Пастка знання: як освіченість про алгоритми демотивує молодь боротися з дезінформацією

Сучасна молодь є першим поколінням, яке виросло у віртуальному світі, сформованому алгоритмами. За даними Дослідницького центру Пʼю, 84% молодих людей (18–29 років) у США регулярно користуються щонайменше однією соцмережею. Для багатьох ці соцмережі є не лише розвагою, а й джерелом новин і інформації.

Проблема в тому, що контент, який вони бачать щодня, далеко не достовірний або нейтральний. Кожен допис, відео й матеріал відфільтровують непрозорі системи, заточені на максимізацію залучення аудиторії. Ці системи передусім просувають емоційний, сенсаційний і часто неточний контент, через що хибна й упереджена інформація поширюється швидше, а користувачі опиняються в бульбашках, створених їхніми власними фільтрами, які звужують їхнє бачення світу.

Освітяни й політики зазвичай стверджують, що рішенням тут є алгоритмічна грамотність. Логіка проста: якщо молодь розумітиме, як алгоритми відбирають, пріоритезують і просувають контент, то зможе краще орієнтуватися в новинному просторі. Оскільки це покоління є “вродженими мешканцями” інтернету, була надія, що така освіта легко засвоюватиметься й ефективно працюватиме.

Проте нещодавнє дослідження американської науковиці Мьочон Чун, опубліковане в журналі Misinformation Review (видає Школа управління імені Джона Кеннеді при Гарвардському університеті), підважило цей оптимістичний погляд. Опитавши 348 американців і американок віком від 18 до 25 років, Чун виявила дві речі: по-перше, молоді люди, які розуміють, як алгоритми використовують їхні дані, що рухає їхніми формулами і які це має етичні наслідки, усвідомлюють ризики краще за тих, хто менш обізнаний про роботу алгоритмів. Вони визнають, що алгоритми можуть поширювати дезінформацію й “ловити” їх у бульбашку.

Та ось несподіванка: краща обізнаність про алгоритми не завжди сприяла здоровішій поведінці в мережі. Навпаки, респонденти з чіткішим розумінням роботи алгоритмів рідше заперечували дезінформації або шукали в соцмережах різноманітні точки зору.

Мьочон Чун називає це “алгоритмічним цинізмом”. Відчуття, що дії однієї людини не мають сенсу на тлі масивних систем соцмереж, вмотивованих прибутком і покликаних утримувати увагу користувача, а не служити правді. Це не просто апатія, а відгомін ширшого культурного настрою: молодь почувається паралізованою в медіапросторі, переповненому сенсаціоналізмом і поляризацією. Якщо гра нечесна, навіщо взагалі грати? Боротьба з алгоритмом здається безнадійною як бій із цифровими вітряками.

Втім, цинізм має наслідки, застерігає Чун. Покоління, яке усвідомлює маніпуляції, але відмовляється діяти, ризикує підважити самі основи здорової публічної сфери й демократії як такої.

Ба більше, дані, отримані дослідницею, свідчать, що цинізм є не єдиною проблемою. Існує й інший виклик: що більше часу молодь проводить у соцмережах, то гірше знається на роботі алгоритмів. Причиною цього парадоксу, припускає Чун, може бути тип близького знайомства з технологіями, який знеохочує критичне мислення. Для багатьох молодих користувачів алгоритми наче повітря: вони вкорінені так глибоко, що відходять на другий план. Найактивніші “мешканці” соцмереж зазвичай сприймають ці системи як даність, вбачають у них природну складову віртуального життя, а не механізми, які варто піддавати сумніву. Така собі буденна легкість взаємодії створює ілюзію розуміння: люди вважають, що “шарять”, як працюють соцмережі, адже постійно ними користуються, та насправді їхні знання про принципи роботи таких платформ залишаються поверхневими. Зрештою така надмірна впевненість притупляє цікавість і знижує мотивацію вивчати системи, які формують їхню увагу як таку.

Цей патерн стосується не лише екранного часу, зазначає Чун: ще один вид дисконекту простежується в ідеологічній площині. Молодь, що тяжіє до консервативного боку політичного спектра, також загалом гірше обізнана про алгоритми. Це може відображати ширшу тенденцію недовіри до медіа серед консервативної аудиторії, адже дискусії про упередженість і будову соцмереж іноді розглядаються крізь призму партійної належності. Нерівномірна обізнаність призводить до нерівномірної здатності опиратися маніпуляціям. Активні користувачі соцмереж не завжди розуміють, як формується їхня стрічка новин, а молоді люди з консервативними політичними поглядами часто підходять до теми упередженості медіа з позиції підозри, а не цікавості. Це дедалі ускладнює завдання: деякі молоді люди стають цинічними й пасивними, бо знають забагато про те, як працює система, а інші – не здатні орієнтуватися в ній, бо знають замало.

То що тут вдієш?

По-перше, каже Чун, алгоритмічна грамотність має охоплювати не лише навчання принципів роботи алгоритмів, а й формування почуття власної субʼєктності. Дані дослідниці свідчать, що більшість респондентів отримала мало (або жодних) знань про алгоритми в школі. Тож критично важливо, щоб така освіта починалася рано й була структурована. Також потрібна співпраця освітян із соцмережами, наприклад у формі коротких карток-пояснень у самій стрічці або ж авторського контенту, який прибирає завісу таємниці з алгоритмів.

По-друге, наголошує дослідниця, освіта має застосовуватися на практиці. Самої обізнаності не досить. Учнів треба заохочувати до експериментів із власною стрічкою (як-от гри з налаштуваннями, критичного огляду рекомендацій, підписки на надійні джерела), щоб ті відчули, як маленькі рішення впливають на те, що вони бачать. Ці мікровтручання можуть завадити безпорадності, яка призводить до алгоритмічного цинізму.

По-третє, програми з алгоритмічної грамотності мають бути ідеологічно інклюзивними. Нижча обізнаність про алгоритми серед консервативно налаштованої молоді свідчить, що цифрова освіта не має бути “партійною” справою. Просування алгоритмічної грамотності по всьому ідеологічному спектру передбачає демонстрацію принципів руху інформації, а не лише її змісту. Навчаючи молодь відстежувати, як стають трендовими певні матеріали і як працюють системи рекомендацій, ми можемо розбудувати спільне розуміння колообігу правди в мережі.

Бути “вродженим мешканцем інтернету” – це про вміння споживати технологію, а не працювати з нею. Без координованих зусиль освітян, політиків і соцмереж цей алгоритмічний цинізм може стати визначною рисою всього цифрового життя покоління – а це матиме серйозні наслідки для демократичного суспільства.

Алгоритми впливають не лише на те, що молодь бачить, – вони формують її бачення світу. Отже, йдеться про набагато вищі ставки, ніж особисті стрічки новин. Час переходити від покори до дії, закликає Мьочон Чун.