Останніми роками я живу в стані, в якому тіло ніби рухається далі, а свідомість – постійно відстає. Після історії з російським послом, після нескінченних розмов про безпеку, роботу, війну, після того, що доводиться переживати всім нам, довго думала, що це просто втома. Просто період. Просто треба трохи відпочити.

Але через призму років роботи з психотерапевтом я розумію, те, що відбувається зі мною, – це не “просто”. Це щось глибше, тихіше, підступніше. Такі стани не кричать. Вони шепочуть. Саме тому я пішла до психіатра та понад два роки приймала антидепресанти. В мене було діагностовано депресію та ще кілька станів. 

Я пишу цей блог про себе, але для кожного і кожної, хто це прочитає. Якщо ви впізнаєте в моїх станах себе, я дуже прошу про себе попіклуватися. Бо може стати краще, я знаю. 

  • Я переставала відповідати на дзвінки та повідомлення, навіть якщо дуже чекала цього дзвінка. Не тому, що не хотіла спілкуватися, а тому, що не витримувала навіть найменшого емоційного контакту. Мені дуже соромно через це, і я дуже люблю і поважаю своїх друзів і знайомих, але просто не можу. Якщо чесно, і досі не дуже витримую.
  • Могла годинами сидіти в телефоні, не запам’ятовуючи жодного кадру. Скролінг був не розвагою, а способом не чути внутрішній шум. 
  • Починала прибирати, щоб не думати. Контроль над зовнішнім хаосом давав мені ілюзію, що всередині теж усе під контролем. У мене і досі дуже чисто в усіх шухлядках і закутках.
  • Могла днями не мити голову, а потім раптово влаштовувати собі спа-день. Потім, як мені здавалося, я брала себе в руки й вирішувала, що досить, але то було не надовго. Різкі перепади були не лінню, а спробою повернути собі відчуття життя.
  • Я перестала їсти взагалі. Раптом зникло відчуття голоду і я не розуміла, коли час їсти.
  • Переглядала старі листування. Не щоб повернути когось, а щоб згадати, що колись я хоч щось відчувала.
  • Не могла почати “щось нове”, навіть дрібницю, як книжка чи фільм.
    Будь-яке нове вимагало енергії, а її не було ні на що.
  • Мріяла зникнути, але не померти. Просто перестати бути, щоб відпочити від необхідності бути кимось. Не знаю, як це пояснити, просто відпочити від усього, що відчуваю, переживаю, бачу, памʼятаю тощо. Просто неосяжна перманентна втома.
  • Сміялася, коли поруч були люди. Іноді навіть голосно. Іноді навіть як раніше. Але потім усе поверталося знову.
  • Постійно відчувала провину. За втому, за мовчання, за те, що не раділа. Наче мій стан був лінню, а не виснаженням. І мені увесь час здавалося, що це я все собі придумала, а он іншим набагато гірше.
  • Перестала нормально спати. Мій сон тривав годину-дві вночі. Постійно переривався на сновидіння, думки, страхи. Коли я прокидалася, то не могла заснути знову. 
  • І найстрашніше – інколи вірила, що це назавжди. Бо мозок у такому стані просто переставав бачити майбутнє.

Коли мозок виснажений, майбутнє зникає з горизонту. Темрява навколо здається незмінною. Але це обман. Це хімія. Це втома. Я знаю, що може бути інакше, може бути значно легше, потрібно тільки звернутися по допомогу. Сходіть до лікаря, якщо вам відгукується те, що я тут написала.

І міцно обіймаю. Прорвемося.