«Ми вразливі. Весь світ вразливий»

Нещодавно команда Internews Ukraine відвідала Івано-Франківськ та ще декілька обласних центрів країни з циклом дискусій на тему: “Свобода висловлювання в Інтернеті vs безпека держави: як знайти баланс в умовах російської агресії?”. Після зустрічі з місцевими журналістами, громадськими активістами і представниками бізнесу, нам вдалося поспілкуватися з керівником відділу нових медіа Internews Ukraine, медіа-експертом - Віталієм Морозом, в ефірі незалежного онлайн-радіо Urban Space Radio.

17 травня набув чинності указ Петра Порошенка про блокування в інтернеті доступу до ресурсів Mail.ru, "ВКонтакте", "Однокласники" і Яндекс. Ви з командою їздите по різних містах України й обговорюєте причини і наслідки цього указу з місцевими журналістами, медіа-експертами, громадськими активістами. Чи у всіх регіонах реакція користувачів цих соціальних мереж є негативною?

Так, ми їздимо містами, слухаємо місцевих активістів, мешканців, експертів, що вони думають про Інтернет в обставинах конфлікту, в умовах війни на Донбасі. Середовище неоднорідне, кожен регіон має свою специфіку, свої уявлення.

Зрозуміло, що Західна та Центральна Україна раніше менш використовували російські соціальні мережі, тому що це було якось не дуже органічно. Проте, наприклад, в Одесі весь бізнес був побудований навколо російських сервісів. В Одесі — центральний офіс Яндекс.Україна. Відповідно, там був дискурс стосовно обмеження свободи, начебто в людей забирають право щось обирати. Інші дискусії відбувались у містах, де думали про безпеку, про те, що держава знаходиться в стані війни, і що технологічні аспекти роботи соцмереж розкривають певні відомості про користувачів, а це українські військові, це службовці. Ми як пересічні користувачі думаємо: «Як це мене стосується? Є там якась війна, але вона десь на Сході. А я просто з друзями спілкуюся». І, справді, є певний конфлікт у цьому. Я їжджу і намагаюся зрозуміти: наскільки люди беруть на себе відповідальність, що наше користування, наша поведінка – це не просто приватний чат, це ще й гроші, які йдуть на територію Росії. Якщо ми користуємося соціальними мережами безкоштовно, це означає, що вони на нас заробляють, вони показують нам рекламу, а цю рекламу вони продають замовникам. Ідеально, якби в Україні були свої якісні ресурси, з яких би гроші йшли в Україну, бо наразі з Фейсбуку вони здебільшого надходять до США.

Як гадаєш, дискусія довкола блокування в інтернеті російських ресурсів виникла бо не було попереднього обговорення з громадськістю представниками бізнесу? Цей момент, справді, був не до кінця прокомунікований.

Комунікація з боку органів державної влади була дуже поганою, але загалом українці критикують саму владу. Люди не відчувають на собі прямої дії більшості рішень, що приймаються урядом. Наприклад, коли схвалюються якісь питання про землевідведення, а людина не живе на цій території, вона не відчуває наслідків на собі, хоча перед нею можуть розкрадатися мільйони. А коли забирають комфортний світ, світ перебування в онлайні, то це викликає в людини різкий спротив: «чому мене не попередили». Людям властиво нарікати. І ці дискусії – прояв демократичності в Україні: ми критикуємо владу, ми намагаємося достукатися, висловити свою позицію, і це добре. Є ситуація в Росії, де блогерів за подібне кидають до в’язниці. Ми знаємо про випадок у Єкатеринбурзі, де хлопець прийшов до церкви пограти в PokemonGo і він зараз засуджений. Тому коли говорять, що в нас ситуація, як у Росії, у нас політична цензура - то це неправда.

Помітно, що ти знаходиш позитив у цій ситуації. Можливо, тому, що не тільки критикують, але й готові розмовляти, є пошуки консенсусу.

Нашими обговореннями, експертними дискусіями ми хочемо ввести моду говорити про технології та Інтернет, та яке значення вони мають у нашому житті. Тому що всі ці роки ми користувалися інтернетом як даністю, у нас швидкий чи повільний інтернет. Усе було надто просто. Але світ технологій — він дуже складний. От хто знає, що таке файли-куки, хто знає про цифрові сліди, про збереження даних на серверах великих компаній, про визначення геолокації, про інші ризики користуванням інтернетом? Це майже не обговорювалось. Отже, саме указ президента про заборону російських соцмереж став відправним пунктом, від якого почнуться дискусії, саморефлексії: яку роль технології відіграють у нашому житті, чи не занадто багато вони від нас беруть і як вони розвиватимуться надалі.

Про інформаційну безпеку

Чи ви з командою аналізували ситуацію з інформаційною безпекою, після того, як низка українських компаній та банків зазнали хакерських атак. Які уроки ми можемо з цього винести?

Інтернет – це не тільки якісь сайти, якими ми користуємося вдома, інтернет охоплює все. Це глобальна мережа, на ній зав’язана взагалі вся економіка. Якщо згадати, яким чином виник інтернет, то це був винахід військових, що хотіли децентралізувати своє командування. В умовах війни, коли є лише один пункт командування і всі накази віддаються з цього пункту, ворог може вразити його і паралізувати всю армію. Тож інтернет був винаходом військових, щоб командні рішення не залежали від конкретної локації. Фактично була створена мережа. І ця мережа щільно увійшла до нашого життя: електростанції, банки, державні установи, реєстри, через які ідуть транзакції, Мінфін, – оця критична інфраструктура, якщо ви її атакуєте, то ви по суті її паралізуєте, бо зараз усе зав’язане на інтернет. Атака показала, що рівень захисту не є високим. Передусім, це обов’язок держави, але для мене було дивним, що бізнес теж не захищений. Приклад. В Україні традиційно користуються неліцензійним софтом, бо в 90-ті ні в кого не було 100 чи 200 доларів платити за ліцензійку. Це стало звичкою для цілого покоління українців. Якщо у вас неліцензійне програмне забезпечення, це означає, що воно не оновлюється й не надає захисту від вірусів. А злочинці щодня створюють нові й нові шкідливі програми, які можуть уразити систему. Ми вразливі, і весь світ вразливий.

Якщо ми вразливі, що можемо зробити, щоб зменшити загрозу кібер-атак на наші сайти?

Потрібно пам’ятати, що цифровий захист – це не є одна дія. Люди думають: ми поставили антивірус, і захистилися. Ні, це завжди процес, під час якого відбуваються постійні автоматичні оновлення. Має бути системне мислення: де ви зберігаєте інформацію, на яких серверах, скільки інвестуєте в захист, яких спеціалістів наймаєте. Наприклад, спеціалісти з цифрової безпеки доволі дорогі. Вони починають з того, що проводять аудит безпекових ризиків. Скажімо, прийдуть до організації та побачать що співробітник сидить біля лептопа, а флешка просто валяється на столі, то кваліфікують це як ризик, бо на флешці може бути цінна інформація, яку можуть вкрасти. Питання цифрової безпеки західний світ уже потроху вирішив. Наприклад, існує центр кібербезпеки НАТО в Естонії, який функціонує вже років з десять. Наразі Естонія найкраще захищається. А в нас – ну «полетіла» система, ну купимо нову, можливо, ліцензійну. Плюс, не так багато спеціалістів, на жаль. У нас сильна країна в галузі ІТ, але це здебільшого аутсорс – надання побіжних послуг для світового ринку. А от розробка своїх продуктів потребує багато інвестицій, мислення. Тож ситуація з вірусною атакою підштовхне Україну мислити категоріями безпеки.

Матеріал підготовлено в рамках проекту "Мережа медіа-спостерігачів", який виконує Інститут масової інформації (ІМІ) за підтримки Посольства США.