили. Але якби це була, якась серйозніша зйомка, то, можливо, і не послухали б цю пані".

Фотограф Леонід Шевчук розповів про правила, які допомагають йому в роботі. За його словами, головне – знати законодавство і користуватися ним, також важливо відкрито проводити свою роботу, позитивно і з повагою ставитися до тих, кого фотографуєш.

"Зробивши кадр, я можу показати людині фотографію або на відстані показати жест "клас". Якщо я бачу, що людина налаштована позитивно, то можу навіть не підходити. Якщо є ситуація, коли фотографувати без дозволу недоречно, то я підходжу і запитую, 90% людей погоджуються", – розповідає фотограф.

Підсумовуючи вищесказане, можемо зробити висновок, що не завжди є можливість отримувати письмову або усну згоду на фотографування і поширення світлин. Втім, якщо здійснювати своє знімання відкрито в публічному місці й з повагою ставитися до права людини на приватність, то можна уникнути проблем і конфліктів.

Оксана Трокоз, регіональна представниця Інституту масової інформації в Житомирській області